Цензура не пройшла. Як "Центр протидії корупції" переміг у суді "регіонала" Баграєва?

Минулого тижня Верховний Суд повідомив про одне зі своїх рішень за позовом до ЦПК від екснардепа Партії регіонів в якому він відмовив у задоволенні його касаційної скарги, і таке судове рішення вселяє надію в правову систему, 

Для мене, як людини, яка із прагнення справедливості пішла захищати кордони України від російського агресора і яка нині відстоює справедливість в залі суду, це рішення особливо цінне і доводить – за справедливість варто боротися.

Хто позивався і чому

Почну з того, хто ж вирішив позиватися до нас, Центру протидії корупції. Колишній депутат, "регіонал" Микола Баграєв. До слова, один із підписантів "диктаторських законів" 16 січня 2014 року, які обмежували права протестувальників, і зрештою призвели до загострення протистояння між тодішньою владою і суспільством по всій країні. 

Читайте також: Хроніка 16 січня. "Диктаторські закони" та смертельний постріл у Кушнарьова

За місяць після ухвалення цього закону в центрі Києва було вбито понад сотню людей.

Що ж не сподобалося Баграєву у діяльності нашої громадської організації? 

Якщо коротко резюмувати суть позову екснардепа, то він просив видалити всю інформацію про нього, що міститься у відкритому реєстрі національних публічних діячів України, адміністратором якого є Центр протидії корупції. 

Проєкт PEP.ORG.UA допомагає українським та закордонним банкам, а також іншим суб'єктам фінансового моніторингу ідентифікувати національних публічних діячів серед своїх клієнтів та знизити ризик відмивання грошей. 

Згідно з українським законодавством, термін "національний публічний діяч" стосується осіб, які виконують публічні функції, до яких застосовуються особливі правила, які, зокрема, передбачають контроль за фінансовими операціями. Простіше кажучи, це всі, хто наразі пов’язані або були пов’язані з владою.

У Реєстрі оприлюднюються лише ті дані, які наші аналітики знаходять у відкритих публічних та загальнодоступних джерелах. 

Наголошую, що ця інформація не є такою, що має обмежений доступ, а також вона не містить персональних даних в розумінні чинного законодавства про захист персональних даних.

Незважаючи на це, Центру протидії корупції неодноразово доводилося захищати своє конституційне право на поширення суспільно важливої та достовірної інформації – через суд. 

Наприклад, екснардеп від "Народного фронту" Микола Мартиненко звинувачував ЦПК у нібито незаконному використанні його імені в контексті розслідувань кримінальних правопорушень  щодо корупційних оборудок, де його вина чи участь ще не встановлені обвинувальним вироком. 

Читайте також: Радіоактивний. Як "Народний фронт" рятував нерядового спонсора Мартиненка

Справа наразі перебуває в Печерському суді. Раніше цей суд відмовив Зої та Єлєні Таткьовій у їхніх позовах щодо видалення інформації з Реєстру. Це  колишня дружина та дочка ексголови Вищого господарського суду України – Віктора Татькова, який перебуває в міжнародному розшуку у зв'язку з підозрою у вчиненні тяжких злочинів.

Услід за ними не сподобалося перебування в Реєстрі й ексрегіоналу Баграєву.

Чим важливе рішення Верховного Суду

У вищеперерахованих рішеннях суди всіляко уникали формулювання "суспільно значущої інформації" та не вказували на наявність права щодо оприлюднення такої інформації у ГО "Центр протидії корупції", як і не вказували, що такого роду позовні вимоги взагалі є обмеженням конституційних прав та свобод і по суті є цензурою.

У своєму ж рішенні (яким він відмовив у задоволенні касаційної скарги Баграєва) Верховний Суд чітко зазначив, що: "такий спосіб судового захисту, як вилучення певної інформації не відповідає змісту позовних вимог і по суті, є цензурою діяльності щодо певної особи." 

Тож фактично Верховний Суд застеріг публічних діячів, у яких раптом виникне бажання "підчистити" інформацію щодо себе, від безпідставних позовів, оскільки це розцінюватиметься не інакше як способом обмежити конституційні права громадян на свободу слова та по суті, встановленням цензури з їхнього боку.

Читайте також: Як політикам чистять інформацію в інтернеті

Це, як на мене, дуже важливий момент в умовах, коли одіозні та суперечливі особистості виграють позови про захист честі та гідності. Наприклад, 

ексзаступник глави АП Андрій Портнов та нардеп і кум Путіна Віктор Медведчук. Водночас діяльність українських ЗМІ, громадських активістів та суспільних діячів часто піддається цензурі.

Також Верховний Суд нагадав публічним діячам, що поширення інформації про їхню діяльність, яка міститься в публічному доступі та яка відповідає дійсності, взагалі не є предметом судового захисту. 

Оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади добровільно виставили себе на публічне обговорення, тож підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. 

При цьому, зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

Загалом хотілося б зазначити, що рішення Верховного Суду можна вважати торжеством права над забаганками "власть імущих" та показує світло в кінці тунелю в боротьбі з пережитками "телефоного права" та вирішення справ в ручному режимі. 

Про критичні проблеми у функціонуванні судової системи

Хочу розповісти і про інший момент у цій справі. 

Пів року тому ми виграли апеляцію (саме рішення апеляційного суду хотів скасувати Баграєв). Однак, маючи на руках рішення суду, що набрало законної сили, ми досі не можемо його виконати – йдеться про стягнення судових витрат. 

За загальним правилом, сторона, яка програла справу, має сплатити іншій стороні судові витрати, зокрема на правничу допомогу.

Однак, представник Миколи Баграєва – чи то навмисно, чи то цілком випадково – зазначив дані про свого клієнта, що не відповідають дійсності. Це спричинило справжню "епопею" із, здавалося би, елементарними речима. 

Оскільки дані про Баграєва в судовому рішенні були завідомо неправильними та некоректними, довелося виправляти "описку" в рішенні. Тут і я почав використовувати всі можливі законні інструменти зі збору достовірної інформації щодо Баграєва, бо ж вона є персональною інформацією. 

Важко передати на словах обсяги листування із податковою, Верховною Радою та іншими органами. Проте, "Троя таки пала". 

Для усіх захисників, які борються в судах за чесність, хочу наголосити, що наш випадок демонструє – це таки можливо буквально "завалювати" органи, здавалося б, непотрібними листами, але зрештою достинусти і отримати бажаний результат. Інколи це, звісно, може здатися ідіотизмом, непотрібним гаянням часу, але потрібно вирішити – чи потрібна вам таки справедливість? 

Після цього, довелося, так би мовити "ходити на прощу" до суду, щоб "виправити описки", що сталися не з вини суду. І цілком логічно, що суд спершу відправив мене "в далеке плавання", оскільки не вбачав у ситуації своєї вини. Але наполегливість і тут дала свої плоди – помилку через дії Баграєва та його представника було виправлено. 

Здавалося б, маючи на руках виправлене рішення, вже можна було спокійно йти і виконувати його. Але тут Печерський районний суд направив матеріали справи до Верховного Суду, не дочекавшись розгляду мого клопотання. 

Такі дії є грубим порушенням процесуального закону, за що останній і отримав "жовту картку" від Верховного Суду у вигляді окремої ухвали.

Паралельно я намагався розібратися, як так сталося, що справи "мандрують" між судами з нерозглянутими клопотаннями сторін, тож подав до Печерського суду скаргу на дії працівників суду. 

На відповідь із трьох абзаців я чекав місяць: у ній йшлося, що за результатами моєї скарги було розпочато дисциплінарну справу. 

Однак, за результатами розгляду скарги "винним особам" виголосоли аж ціле усне попередження… Як то кажуть, – "і вівці цілі, і вовки ситі". Ось тільки жаль, що через   безвідповідальність суддів страждають звичайні працівники суду.

Попри біганину, мабуть, варто було б подякувати іншій стороні за таку "помилку", оскільки завдяки їй я дізнався, що, по-перше,  можна по декілька разів "виправляти описку" в судовому рішенні (а судді, жартома починають називати тебе "фахівцем із виправлень описок"), а по-друге, можна притягувати до відповідальності працівників суду за неналежне виконання своїх посадових обов'язків.

Найголовніше, що я дізнався завдяки цій справі загалом – не можна спокійно терпіти, коли об твої конституційні права витирають ноги, а справедливість варта того, щоб її добиватися.

Олександр Литвин