Чому важливо не втрачати зв'язок з мешканцями окупованих територій?

Чи важливо нам отримувати інформацію з тимчасово окупованих територій (ТОТ)? На мою думку, вкрай важливо. 

Брак об'єктивної інформації з тимчасово окупованих територій породжує невизначеність щодо того, чи є у нас спільне майбутнє. 

Не розуміючи суспільних настроїв на ТОТ, українці не можуть визначитися, чи хочуть вони повертати ці території.

Інформація в організмі суспільства виконує функцію крові – ділянки, де кровообіг порушений, втрачають функціональність. І зараз через штучно уповільнений інформобіг ми втрачаємо відчуття єдності з захопленим росіянами Донбасом, і вже майже готові від нього відмовитися. Саме цього прагнуть у Кремлі.

Умисне спотворення нашого уявлення про суспільну думку на окупованих територіях – те, що робить російська пропаганда – теж позбавляє нас волі боротися за визволення  цих територій і цих людей. І це також частина російського плану.

Саме тому ми маємо продовжувати шукати можливості отримувати правдиву інформацію про те, що відбувається в окупації. 

І, якщо вже робота українських журналістів там неможлива, то журналістом на окупованому Донбасі має стати кожен, хто розуміє важливість інформаційного обміну.

Але не менш важливо й постачати інформацію на окуповані території, обходячи російські фаєрволи.

Читайте також: Загублені громадяни

Як не втрачати зв'язок з мешканцями окупованих територій? Головне – щиро хотіти його не втратити. І продовжувати спілкуватися. 

Треба спілкуватися зі всіма. Навіть з тими, хто декларує ворожість до наших цінностей.

Треба зазирати за завісу цих конструктів і намагатися зрозуміти причини такого вибору. Ви здивуєтеся, зрозумівши, наскільки часто за цим фасадом немає справжньої ворожості, що він - лише маска за для безпеки.

Щоб зберігати зв'язок з мешканцями окупованих територій нам треба бути більше, ніж журналістами. Нам треба спілкуватися з цими людьми не тільки "по роботі". Треба не лише брати від них, а й давати їм те, чого вони потребують – нашої уваги та підтримки.

Кремлю дуже кортить зробити Донбас антиукраїною. Але це йому не вдалося навіть після семи років тримання Донбасу у заручниках.

Не вдалося саме тому, що досі не розірвані особисті зв'язки між мешканцями окупованих та вільних українських територій. І саме тому ці зв'язки зараз опинилися під ударом – Кремль робить все, щоб їх обірвати. І нашим завданням має стати – не дозволити їм обірватися, зміцнити їх, постійно налагоджувати нові. 

Це завдання, з яким не впорається наша держава, але цілком здатне впроратися суспільство. 

Приділить хоча півгодини часу щодня, щоб написати або зідзвонитися з кимось зі знайомих (най би й мало знайомих) на окупованих територіях. І це буде ваш маленький камінчик у шестерні кремлівської пропагандистської машини.

Пара мільйонів маленьких камінчиків, і ця машина вже нікуди не поїде. 

Не треба думати, що таким чином ми можемо надихнути людей на повстання. В умовах жорсткої військової диктатури це неможливо. Але це створює суспільний фон,який заважає росіянам легітимізувати свою присутність на українському Донбасі. І суттєво полегшить реінтеграцію цих територій після того, як росіяни підуть.

Я закликаю усіх, у кого є родичі або знайомі на нині окупованих територіях: не розривайте зв'язок, спілкуйтеся. Навіть, не дивлячись на світоглядні розбіжності. Навіть, коли це складно.

Наприклад, коли замість людської розмови ваш співрозмовник розмахує перед вашим обличчам битою з цитат Соловйова та Дугіна. Не спішить піднімате свою пропагандистську зброю у відповідь. Оминайте конструкти, акцентуйтеся на людському. Шукайте точки дотику.

Читайте також: Земля обітована. Довга дорога до втрати, нелегкий шлях до повернення

Не позбавляйте їх своєї уваги.

Бо саме цього прагне Кремль – позбавити цих людей нашої уваги (при чому, краще, якщо ми зробимо це власноруч). Щоб замінити нашу увагу своєю, сурогатною. А людині потрібна увага, як вода потрібна квітці.

Відвертаючись, позбавляючи мешканців окупованих територій води людського спілкування, ми змушуємо їх пити гнилу воду російської пропаганди. 

Та й самим нам годі вже пити цю брудну воду – на окупованих територіях і близько немає тотальної ненависті до всього українського, як це хочуть показати кремлівські кисельови. Переважна більшість тамтешніх мешканців зберігають нейтральність.

Людей з проросійськими поглядами там немало, але вони однозначно у меншості. Просто завдяки російським технологіям впливу зараз ми маємо можливість чути лише їх. Решта мовчать, щоб зберегтися. Дехто навіть обирає вивісити триколор, але не тому, що відчуває себе "рускім", а тому, що так безпечніше існувати в умовах диктатури.  

Вакуум правдивої інформації і російський пропагандистський шум разом створюють ілюзію одностайної підтримки російського вектору, але це лише ілюзія. Яка піде одразу за російськими танками та після вимкнення московських телеопромінювачів. Як це було у Слов'янську, Сєвєродонецьку, Маріуполі та багатьох інших звільнених українських містах.

Читайте також: Тимчасово окуповані території: довгий шлях додому

Чи є ризик ретранслювання спотвореної картинки того, що відбувається на окупованих територіях?

Безумовно, є. Недосвідчений психіатр може заблукати у вигаданому світі свого пацієнта. Але, якщо робити свою справу професійно, цей ризик мінімальний. 

"Рускій мір" – це ментальна хвороба. Заклики розглядати її, як варіант норми, які час від часу лунають – це не гуманізм, а безвідповідальність. Ця хвороба спричиняє страждання, і тому потребує лікування, під час якого треба комбінувати  психотерапію з медикаментозною корекцією. 

І, так само, як психотерапевти, ми маємо працювати етично та відповідально. Не плутати симптоми з причинами. Зберігати дистанцію. Керуватися принципом "не нашкодь". І час від часу звертатися до колег за інтервізією. 

Наостанок мушу сказати ще дещо. 

Щоб отримувати реальну картину того, що відбувається на окупованих територіях, треба пірнати глибше шару російської пропаганди і налагоджувати якомога більше контактів із людьми з різних верств.

Але наша пропаганда так само може заважати нам бачити реальність такою, якою вона є.

Ми не зможемо спілкуватися на рівних та не отримаємо й не передамо людям в окупації правдиву інформацію, якщо приходитимо до них у скафандрі з ідеологічних конструктів. Треба ризикувати та намагатися дихати з нашими героями одним повітрям.  

Наші користувачі теж хочуть, щоби ми ризикнули.

Як свідчать опитування, вони хочуть побачити життя в окупації очима простих людей, які там мешкають. Вони втомлюються від безкінечного повторювання політичних гасел.

Звісно, виносити політику за дужки у ситуації, коли нашу країну прагнуть знищити, було б безвідповідально, але політичне точно не має підміняти собою людське. Інакше більшість наших користувачів нам не повірить. І вони будуть праві, бо політика – це лише тло, а не зміст життя більшості з нас.

Костянтин Реуцький