Виправдувальні вироки ВАКС: зрада чи перемога?

Іноді виправдання обвинуваченого в резонансній корупційній справі сприймається як поразка суспільства.

Зараз такі справи розглядаються Вищим антикорупційним судом, і виправдувальних вироків в нього зовсім небагато – за відносно короткий час їх можна прочитати всі.

Хочу їх перелічити і спробувати пояснити, чому обгрунтований виправдувальний вирок варто сприймати як позитив, а не навпаки.

Тому ось хіт парад виправдувальних вироків від ВАКС.

• Справа екс-міністра інфраструктури Володимира Омеляна. Поки чекає апеляції. 

Версія сторони обвинувачення: 

На думку прокурора Володимир Омелян 27.12.2017 вчинив "видання службовою особою нормативно-правового акту, який зменшує надходження бюджету всупереч закону, і предметом таких дій були бюджетні кошти в особливо великих розмірах" (ст. 211 КК).

Кабінет Міністрів прийняв постанову "Деякі питання підвищення рівня конкурентоспроможності вітчизняних виробників та морських портів", якою зобов’язав Мінінфраструктури разом з іншими державними органами вжити заходів щодо зниження ставок портових зборів.

Мінінфраструктури, під керівництвом Омеляна це і зробило, видавши наказ.

Внаслідок застосування знижувального коефіцієнту 0,8 до ставок портового збору за підсумками 2018 року, надходження державного бюджету зменшилися на 30,4 млн. грн.

Надходження від портового збору виявились нижчими, ніж залановано в Законі "Про Державний бюджет" на наступний рік. Бюджет на наступний рік приймався паралельно з наказом Міністерства, тому не було можливості, коли він лише прийнятий, до початку бюджетного року, внести до нього зміни. 

Позиція суду: 

Колегія суддів прийшла до висновку, що складу злочину в діях колишнього міністра не було, тому що: 

а) він діяв в межах повноважень; 

б) не міг передбачати суму, на яку знизяться надходження до бюджету і чи взагалі вони знизяться; 

в) зниження надходжень до бюджету в цьому випадку не суперечило закону;

в) не мав умислу на зниження надходжень бюджету. 

А суддя Задорожна ще й висловила окрему думку, де написала, що Омелян навіть не є суб’єктом цього злочину, тобто особою яка "видає нормативно правові акти", тому що таким суб’єктом є міністерство.

• Справа екссудді Олександра Баранніка. Апеляція скасувала виправдувальний вирок і визнала винним. Касація закрила кримінальне провадження.

Версія сторони обвинувачення: 

Суддя був зобов'язаний подати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави за 2015-2018 роки. 

За законом декларація мала б подаватись шляхом заповнення форми декларації на сайті НАЗК. Натомість суддя роздрукував форму, заповнив її і надіслав до НАЗК. Він так зробив тому що не хотів отримувати електронний цифровий підпис, а без нього подати декларацію в електронному вигляді неможливо. 

Позиція суду: 

Судді ВАКС в першій інстанції прийшли до висновку, що в діях Баранніка відсутня суб’єктивна сторона складу злочину (умисел на вчинення злочину). 

Закон передбачає обов’язок судді подати декларацію, але не передбачає обов’язку отримувати електронний цифровий підпис, лише право. 

Отже суддя не міг бути примушений отримувати ЕЦП і давати згоду на обробку своїх персональних даних у зв’язку з цим (а обвинувачений всерйоз стверджував, що російські спецслужби за допомогою ЕЦП, який містить в собі персональні дані конкретної людини, можуть її контролювати, шляхом проведення розвідки підсвідомості). 

При цьому держава на той момент не реалізувала альтернативні способи подачі декларації - через банк ID. 

Опинившись в такій суперечливій ситуації обвинувачений вирішив подати декларацію в паперовому вигляді. 

Суддя ВАКС  Шкодін висловив окрему думку, прийшовши до висновку, що таке діяння все ж таки формально є злочином, але не несе суспільної небезпеки (тому що декларація, хоча і паперова, все таки була подана). Тому варто було з звільнити обвинуваченого від кримінальної відповідальності у зв’язку з малозначністю діяння.

Апеляція судді Баранніку не повірила, та визнала його винним, зокрема тому, що раніше він отримував ЕЦП, хоч і відмовився потім від нього, тобто ці його специфічні переконання не такі вже і тверді.

Касаційний суд скасував обвинувальний вирок та закрив провадження, оскільки КСУ визнав кримінальну відповідальність за неподання електронної декларації неконституційною.

Читайте також: Повірили в байки про ФСБ: як Антикорсуд вбиває ідею декларування

• Справа екснардепа Руслана Сольвара. Перша інстанція виправдала. Справа розглядається апеляцією.

Версія сторони обвинувачення: 

Нардеп не повідомив Апарат Верховної ради про отримання у спадщину квартири у Києві і не відмовився від компенсації за житло. Таку компенсацію надають нардепам, які постійно не живуть в Києві. Сольвар отримав таким чином 361,5 тис. гривень компенсації.

Справу кваліфікували за ч. 2 ст. 364 КК України (Зловживання владою або службовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки). 

Позиція суду: 

Судді прийшли до висновку, що в діях Сольвара не може бути ознак ч. 2 ст. 364 КК України (так, він службова особа, тобто суб’єкт цього злочину, але все ж таки вирішення питання про відшкодування йому вартості проживання в Києві не входило саме до його повноважень, а до повноважень працівників Апарату ВРУ). 

Суд зазначив, що в діях Сольрава можуть бути ознаки шахрайства. Але судді не можуть перекваліфікувати справу в ході судового розгляду на більш тяжку статтю, тому виправдовують його.

Цікаво, що Сольвар все таки відшкодував  апарату ВРУ безпідставно отримані гроші, але судді виправдали його не тому.

• Справа керівників Державної зернової корпорації, ПАТ  "Васильківхлібопродукт", ПАТ  "РКХП" (Валерій Томіленко, Григорій Шквиря, Юрій Селюченко). Перша інстанція виправдала. Справа розглядається апеляцією.

Версія сторони обвинувачення:

За версією обвинувачення, колишній в. о. голови правління ДПЗКУ Томіленко за попередньою змовою з керівниками ПАТ  "Васильківхлібопродукт" а ПАТ  "РКХП" підписав угоди про постачання кукурудзи за повною передоплатою.

З Рокитнянським комбінатом домовилися про 16,6 тис. тонн зерна, а з Васильківхлібопродуктом – про 11,683 тонни. 

Фактично зерно було відсутнє, але прокуратура звинувачувала Томіленка в тому, що він наказав перерахувати комбінатам майже 50 млн грн і 38,5 млн грн. Договори буди не завізовані всіма посадовими особами ДПЗКУ.

Позиція суду: 

Сторона захисту заявляла про те, що укладення договорів поставки на майбутню продукцію є нормальною практикою. Але договори не вдалось виконати через посуху 2015 року. 

Після невиконання постачальниками умов договорів ДПЗКУ звернулась до суду з позовами про зобов’язання виконати умови договорів. В кінцевому підсумку суми передоплаті були повернені на рахунки ДПЗКУ.

Судді погодились з цим та прийшли до висновку, що "дії, спрямовані на неправомірне заволодіння чужим майном, завуальовані під укладення договорів цивільно-правового характеру, слід відмежовувати від звичайної підприємницької діяльності, яка за своїм визначенням є діяльністю, пов`язаною з ризиком, зокрема, ризиком невиконання цивільно-правових зобов`язань, ризиком заподіяння збитків як собі, так і іншим суб`єктам господарських відносин.".

Отже, між сторонами мали місце звичайні господарські відносини, а в діях обвинувачених немає складу злочину "розтрата". 

Читайте також: Як ДПЗКУ перетворилася на корпорацію монстрів

Висновок: 

Тобто, і Вищий антикорупційний суд виносить виправдувальні вироки. Навіть виправдовує достатньо високопоставлених людей.

Це не всі виправдувальні вироки ВАКС (також у ЗМІ згадуються справи екс-керівниці Волинської ОДА за зловживання службовим становищем  та судді Денисюк за завідомо неправосудне рішення).

Але до якого висновку можна прийти за результатами аналізу цих справ? 

• Жоден з цих вироків не грунтується на визнанні доказів недопустимими, як на підставу для подальшого виправдання через просто внаслідок неврахування частини доказів. 
• У всіх випадках суд встановив, що обставини справи як вони були викладені в матеріалах справи, здебільшого відповідають дійсності. Проте вчинене не є злочином, або (в одному випадку) не є саме тим злочином, про який стверджує прокуратура.
• Для адвокатів ці виправдувальні вироки є свідченням того, що в суд реально оцінює обставини справи і не має на меті засудити будь-кого виключно для задоволення суспільного інтересу. Просто тому, що навіть самий добре організований правоохоронний орган не може ніколи не помилятись, і суд повинен ці помилки відловлювати. Це абсолютно нормально.
  
  Якщо функції "контролю за якістю" ніхто не виконуватиме, якість кримінальних проваджень з часом ставатиме все нижчою. 

Якщо суд цього не робить, він або не виконує свою функцію, або детективів і прокурорів САП варто канонізувати, бо вони просто недосяжні ідеали і ніколи не помиляються.

Відмінність в якості судових рішень – вона має бути достатньо високою, щоб сторонній неупереджений спостерігач не сумнівався в їх правильності та об’єктивності. Як на мене, наведені вироки, які я навела вище в статті за посиланням, критерію якості відповідають.

З чим нас всіх і вітаю!

Ольга Веретільник