Подвійне громадянство потрібне, але є одне "але"...
Зараз близько 4 млн українців (на жаль, офіційної статистики не існує) мають громадянство інших держав. Деякі навіть є громадянами кількох країн. Більше того, власники паспортів інших держав були і є серед народних депутатів, урядовців та найвищих посадовців України.
Державні менеджери користуються невизначеністю правого поля України в цій царині задля створення іноземних "запасних аеродромів".
Жителі прикордонних областей полегшують собі відвідини сусідніх держав. На рівні держави це питання залишається неврегульованим впродовж усіх 30 років незалежності і створює додаткове "вікно можливостей" для органів, що контролюють.
Наприклад, державні правоохоронні органи користуються ситуацією, що склалася, задля того, щоб "тримати на гачку" осіб, які мають подвійне чи потрійне громадянство. Особливо, якщо ті займають високі державні посади.
Від початку існування нашої держави дискутували щодо того, дозволяти чи ні іноземне громадянство українцям. З огляду на відсутність стійкої більшості голосів за той чи інший варіант це питання навіть у Конституції прописали досить розмито, зазначивши лише, що в Україні є тільки одне громадянство – українське.
Наразі дискутувати навколо цього питання вже не актуально. Громадяни самостійно вирішили, як для них буде краще. Зараз держава може тільки зафіксувати вже існуючий стан речей.
Читайте також: Як залучити закордонних українців до розбудови України
За легалізацію подвійного громадянства на сьогодні виступили і президент Володимир Зеленський, і очільник уряду Денис Шмигаль. Відповідні зміни до законодавства вже знаходяться на розгляді Верховної Ради, і прийняти їх можна досить швидко. Для цього навіть не потрібно вносити зміни до Конституції. Але є одне "але".
Треба розуміти, що в більшості випадків отримання громадянином України іноземного громадянства – це свідомий вибір, що ґрунтується на родинних зв’язках, майні, працевлаштуванні тощо.
Але в 2014 році по сусідству з’явилася держава-агресор, для якої питання наявності серед громадян України російського громадянства стало додатковим інструментом гібридної війни.
Вже на наступних виборах до Верховної Ради чи місцевих рад наші громадяни, що отримали паспорти держави-агресора, зможуть через примус Росії впливати на державні інституції України. Тож це питання потрібно вирішувати вже зараз.
Маємо визнати, що ми не можемо змусити українських громадян, особливо якщо вони ще й живуть на тимчасово окупованих територіях Криму та частини Донбасу, позбутися російського громадянства. Але й закривати очі на це не маємо права.
Задля вирішення питання множинного громадянства, потрібно, на жаль, визнати можливість мати всі іноземні громадянства, але слід застосовувати й деякі обмеження.
В законопроєкті "Про внесення змін до деяких законів України щодо правового забезпечення наявності іноземного громадянства (підданства) у громадян України" ми з колегами пропонуємо на час окупації обмежити виборче право українських громадян, які додатково мають громадянство країни-агресора, в цьому випадку Росії.
Доки ми знаходимося в стані гібридної війни із РФ, вони тимчасово позбавляються права займати державні посади, обирати і бути обраними. Це абсолютно нормальна практика, і в світі достатньо прикладів, коли заради національної безпеки та захисту державних інтересів тимчасово призупиняли чинність певних прав.
Читайте також: Закон про подвійне громадянство: питань більше, ніж відповідей
Міжнародний пакт про громадянські та політичні права говорить, що право вільно висловлювати свою думку (обирати) може обмежуватись і це обмеження навіть є необхідним, якщо стосується захисту державної безпеки, суспільного порядку, життя та здоров’я насенення (російські паспорти – це якраз загроза життю та здоров’ю їх власників і вцілому українській державності). І, що найголовніше, навіть є рішення Європейського суду з прав людини, які не заперечують таких обмежень.
Більше того, в країнах Балтії (Латвія) протягом 90-х – початку 2000-х років існувала цікава практика: закон забороняв особам, які брали участь в діяльності Комуністичної партії після 1991 року, обиратися в органи влади (звернімо увагу, що для Латвії комуністи, як і вся радянська система, були ворогами й агресорами, хоча жодного відкритого конфлікту з Росією Латвія, на щастя, не мала).
І Європейський Суд став на захист латвійської державності, зазначивши у висновку: "...Рішення вважатися прийнятним в Латвії з урахуванням історико-політичного контексту, який зумовив її прийняття, і загрози, яку становить для нового демократичного правопорядку воскресіння ідей, що створюють небезпеку відновлення тоталітарного режиму. Суд визнав, що національні органи влади Латвії мають більше можливостей для того, щоб оцінити труднощі, які виникають при встановленні та збереженні демократичного правопорядку". Ось так.
Читайте також: Подвійне громадянство – чи переважать національні інтереси України?
Виходить, що існує вже простий механізм, який ми можемо використовувати для вирішення проблеми із множинним громадянством, і наявність у нас на кордонах держави-агресора не є завадою його реалізації. Навпаки, систематизувавши множинне громадянство, зробивши прозорим механізм і правила гри, ми виб’ємо з рук агресора ефективний (як вважають у Кремлі) інструмент тиску на Україну.
І – так, як зазначив Президент у своєму виступі у Стенфорді, ми не можемо просто дозволити універсальний підхід до питання множинного громадянства в умовах гібридної війни, але можемо не закривати очі на паспортизацію Криму і ОРДЛО, а визнати цей факт. І найголовніше – легалізувавши наявність російських паспортів у наших громадян, ми можемо захистити їх від тиску та будь-яких маніпулювань.
І намагання сховатись від вирішення проблеми робить українців з російськими паспортами заручниками Росії, а нам добре відомо із практики світового тероризму (а Кремль не цурається цих практик): у заручників не надто багато прав і свободи вибору.
Олег Дунда
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія (ретранслятора). Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
