Цивільна конфіскація: зброя проти чиновників-крадіїв чи вибіркове полювання на незгодних?

Цього літа в Офісі Генерального прокурора відбулася цікава нарада: ключові правоохоронці України обговорювали цивільну конфіскацію. 

Чому цей захід привернув увагу? Справа – у фокусі обговорення. 

Учасники зустрічі зійшлися на тому, що цивільну конфіскацію необхідно активізувати. Мовляв, погано ведеться робота – за півтора роки від впровадження цього інструмента з’явилося лише два фігуранта-народних депутата, щодо яких було подано позови. І це в той час як НАБУ, Нацполіція, ДБР та СБУ ведуть майже 1,6 тис. кримінальних проваджень на предмет незаконного збагачення. 

На думку генеральної прокурорки Ірини Венедіктової інститут цивільної конфіскації взагалі має стати, цитую: "не декларативним, а використовуватися як дієвий спосіб наповнення державного бюджету". 

Звучить нібито й привабливо. Втім слова пані Венедіктової викликають світоглядне питання: навіщо ж насправді нашим правоохоронцям цивільна конфіскація? Для того, щоб ловити корупціонерів на державній службі чи просто для закриття "фінансових дір" за рахунок, у тому числі, "незручних" чиновників? 

Дуже хочеться вірити, що Ірина Венедіктова не обмовилася по Фрейду, говорячи про ефективність цивільної конфіскації.

Втім, в очікуванні активізації цього механізму для вилову корупціонерів, краще пригадати – у чому ж його справжня сутність, можливості та, при правильному застосуванні, потенційна користь для країни. 

Що таке цивільна конфіскація?

Цивільна конфіскація була запроваджена в Україні у жовтні 2019 року. Фактично, її мета – це контроль статків чиновників. 

Якщо хтось із них очевидно живе не по доходах (наприклад, в декларації вказує зарплату у 13 тис. грн, а купує собі вже третій Лексус за рік), то його можуть перевірити, зібрати докази, що гроші на Лексуси були  отримані незаконно і, в разі доведення вини чиновника, конфіскувати нелегально зароблене до державного бюджету – для цього не потрібен обвинувальний вирок. 

Перевага цивільної конфіскації в тому, що чиновника не треба ловити за руку на крадіжці – та й це не завжди можливо. Головне довести, що він не міг отримати свої активи законно. 

Більше того, самі посадовці, при виникненні підозр, повинні будуть  доводити у суді чесність своїх статків.

Процедуру цивільної конфіскації має запускати Спеціалізована антикорупційна прокуратура, позов подається до Вищого антикорупційного суду. Якщо ж завинили самі САПівці чи працівники НАБУ, то ними займатиметься Генеральна прокуратура. 

Цивільну конфіскацію можна застосувати за наявності двох умов: потенційно нелегальні статки отримані після 28 листопада 2019 року, різниця між законними доходами держслужбовця і вартістю незаконно набутих ним активів має становити більше, ніж  1  003  500 грн. 

Читайте також: Українська модель "цивільної конфіскації" необґрунтованих активів 

Перші кейси цивільної конфіскації в Україні

Практика цивільної конфіскації вже давно успішно застосовується в прогресивних країнах – США, Великобританії, США, Австралії, Канаді, Італії, Швейцарії та інших. Водночас в Україні цей антикорупційний інструмент тривалий час припадав пилом. 

Лише в кінці травня 2021 року Спеціалізована антикорупційна прокуратура звернулася до Вищого антикорупційного суду із підозрою на незаконне отримання доходів двома народними депутатами. Загальна сума цих імовірно нелегальних статків – 8,2 млн грн. Тепер вони цілком можуть перекочувати до українського бюджету.

Один із "героїв" позову САП – депутат від "ОПЗЖ" Ілля Кива. Минулого року нардеп вказав у своїй декларації, що заробив 1,2 мільйона гривень, здаючи в оренду жомову яму на Полтавщині (використовується для відходів виробництва цукру). 

Журналісти програми "Наші гроші з Денисом Бігусом" перевірили існування цієї ями і виявили, що вона вже давно не функціонує і поросла бур'яном. 

І от 13.08.2021 р. ВАКС винесено рішення у справі, яким задовільнив позов ВАКС та стягнув з Киви 1 252 236 грн в дохід держави. 

Суд встановив, що 2019 р. Кива задекларував дохід від здачі в оренду жомової ями та гаража. Проте, ця нерухомість у 2010 р. була продана Кивою, а тому він не міг її здати в оренду у 2019 р.

Захист Киви стверджував, що продаж відбувся незаконно і йому не було про це відомо.

САП наполягав на тому, що продаж земельної ділянки було здійснено на підставі доручення жінкою, з якою у Киви спільне місце реєстрації та спільна дитина, а також що продаж відбувся після відкриття кримінального провадження щодо отримання Кивою хабара.

Також в судовому засіданні встановили, що представники підприємства, яке орендувало "безцінне майно" жодного разу не були за місцем знаходження майна та що майно непридатне для використання. Таким чином, це позитивний приклад застосування цивільної конфіскації. 

Прокурор зібрав докази того, що Кива: по-перше, здав в оренду майно, яке йому не належало. А по-друге, це майно не використовувалось та не могло бути використане, компанією котра заплатила гроші за користування ним.

І хоча не було встановлено того, за що саме було сплачено 1,2 млн гривень народному депутату, проте закон цього не вимагає, достатньо того, що прокурор довів відсутність законних підстав для отримання коштів.

Читайте також: Цивільна конфіскація: пропіаритися і вибачитися

Як саме прокурори шукатимуть нелегальні статки держслужбовців? 

Джерелом для виявлення нечесних чиновників мають стати електронні декларації. 

Якщо за офіційними доходами вони бідні, мов церковні миші і, водночас, активно набувають майно класу "люкс", це вже привід для правоохоронців зажадати пояснення щодо походження їхніх грошей. 

Якщо підозри підтверджуються і знаходяться докази, то держслужбовці отримують повістки в суд. Таким чином, цивільна конфіскація може нарешті стати дієвим покаранням за казки  у електронних деклараціях, якими нас звикли годувати.

Наприклад, в декларації чиновник вказує, що купив Range Rover за 100 тис грн  – умовно за 8 % від його реальної вартості. Але таких цін немає, тільки якщо це був якийсь унікальний розіграш. 

Закон про запобігання корупції говорить – коли ти купуєш щось по неадекватній ціні, це вважається незаконним збагаченням. Навіть якщо чиновник доведе, що купив цей автомобіль  за 8% від вартості, то 92% – це його незаконне збагачення, яке він повинен буде доплатити бюджету. 

Тому завдання цивільної конфіскації зробити так, щоб чиновник  просто не зміг жити не по доходах. 

В чому різниця між цивільною конфіскацією та кримінальним провадженням? В сумі незаконного збагачення, цивільна конфіскація від 1 003 500 до 6 243 249 грн, 6 243 250 грн та більше – кримінальна відповідальність. Також в останньому – вищий поріг доведення провини. 

Грубо кажучи, треба переконати суд в тому, що з ймовірністю більше ніж 75%, що події розвивалися саме так. 

У цивільній конфіскації тягар доведення менший, більш співмірний з цивільним процесом – звідси й така назва. Звісно ж, правоохоронці не можуть просто сказати: "доходи отримані незаконно, забираємо їх у бюджет" – вони мають обґрунтувати свою позицію. 

Водночас якщо чиновник не зможе пояснити походження своїх грошей, а прокурор таки доведе, що вони отримані незаконно, швидше за все, буде відкрито кримінальне провадження або розпочато процедуру цивільної конфіскації. Адже легально чиновники можуть заробити лише лімітованими видами діяльності: отриманням заробітної плати, здача в оренду майна та видавництво книг. 

Всі ми пам’ятаємо, як експрезидент Янукович отримував мільйони доларів гонорару за якусь міфічну книжку, чи не так? 

Мінімальні можливості держслужбовців для офіційного заробітку спрощують завдання для цивільної конфіскації. Головне питання – з якою метою її застосовуватимуть українські правоохоронці.

Читайте також: Плати штраф і бреши далі: що пропонують в президентському законопроєкті щодо недостовірного декларування

Чому Ірина Венедіктова не має рації?

Категорично не погоджуюся зі словами Генеральної прокурорки про те, що цивільна конфіскація має стати джерелом наповнення бюджету. Звучить, немов план у часи Радянського союзу, який треба виконати. Це неправильний підхід.

Почнемо з того, що у чиновників має бути хороша зарплата, яка передбачає жорсткий контроль щодо корупційних ризиків. 

Погодьтеся, навряд чи середній податківець, який заробляє 15 тис грн і розглядає питання про накладення штрафу на кілька мільярдів гривень, встоїть перед спокусою взяти хабар, який в рази перевищуватиме його сумарний життєвий дохід.

Тому завданням цивільної конфіскації, незаконного збагачення та електронного декларування є те, щоб держслужбовець не міг навіть витратити цей хабар. Адже так він приверне увагу правоохоронців. 

Цивільна конфіскація, передусім, має виконувати превентивну функцію – запобігати серйозній корупції і виявляти нечесних на руку. 

Слова пані Венедіктової тому і є небезпечними, що більше схожі на команду "фас" для полювання на незгодних. Грубо кажучи, не будеш лояльним – за тобою "прийдуть", будеш слухняним – живи спокійно. 

Якщо цивільна конфіскація буде розглядатися, як спосіб наповнення бюджету, то з часом виникне питання – а як залучати людей із бізнесу до державного управління? 

Вони вчергове не захочуть працювати на державу, бо боятимуться візиту правоохоронців. Останні цілком можуть придертися до незручних менеджерів із надуманими приводами щодо попередніх заробітків – як мінімум, щоб попсувати нерви. 

Сподіваюся, що цивільна конфіскація не стане полюванням на відьом в періоди, коли бюджет потребуватиме грошей. 

Передусім цей інструмент має застосовуватися для стабільного, законного виявлення чиновників-крадіїв і вже потім, як дуже приємний бонус, усе накрадене має повертатися в державну скарбницю.

Новий політичний сезон уже не за горами. Тож найближчим часом побачимо чи обмовилася Ірина Венедіктова насправді чи ні.

Назар Кульчицький