Самоосвіта в Україні і її визнання державою
Індустрія 4.0 (промислова революція) прийшла в Україну швидше, ніж її очікували заклади освіти, роботодавці та суспільство в цілому.
Аграріям терміново стали потрібні агроекологи, агрокібернетики, інженер-кліматологи, біоенергетики, біоінженери.
Промисловість висуває дедалі вищі вимоги до кваліфікації працівників, їх умінь, навичок і компетентностей.
Інноваційний аерокосмічний кластер "Мехатроніка" розробляє нові вимоги до інженерів авіаційної та ракето-космічної техніки. І так у кожній галузі.
Роботодавці не можуть чекати чотири чи п'ять років поки пишуться навчальні програми, створюються нові факультети і пройде навчання. І це наслідок не тільки динамічності запитів на ринку праці, за яким не встигають освітяни, а й відсутності достатньої комунікації та співпраці освіти з бізнесом.
Ринок праці потребує кваліфікованих працівників уже сьогодні.
Визнання самоосвіти – це сучасний світовий тренд. Так робить Німеччина, Австрія і багато інших країн ЄС. Так нарешті почне робити і Україна.
2021 рік став визначальним у питанні визнання інформального і неформального навчання. І хоч раніше Закон України "Про освіту" (ухвалений ще 2017 року) і передбачав право на визнання самоосвіти, практичної реалізації цього положення не було багато років.
Восени цього року Кабінет Міністрів України схвалив розроблену Національним агентством кваліфікацій усю необхідну нормативну базу. Це дає старт створенню мережі кваліфікаційних центрів, котрі і будуть присвоювати професійні кваліфікації без необхідності навчання в закладах освіти.
Так, ми переважно говоримо про робітничі спеціальності. Це не стосується лікарів, суддів, поліцейських чи інших професій, щодо кваліфікацій яких наявна законодавча вимога мати профільну освіту.
Є велика кількість працівників, які здобули нові навички під час роботи чи навчання безпосередньо на виробництві. Цим людям не треба навчатися в закладах освіти декілька років. Їм потрібно механізм визнання їхнього професійного досвіду і професійних умінь. І такий механізм з'явився.
Центри будуть створені великим і середнім бізнесом, професійними асоціаціями або закладом освіти, під конкретний набір кваліфікацій.
Законодавство дозволяє їх створювати всім юридичним особам, однак треба розуміти, що, насамперед, це інструмент для вирішення конкретних кадрових питань галузі економіки чи корпорації.
На практиці відбуватиметься так: людина приходить до кваліфікаційного центру, виконує теоретичні та практичні завдання і у разі успішного проходження отримує сертифікат про присвоєння професійної кваліфікації, який визнається державою.
Процедура присвоєння професійних кваліфікацій у кваліфікаційних центрах зараз унормована відповідною постановою Уряду.
Кожен кваліфікаційний центр має пройти процедуру акредитації в Національному агентстві кваліфікацій.
Акредитаційну експертизу центрів робитимуть експерти, які є фахівцями в своїй сфері і зможуть якісно перевірити кваліфікаційний центр на наявність необхідної технічної бази, матеріалів оцінювання, і головне наявності фахових оцінювачів (екзаменаторів).
Відбір таких експертів уже розпочато. Зараз формується реєстр експертів з акредитації.
Ще один важливий елемент повноцінного запуску визнання неформальної освіти – це професійні стандарти. Адже для того, аби кваліфікаційний центр міг сформувати екзаменаційну програму, потрібні певні стандартизовані вимоги до знань, навичок і умінь, які необхідні для виконання тих чи тих трудових функцій. Ці вимоги має сформулювати роботодавець. І ці вимоги віддзеркалюються в професійних стандартах.
На нашу думку, впровадження норм нових нормативно-правових актів щодо професійних кваліфікацій сприятиме тому, що наша держава буде більше готова до трудової і освітньої мобільності, зумовленої економічними та промисловими трансформаціями.
Наразі офіційне визнання в нашій країні неформального та інформального навчання дозволить працівникам конвертувати отримані нові знання в формальні сертифікати, а відтак отримати кращу роботу і вищий дохід.
Юрій Баланюк
УП 100. Поза межами можливого
"Українська правда" представить свій другий в історії рейтинг лідерів — сотню українців, які роблять найбільший внесок в незалежність та майбутнє України.
