Що каже соціологія про потенційні дострокові вибори в Україні?
У інформаційно-політичний простір України постійно вкидають "інсайти", що нас очікують дострокові парламентські чи президентські вибори.
Та більшість відповідей на сумніви з цього приводу поки що дають соціологічні опитування. Саме вони часто є орієнтиром для прийняття рішень.
Електоральні настрої на початку осіннього політичного сезону
Якщо проаналізувати, до прикладу, опитування групи "Рейтинг" від 23-25 липня та 2-4 вересня, то можна помітити, як на рейтинги вплинули успішний старт Кримської платформи, грандіозне святкування Дня Незалежності та частково підсумки візиту президента України до США.
До того, ці рейтинги зростали через "зелений принтер" РНБО та наступ на "кума Путіна".
Події серпня-вересня додали Володимиру Зеленському майже +4% до рейтингу. Тому його президентські показники знову досягли рівня першого туру виборів 2019 року. Чинному президенту знову довіряють більше, аніж не довіряють.
З огляду на показники конкурентів це створює певні спокуси. Тим більше, публічні ознаки свідчать про бажання переобратись на другий термін.
Рейтинг Зеленського залишається головним активом і ресурсом цієї команди. Він слугує "клеєм" для монобільшості, команди, адже заспокоює внутрішні протиріччя і бунти мажоритарників.
Також він є базою для рівного діалогу з олігархами, на таку електоральну силу вони змушені зважати. На неї ж змушені зважати "західні партнери" і остерігатись її в РФ.
Рейтинг важливий і тому, що забезпечує легітимність різних, у тому числі, сумнівних чи непопулярних рішень, та зменшує рівень спротиву, бажання до протестів.
Попри дуже суперечливі запити суспільства Зеленському досить вдало вдається маневрувати між ними.
Щотижневі заміри громадської думки опрацьовуються і перетворюються в чергові рішення.
Серед найближчих конкурентів президента як і раніше "традиційні політики" з великим антирейтингом як Петро Порошенко, Юрій Бойко та Юлія Тимошенко, яких він поки що долає у "розкладах" другого туру.
Відсутність потужної нової альтернативи і закритість доступу до політики, до "пулу кандидатів" грають Зеленському тут в плюс.
Читайте також: Він вам не Вова. Як Зеленський готується вдруге балотуватися в президенти
За останні 1,5 місяці "зелені" рейтинги, таке враження, зростали за рахунок падіння Тимошенко. Принаймні, саме на 2-3% падали її особисті і партійні цифри. З її "обіймів" поступово вислизає аргумент щодо "страшного" ринку землі, а тому залишається концентруватись на темах "лівого спектру", зокрема, вузькій тарифній проблематиці, а також соціальній політиці.
Порошенко залишається політиком з найвищим антирейтингом. 45% не готові голосувати за нього за жодних обставин. У своєму опонуванні Зеленському він залишається досить консервативним, не заходить на інші електоральні поля.
Бойко продовжує "харчуватись" на полях проросійського політичного табору, але він поступово звужується. На це вплинуло як закриття телеканалів групи Медведчука, карні справи чи санкції проти багатьох лідерів цього табору. При цьому, ніхто не скасовував конкуренцію за виборців і всередині цього політичного кластеру, де досі існують партії Мураєва та Шарія.
Різні конкуруючі групи є і всередині тої ж ОПЗЖ. Не втратив свої сподівання на ці групи електорату і сам Зеленський, який все ще думає повернути його частину кроками як, до прикладу, зустріч з президентом РФ.
Більші політичні проблеми в "розкладах" другого туру можуть створювати кандидати "другого ешелону" як Віталій Кличко, Дмитро Разумков чи Сергій Притула. Звичайно ж, лише за умов їх маловірогідної консолідації навколо ідеї "єдиного кандидата".
Маловірогідної, бо що Порошенко чи Тимошенко, що інші рейтингові політики поки не готові поступатись власними амбіціями.
Інтрига для президентських кампаній величезна. Строкових чи дострокових.
Інша ж ситуація з сценаріями парламентської виборчої кампанії.
Останні політичні події дали Слузі народу майже +2% до рейтингу. Та в підсумку це всього лиш 26% підтримки, що не йде в жодне порівняння з підсумками парламентських виборів 2019 року.
Таке враження, що цей успіх повторити не вийде навіть за екстраординарних продержавних кроків.
Вибори за чинного рейтингу означають для СН не лише втрату монобільшості, але й потребу ділити у майбутньому парламенті владу не лише з Євросолідарністю, ОПЗЖ, Батьківщиною, але й потенційними 2-3 партіями-новачками.
Прихильність 3,2-4,9% українців сьогодні мають аж 7 партій.
Серед цих 7 партій з 3,2% і неіснуюча ще партія Притули. Ця умовна партія зростає на електоральних руїнах Голосу, що продовжує "тріщати по швах".
Володимира Гройсмана, Арсенія Яценюка разом з Кличком та Разумковим час від часу "сватають" до різних та нових спільних політичних проектів. Сумарно партії та політики такі як Гройсман, Кличко, Яценюк з Разумковим мають до 15%.
Та для них є тут дві проблеми – політичні рейтинги не часто складаються як копійка до копійки, а №1 в кампанії може бути лише один.
І в Гройсмана, і в Кличка є партії з перспективою проходження в парламент, а тому зважування політичних капіталів може "розвести їх шляхи".
Політичні тенденції, що визначатимуть зміну політичних рейтингів
Електоральні позиції Зеленського та Слуги народу посилюються і залишаються лідерськими, але вони все одно вразливі і не такі певні.
Кризи навколо економіки під впливом Covid-19, тарифів, сумнівних податкових новацій, кейсу "вагнерівців", корупційних скандалів, депутатських зашкварів, побічних ефектів від триваючої концентрації влади не скасовуються.
Навряд солодко владі буде від майбутніх складних рішень парламенту про бюджет 2022, зміни до Конституції в частині децентралізації, накопичувальну пенсійну систему, СБУ, кадрів в уряді тощо. Судова каста вже відверто зриває прийняті закони щодо судової реформи.
Все це створює для влади електоральні та інші ризики. Чого лише вартувала тривожна історія з замахом на помічника президента Сергія Шефіра.
Читайте також: Замах на друга Зеленського. Хроніка, версії та наслідки обстрілу авто Шефіра
В якості реакції на ситуацію та для управління нею влада може спробувати застосовувати інструменти протидії щодо політопонентів.
Недарма розмови щодо Кличка в контексті законопроекту про столицю, змін голови КМДА стають все гострішими, а обшуки частішими.
На рівні заяв між Разумковим і Зе-командою відбувається відкрита конфронтація, а крісло під спікером вже майже "перевернуте".
Разумков очевидно працює на електоральну центристсько-об'єднуючу нішу самого Зеленського, шукає широку групу політичних союзників. Не дарма, за деякою соціологією Разумков виграє в усіх, окрім самого Зеленського.
Читайте також: Останній із "перших". Чи втримається на посаді Дмитро Разумков
Також залишається питанням кого накриватимуть наступні хвилі санкцій РНБО і які будуть подальші дії проти проросійських сил та ЗМІ.
Однією з найгучніших тем сезону вже став закон про олігархів, якому попри його ліберальність чинився шалений спротив і саботаж.
Ще гучнішим за його прийняття стануть спроби його торпедувати медійно та у Конституційному суді. Особливо все гучно буде, коли він набуде чинності.
Коли конкурентів стає багато, коли загрози для них стають спільними, то це створює спокуси для деяких "хитати вулицю". З приводом чи без.
Президент реагує і помітно "поправішав", "націоналізувався", мілітаризувався.
Крісло президента з часом змушує незворотньо змінюватись. У міжнародних справах президент все більш проактивний і сміливий.
Але на все це є і купа зовнішньополітичних дилем: чи відбудеться ескалація військового конфлікту зі сторони РФ? Як на це вплине інтеграція з Білоруссю та потенційний запуск Північного потоку-2?
Якими будуть перспективи міжнародних процесів навколо Донбасу та Криму? Якою буде динаміка втілення домовленостей між Україною та США, відносин з МВФ, ЄС, НАТО?
Замість висновку: чи є раціональні підстави для "інсайтів"?
Для втілення сценарію будь-яких перевиборів потрібно вирішити декілька надскладних політичних завдань.
Забезпечити більший контроль над МВС, СБУ, Збройними Силами України, Бюро економічної безпеки – це лише частина підготовчого процесу.
Потрібно сформувати сприятливу для себе та несприятливу для конкурентів електоральну ситуацію.
Забезпечити смиренно-лояльне ставлення, або послаблення впливу олігархів. Потрібно в кінці кінців придумати під яким приводом оголошувати дострокові вибори і завчасно попіклуватись про правове оформлення процесу.
Щоб забезпечити легітимність не лише виборам, але й потенційному балотуванню того, хто ці вибори ініціюватиме. А Конституційний суд вже не той. Зважати доведеться на багато факторів.
Українська політична історія знає, що політиків можна розкрутити швидко і не завжди дорого. А ще українці мають деколи не довгу політичну пам'ять.
Якщо на Банковій діятимуть раціонально, то дострокові парламентські вибори можливі певно під великим тиском вулиці, або внаслідок розпаду монобільшості у парламенті. Інших сенсів не дуже видно.
Якщо раціональних підстав ініціювати дострокові парламентські вибори не буде, то у президентських може бути певна логіка. Особливо якщо перестрахуватись і провести їх перед строковими парламентськими 2023 року.
Усі чудово розуміють, що новий парламент під потенційним контролем опозиції може прийняти багато неприємних для Зеленського рішень, зокрема щодо обмеження чи блокування його влади.
Тому за певних політичних обставин півтора президентські терміни може бути краще, аніж один. Звичайно ж, якщо не буде змоги відбути повноцінних два. Або якщо не буде змоги "посунути" парламентські вибори 2023 подалі.
Роговик Олексій
