Карантинний провал Національної поліції

З чого все почалося?

У грудні 2019 року в м. Ухань Китайської Народної Республіки відбувся спалах коронавірусного захворювання, спричиненого штамом SARS-CoV-2.

11 березня 2020 року ВООЗ оголосила коронавірус пандемієюю.

Також 11 березня 2020 року Кабінет Міністрів України встановив карантин на всій території країни і запровадив перші карантинні обмеження, як-от відвідування закладів освіти її здобувачами, проведення всіх масових заходів, у яких бере участь понад 200 осіб.

Обрання саме такої форми обмеження прав викликало критику низки правозахисних організацій, експертів із конституційного права та громадських активістів, які від початку дії обмежень ставили під сумнів їхню законність, відповідність міжнародним зобов’язанням України з прав людини та пропорційність обмежень суспільній користі, що її планував досягнути Уряд.

Передусім це було пов’язано з можливим порушенням постановою Кабміну конституційної гарантії про неможливість обмеження прав людини підзаконним нормативним актом. 

Окрім того, ставилася під сумнів доцільність частої зміни "правил гри" щодо карантинних обмежень та виключень із них, а також центральна роль Національної поліції (за прийнятим законом з 17 березня 2020 року).

Відповідно до Закону 530-IX від 17 березня 2020 р. було визначено, що за "порушення правил щодо карантину людей" встановлюється штраф у розмірі від 17 тис. до 34 тис. грн., а на посадових осіб від 34 до 170 тисяч гривен.

Передбачалося, що кінцеве рішення про "штрафувати або ні" буде приймати суд, а протокол про адміністративне правопорушення, тобто квазі обвинувальний акт (по аналогії з кримінальним процесом) складатиметься працівниками Національної поліції.

І хоча право на складання протоколу, окрім поліції, було надано ще і органам охорони здоров’я, органам державної санітарно-епідеміологічної служби та посадовим особам сільських, селищних або міських рад, цю функцію, виходячи з правозастосовчої практики, виконувала саме Нацполіція.

Закон приймався з метою запобігання поширенню коронавірусу COVID-19 серед населення України, а запропонована зокрема, адміністративна відповідальність на думку авторів проекту повинна була посприяти скороченню темпів поширення коронавірусу COVID-19.

Виходячи з того, що основну відповідальність за нагляд за дотриманням введеними карантинними обмеженнями було покладено на Національну поліцію, саме від поліції значною мірою залежало те, чи вдасться досягти мети прийняття цілої низки нормативних актів – скорочення темпів та запобігання поширення коронавірусу COVID-19 на території України.

Читайте також: Історія сумнівів та експериментів. Як українська влада боролась з коронавірусом

Результат досягнуто. Але який та для кого?

За даними Державної судової адміністрації України, з березня 2020 по березень 2021 року на розгляд українських судів надійшло 89 086 протоколів про порушення правил карантину.

За 12 місяців суди розглянули 59 222 протоколи і їх результати для Національної поліції є вкрай невтішними.

16 436 протоколів з 89 096 (18,45%) суди повернули для додаткового належного оформлення у зв’язку з їх невідповідністю навіть за формальною складовою для такого виду документу.

Найголовніше це те, що лише у 6,89% випадків (4 081 рішення) суди приймали рішення про накладення на людей штрафів.

Вкрай негативна ситуація для Нацполіції в судах супроводжувалася публічними заявами міністра Авакова та його підлеглих про кількість складених протоколів, яка ймовірно, повинна була сигналізувати для людей – неприпустимість порушень правил карантину з огляду на нібито наявну невідворотність покарання, а для політичних сил, які приймають або мають вплив на прийняття рішень в державі – ефективність Міністерства внутрішніх справ в боротьбі з пандемією та суттєвість внеску в загальнодержавну боротьбу.

Вже на початку травня 2020 року МВС зазначало про більш ніж 10 тисяч складених протоколів. Після року з моменту введення карантину, цифра складених адміністративних протоколів перевалила вже за 100 тисяч.

Чому роль Національної поліції у справах про порушення карантину була настільки важливою?

Особливістю судових справ за порушення правил карантину є те, що судді не мають права самостійно відшукувати докази винуватості людини та перебирати на себе функції обвинувача.

Обов'язок, тягар щодо збирання доказів провини людини було покладено на поліцейських, тому що саме Нацполіція мала право складати аміністративні протоколи за порушення правил карантину.

Відсутність доказів провини людини призводить до того, що вина людини за стандартом "поза розумним сумнівом" не доведена, а викладене у протоколах поліцейських обвинувачення не знаходить свого підтвердження і суд приймає рішення на користь людини.

Як результат, держава в особі судового органу влади та Національної поліції витратили свій ресурс.

У судовому процесі все одно відбувалося скупчення людей (як мінімум – суддя, секретар, особа, що притягається до відповідальності, супутнє скупчення гна вході, в коридорах).

Невинна людина отримала порцію негативних емоцій, а ті, що дійсно свідомо та інколи зухвало порушували карантин, зрозуміли, що притягнути їх до відповідальності буде вкрай складно, а карантин і в подальшому можна буде порушувати з прогнозованими результатами.

Читайте також: У регіонах надзвичайна ситуація. Що це і як вплине на життя

Особистий досвід

Автор цієї статті у період з жовтня 2020 р. по липень 2021 р. був захисником у 10 судових спорах з приводу порушення правил карантину.

У половині випадків люди під емоційним та моральним тиском працівників поліції при складанні адміністративного протоколу під диктовку поліцейських визнавали свою провину, навіть не розуміючи суті того, що відбувається і звісно, без розуміння загрози грошового штрафу в розмірі 17 або 34 тисяч гривень.

Поліцейські при цьому фактично припиняли збір будь-яких інших доказів для підтвердження провини, періодично робивши невідомо з якою метою фотографії місць складення протоколів та опитувавши тих людей, які знаходилися поряд.

Поліцейські діяли по принципу: "підпишіть і все буде добре".

Непоодинокими в судових справах, де я був захисником, були випадки, коли поліція без дозволу заходила в квартиру або інше приміщення, де проживають люди і складала протокол на ту людину, яка їм першою потрапляла на очі, або на людину, яка знаходилася у цей час в гостях і відчинила двері поліцейським або просто на людину, яка винаймала ліжко-місце в квартирі і була більш привітною від інших.

Усіх цих людей, а це у всіх 10 справах були жінки, держава в особі працівників поліції обвинувачувала в тому, що вони є підприємцями, які попри суворі карантинні обмеження займаються бізнесом та заробляють гроші.

Одначе жодна з обвинувачених ніколи до цього, відповідно і у цей конкретний час, не була підприємцем і не займалася підприємницькою діяльністю.

В одному з районних судів м. Києва секретар судді, який розглядав справу про порушення правил карантину, в якій я був захисником, реагуючи на мій мабуть неприхований бойовий настрій довести невинуватість підзахисної, з певною іронією на адресу поліції сказав: "пане адвокате, невже Ви не знаєте, що у них є план про складенню адміністративних протоколів за порушення правил карантину і кожного дня повинно бути складено мінімум 5 протоколів".

Чи достовірне це висловлювання мені невідомо, але якщо це дійсно так, то величезна різниця між кількістю складених протоколів за порушення карантину і кількістю людей, яких за такі порушення визнано винуватими у судах, може бути логічно пояснено з цієї позиції.

 Усі 10 судових процесів, в яких я був адвокатом закінчилися закриттям справ за відсутності події та складу адміністративного правопорушення, говорячи простіше – за повною недоведеністю ні самого факту порушення правил карантину, ні наявності вини конкретної людини.

Наскільки мені відомо, жоден з поліцейських, який складав абсолютно беззмістовні протоколи, відповідальності не поніс. 

Ба більше, на одному з судових засідань суд опитував поліцейського, який склав протокол і після моїх запитань як адвоката по суті нібито зафіксованого ним правопорушення, поліцейський безпосередньо в судовому засіданні намагаючись піти від нових і нових питань кинув репліку в мій бік: "Ви зверхньо ставитеся до працівників поліції".

Читайте також: Комендантська година під час пандемії: чи законно це і чим загрожує?

Що треба змінити Національній поліції?

1. Шляхом грунтовної етичної підготовки в лавах Національної поліції поступово змінювати ставлення поліцейських до виконання функцій поліції з караючої та репресивної до рівня послуги громадянам.
2. До юридичної відповідальності повинні притягатися ті працівники поліції, які складають протоколи про адміністративні правопорушення, які в подальшому або повертаються судами для належного оформлення або судові справи по яких закриваються за відсутності події та складу правопорушення.
3. Відповідальні за конкретні напрямки посадові особи Національної поліції повинні приймати участь у відкритих публічних дискусіях з приводу виконання поліцією завдань та функцій, покладених на них державою.
4. Для аналізу та оцінки ефективності роботи Національної поліції повинні використовуватися cучасні програми для аналізу, для прикладу програма R.
5. З метою підвищення рівня професіоналізму поліцейських, на лекції, семінари та відкриті тренінги для працівників Національної поліції повинні запрошуватися представники юридичної спільноти, які практикують у різних сферах юриспруденції.

На що звернути увагу членам українського парламенту?

Перед прийняттям необхідних, але чутливих рішень у критичні моменти життєдіяльності держави базова складова – це законність таких рішень і не менш важливим є грунтовний аналіз усіх варіантів можливих політик.

В подальшому проведення оцінювання політики після її прийняття та за необхідності, внесення змін до прийнятих рішень за результатами проведеної оцінки, що можна було зробити вже через 2 місяці після введення карантину, за результатами першого послаблення обмежень у травні 2020 року.

Юрій Білоус