Що буде зі свободою слова в Україні?
Демократія в Україні помирає, бо "заразилася ковідом", але це мутована форма вірусу, яка б'є в серце цінностей демократії – у свободу слова.
Ініціатива щодо закриття телеканалу НАШ, сайту СТРАНА.ЮА та інших відомих ресурсів відображає оголений комплекс вивченої безпорадності української влади, яка систематично не готова сприймати критику з боку ЗМІ.
Хоча на виборах декларування свободи слова – це звична аксіома. Однак після зіткнення влади з критикою питання комфорту одразу зникає.
Зникає і бажання тверезо дивитися на проблеми в країні, які не показують ЗМІ, які ти контролюєш. Адже лише опозиційні ЗМІ можуть говорити про проблеми.
У здорових демократичних державах критика влади з боку засобів масової інформації є показником тверезості влади, відсутності сп'яніння власною "божественністю" й "обраністю", тобто і представники влади, і чиновники повинні досягти політичного повноліття, щоб сприймати критику конструктивно, а не деструктивно.
Хоча є причини, за якими можна переглядати умови ліцензій для ЗМІ: якщо через телеканал закликають до повалення конституційного ладу в державі або ставлять під сумнів територіальну цілісність країни. Все інше – свобода слова.
Якщо ж говорити з вершини "величі влади", тоді зрозуміло, що будь-яка критика буде сприйматися вороже й виводити з рівноваги. А це вже не про зрілість – це політичне юнацтво.
Боюся, воно проявиться і на дуже важливій події – "Кримській платформі". І спроба закрити опозиційні телеканали та ЗМІ є слабким кроком, адже головна функція заходу – інформувати світову спільноту, щоб анексія Криму Росією не була похована у братській могилі "світових анексій".
І на цьому тлі очікуваною мала бути реакція європейських і американських партнерів, за рахунок яких відбувалися численні тренінги із ролі свободи слова, демократії, незалежності.
Зачистка інформаційного поля і підпорядкування волі народу своїм амбіціям є першими ознаками авторитаризму. За таким сценарієм діють Путін і Лукашенко.
Далі потрібно отримати контроль над силовою вертикаллю, що сталося після відставки Арсена Авакова, який утримував баланс гілок влади, що є фундаментальним для демократії, де реалізація політики та управління державою відбувається через інститути, а не по дзвінку з Банкової. І все, вся повнота влади у твоїх руках.
Читайте також: Олігархи у телевізорі. Кого піарять та з ким воюють Ахметов, Коломойський, Медведчук
Хто ж тоді штовхає президента України Володимира Зеленського у цю прірву?
Янукович у 2013 році, незважаючи на публічні обіцянки підписати Асоціацію з ЄС, різко розвернув потяг у бік Росії, за що отримав протести на Майдані. Тоді він поставив власні амбіції вище за волю народу.
Зеленський близький до подібного сценарію, адже будь-яке сповзання до авторитаризму спричинить чітку протидію вулиці.
Чому? Бо Україна – єдина країна на пострадянському просторі, де монополія влади вже набила оскому громадянам.
Публічно Янукович також обіцяв європейським партнерам і українцям, що країна рухатиметься до асоціації з ЄС, але таємно плекав плани відкату.
Зачистка опозиційних ЗМІ є класичним прикладом цементування монополії влади, і для цього потрібно вимкнути критиків. Якщо колись їх садили в тюрми, то зараз просто позбавляють ліцензії.
Яскравий приклад – телеканал "Наш", який відомий своєю опозиційною інформаційною політикою, але це не може бути причиною для закриття каналу.
На цьому тижні Нацрада вирішила подати позов через висловлювання колишнього депутата Верховної Ради Петра Симоненка, які пролунали в ефірі ток-шоу "Марафон".
Зокрема, в регулятора виникли претензії до слів екс-парламентаря про "громадянське протистояння на Донбасі" та "політику державної фашизації" в Україні, а також його твердження про те, що Православна церква України (ПЦУ) – це розкольники.
До речі, колишній власник телеканалу "НАШ" Євген Мураєв передав його в управління колективу, вийшовши з процесу управління і впливу на редакційну політику, повністю зосередившись на своїх президентських амбіціях.
У такій ситуації телеканалу не залишається нічого іншого, як звернутися до всіх учасників "Кримської платформи" з проханням про захист від політичного переслідування. Раніше ж сам президент Зеленський заявляв, що не планує закривати телеканал, було це в лютому 2021 року.
Читайте також: Кінець епохи… Як Зеленський програє медіавійну
То навіщо ж "архітектори скандалу" штовхають президента на відкритий конфлікт, наближаючи його публічний імідж до таких політиків, як Янукович, Путін, Лукашенко?!
Причина криється в політичній площині, адже, якщо уважно подивитися, то в ситуаціях Януковича і Зеленського багато спільного, почати можна з оточення.
Сьогодні ідентична ситуація складається з Кличком, якого то викликають на засідання РНБО за дві години, то не пускають на протокольну формальність на зустріч канцлера Німеччини Ангели Меркель. Янукович закрив телеканал "ТВі", Зеленський через санкції РНБО і суди бореться зі ЗМІ.
Читайте також: Медведчук бідкається, Льовочкін розводить руками. Як живе ОПЗЖ після санкцій
Очевидно, що найближче оточення президента України, сформоване саме людьми Подоляка і Льовочкіна, "штовхнуло першу кісточку доміно" й системно веде Зеленського до політичної кризи, щоб потім надати неоціненну послугу по його порятунку, а в дійсності підвести його до проведення дострокових президентських і парламентських виборів.
У цьому сенсі можна констатувати, що скандал із зачисткою ЗМІ та атаками на Кличка, Мураєва, Порошенка вдався, і в Україні варто очікувати на нові парламентські і, можливо, навіть президентські вибори.
На користь цього сценарію свідчить і остання заява генпрокурора Венедиктової про завершення розслідування за звинуваченням Медведчука і Козака у державній зраді, а це означає, що буде знято останню перешкоду для можливого об'єднання ОПЗЖ і "Слуги народу" після позачергових виборів у Раду.
В цьому випадку Зеленський, спокусившись на продовження терміну своїх повноважень, остаточно втратить владу і в кращому випадку повторить долю Ющенка, а в гіршому – Януковича (а це вже як буде вигідно його оточенню).
Тарас Семенюк
