Чорний піар, клонування та кнопкодавство: як змінюється політична культура в Україні
Чорний піар, клонування кандидатів, гречкосійство, використання дітей для фотозони політиків – це прояви низького рівня політичної культури.
Парламент може прийняти дійсно якісні та важливі закони, але не всі їх виконують. На заваді стає саме рівень політичної культури в Україні.
Якщо закон можна прийняти відносно швидко, то для зміни політичної культури іноді замало десятиліть. І над тим, щоб ці незворотні зміни відбулися, працюють свідомі виборці, громадські організації та ЗМІ.
У Конституції з моменту її прийняття йдеться про персональне голосування народних депутатів, але країні знадобилося майже 25 років, щоб виконувати відповідну статтю Основного Закону.
Щоб це стало можливим, Рух ЧЕСНО майже десять років вів базу кнопкодавів й фіксував нові факти порушень Конституції. І зрештою змусив запустити в парламенті сенсорну кнопку. Таке рішення спікер міг ухвалити будь-коли і це стосується не лише чинної каденції Ради. Але питання затягували, бо кожної каденції депутатська більшість хотіла мати рятівне коло для дозбирування голосів – кнопкодавство.
Те, що депутати могли голосувати за своїх колег, давало змогу деяким нардепам тривалий час бути відсутніми на сесіях ради.
Громадяни України, які є платниками податків, не можуть прогулювати роботу навіть день-два, а народні депутати, як виявилося, могли це робити роками. Але це теж вдалося змінити. Як і те, що тепер міністри не поєднують свою роботу в Уряді з мандатом у Верховній Раді.
Але якщо побороти кнопкодавство вийшло, то з гречкосійством поки ситуація значно гірша.
Законодавство про освіту забороняє політикам ходити по школах, роздавати пакети із символікою партії. Але перший і останній дзвоники та Новий рік – приводи для багатьох представників політсил піти та "позасівати" школи. Політики у школі – це крінж.
Як правило, пам’ять виборців дуже коротка. Та й політики змінюють політичні партії, що також є частиною нашої політичної культури. Тому через п’ять років громадяни можуть вже й не пам’ятати всіх "заслуг" кандидата.
Вона допомагає виборцям і журналістам знайти не лише біографічні дані кандидата, які він подає у ЦВК, але й дає інформацію про те, чи був кандидат фігурантом журналістських антикорупційних розслідувань і який у нього рівень політичної культури.
Політхаб не єдиний інструмент, який допомагає нам боротися за зміну політичної культури.
Останні десять років ми збирали агітацію кандидатів та політичних партій. На основі цих матеріалів, єдину оцінку, яку можна поставити рівню політичної культури в агітаційному процесі – "незадовільно".
З початку незалежності ключові кандидати дозволяють собі конкурувати не в площині ідей чи програм, а вдаються до чорного піару. Вони не гребують використовувати церкву для покращення своїх рейтингів. Кандидати доходять навіть до великоднього гречкосійства, аби завоювати голоси виборців.
Наприклад, після виставки "Як Крим агітували. Проросійська пропаганда, джинса та чорний піар" та аналізу політиків, які стали героями України і водночас підтримали окупацію Росією частини територій нашої держави, народні депутати низки фракцій внесли законотворчу ініціативу про позбавлення колаборантів державних нагород та почесних звань.
І це не єдиний поступ.
Свого часу вдалося запустити виборчу реформу і декларування для депутатів.
Електронні декларації з’явилися сім років тому, а торік запрацювала виборча реформа.
Відтепер ради обирають за відкритими списками. Тобто виборці, а не партії, вирішують, хто буде працювати у місцевих радах та парламенті.
Зміна політичної культури – це завжди зміна цінностей і в суспільстві, і в політичній системі. Тож це нам треба пам’ятати.
І головне: громадський сектор спільно зі ЗМІ та виборцями мають не лише вимагати формальної зміни законів, а й разом працювати над новою політичною культурою, в якій ці закони перестануть залишитися лише на папері.
А для того, щоб Рух ЧЕСНО зміг охопити більшу кількість політиків під час моніторингу та посилено впливав на формування політичної культури, просимо свідомих громадян підтримати фінансово роботу громадської організації.
Андрій Дарковіч