Які загадки і таємниці ще зберігає древній Поділ?

Свого часу я зацікавився історією старовинної архітектури Києва, а після наростання акцій протесту проти безконтрольної забудови – ставленням до них чиновників і рівнем захищеності та інтегрованості у сучасне життя. 

Дивним чином у столиці головна увага до історичних пам’яток зосереджена навколо історичного центру, де збереглося чимало залишків історичної спадщини Русі. 

А в інших частинах столиці увага громадськості якщо і зосереджується на певних об’єктах, то ненадовго, та й то через активності  археологів і захисників архітектурної спадщини. 

Але якщо уважно досліджувати історію інших районів міста, то виявляється, що по всьому Києву існує чимало різних цікавих об’єктів і споруд, про які мало хто знає. А історію забудови того чи іншого району столиці, крім центру – не так і легко знайти.

На грані двох світів, районів та рівнів дослідженості

Історичний Поділ – широко відомий своїми пам’ятками минувшини, і далеко за межами столиці та країни. 

По суті, за часів Русі тут кипіло головне життя Києва. Тут же щороку археологи знаходять різні археологічні артефакти, розширюючи наші знання про життя тут у період середньовіччя.

Втім, досліджується зазвичай саме густонаселена у ІХ-ХІІІ ст частина Подолу, і від неї відраховують приблизні межі охоронної зони. 

Цій тематиці присвячений величезний пласт наукової літератури. І можна стверджувати, що в подальшому, із господарською діяльністю на цих теренах, надані археологами артефакти будуть збільшуватися. 

У перспективі вивчення цієї частини міста може тривати ще понад століття – все буде залежати від доступу дослідників до ділянок, на яких будуть вестися роботи. Або ж влада вирішить самостійно дослідити ділянки, де можна вести роботи без руйнації архітектурних пам’яток. 

Але й за межами Подолу часів Русі існують різні пам’ятки подальших епох, які, щоправда, по-різному сприймаються серед сучасників. Адже за межами цього "археологічного Подолу" протягнувся так званий "Подільський промисловий вузол", зосереджений переважно навколо вулиці Кирилівської. 

Вузол тягнеться фактично до самої нинішньої Оболоні. Хоча тут варто зробити зауваження – тисячоліття тому і до часів індустріалізації ХІХ ст. саме ця територія була початком частини київської околиці під назвою Оболоньє, Оболонь. 

Багато кому здається дивним, що вулиця Оболонська тягнеться від Кирилівської до Набережно-Лугової вулиці. Та, як не дивно, це фактично відбиває давні топоніми і власне історичну топоніміку. Завдяки цьому ми можемо розуміти по мапі, як розвивалося місто. 

Втім, як виявилося, знайти цілісний опис розвитку цього мікрорайону міста доволі складно. 

Читайте також: Легенди Андріївського. Хто живе на одній з найвідоміших вулиць Києва

Так, поблизу схилів Богуславського узвозу (нинішня адреса – вулиця Кирилівська, №59-65) розташовувалася давня, відома на весь світ пам’ятка часів палеоліту – Кирилівська стоянка. 1893 року її відкрив Вікентій Хвойка. 

Пам’ятка була і для того часу вражаючим об’єктом: на 20-метровій глибині на площі в 1 000 кв. метрів археологи дослідили дивовижний світ осокорівсько-рогалицької культури. 

Поселення існувало на цих схилах щонайменше 27 тисяч років тому, але деякі вчені схиляються до думки, що вони тут були й раніше.

Пам’ятку знайшли завдяки "глинищу" – кар’єру, який тут розроблявся для видобутку сировини для цегли, яку випалювали тут же неподалік, на глиняному заводі. 

Вікентію Хвойці несказанно пощастило розкопати не лише численні кістки мамонтів та інших викопних тварин, а й численні твори мистецтва і побуту часу кам’яної доби і залишки стоянки. 

Втім, чутки про це швидко розлетілися містом. І хтось розповсюджував уявлення, що старовинні рештки тварин – цілющі. А тому чимало охочих збиралися в юрби, щоб привласнити знайдене. 

Археологам довелося поспішно вивозити відому знахідку звідси. Втім, знахідка була настільки унікальною, що про неї  розповідають і зараз у всіх підручниках. Однак на місці її розташування – а там нині знаходиться завод "Фармак" – відсутні навіть пам’ятні таблички чи інші знаки, які б повідомляли про існування цього славетного об’єкту. Чому так – важко збагнути. 

Гадаю, насамперед сама київська влада була б зацікавлена у меморіалізації подібних пам’яток і створенню відповідних туристичних маршрутів до подібних об’єктів. 

Як ця територія далі розвивалася – складно зрозуміти, тому що відомостей про це в археологів не знайти. 

Про формування цих теренів ми вже складаємо уявлення десь із Х ст., коли в столиці Русі почав розростатися Поділ, і його північно-східна частина сформувала свої межі. А сусідня з ним давньоруська Оболонь використовувалася киянами для сільськогосподарських потреб, переважно для випасу худоби, сіножатей, заготівлі дерев тощо. 

У такому статусі ці території проіснували майже тисячоліття – аж до середини ХІХ ст. Із різнорідних документів і рішень судів минулих століть дослідники реконструюють межі цієї частини Києва, а ми можемо зрозуміти, що тут знаходилось. 

Так, мені випадково трапилася стаття Дмитра Вортмана "Північно-західні околиці Києва у середині XVІІІ ст. на картах монастирських володінь". 

Виявляється, що завдяки неопублікованим до цього картам ми можемо достатньо детально побачити, що розташовувалося на цих теренах у ті давні часи. 

А терени ці були "ґрунтами", тобто господарськими землями Кирилівського та Печерського монастирів і більш дрібних власників. І окрім млинів та нечисленних хуторів, на всій площі фактично до нинішньої Пущі Водиці жодних великих поселень тут не було. 

Активна забудова цього району почалася з ХІХ ст., коли навколо заводів тут почали з’являтися і масові житлові забудови. Тоді ця частина Києва отримала стала перетворюватися на ту, яку ми знаємо нині. 

Однак знайти і про цей час на цій території – індустріалізацію ХІХ ст., хоч якісь істотні дослідження складно.

Читайте також: Київський спадок. Як і хто руйнує центр столиці?

До 1917 р. про розвиток заводів писали спорадично і не цілеспрямовано. У дослідженнях радянського періоду ми маємо переважно короткі відомості про той чи інший завод та сухі набори цифр, статистичних матеріалів тощо. 

Зрозуміти що і яким чином тут забудовувалося, як і що вироблялося непросто – інформація розпорошена між різними науковими працями. Наприклад, про історію того ж глиняного заводу, який вже зараз, через століття після Хвойки, став пам’яткою минулого. 

Так само не зібрані до єдиної бази і численні фотографії та кінохроніки, за якими б ми могли скласти цілісне уявлення про архітектурні пам’ятки доби індустріалізації ХІХ – поч. ХХ ст., особливо "Подільського промислового вузла". А звідси ми фактично не бачимо архітектурних пам’яток цього часу. Хоча вони збереглися до наших днів.

Очевидно – це робота для вчених майбутнього. Але зараз чи може хтось із пересічних киян назвати будівлі того часу, чи має хтось детальну мапу старовинних будівель тих часів, розуміння стану збережності тих пам’яток? 

Наскільки я бачу – у цих будівель ХІХ ст. така ж доля, як і у Кирилівської стоянки, про точне місцезнаходження якої зараз знають нечисленні дослідники. Щоб розуміти подальшу долю цього району, необхідно вивчати його минуле.    

Сергій Дрозд