Бути чи ні "москітному" флоту України?

Найперше дозвольте висловити слова поваги "Український правді" і автору Глібові Канєвському за привернення уваги суспільства до теми нищення українського флоту зокрема і обороноздатності держави загалом. У рамках цієї дискусії важливо уточнити ряд фактів, які були наведені. 

Насамперед хочу наголосити – для нас честь працювати на обороноздатність Української держави. А ув’язнення керівництва заводу змусило колектив стати на шлях боротьби, в тому числі інформаційної на захист правди. 

Читайте також: Москітний флот чи турецькі корвети? Чому влада відмовляється від стратегії ВМС

А правда полягає ось у чому. Останні сім років завод працює без прибутків, навіть зі збитками – оскільки за весь цей час "Кузня на Рибальському" жодного разу не виводила дивіденди. 

Два із трьох катерів, які "Кузня" мала виробити по контракту, були виготовлені і фізично перебувають в Одеському порту. Вони не лише проходять державні випробування і доопрацювання, але на них тренуються екіпажі. У випадку необхідності катери хоч зараз можуть виконати завдання з оборони країни, для яких власне і призначалися. 

Наскільки нормальною є така ситуація? Шукаючи відповідь зайдіть хоча б на Вікіпедію і дізнайтеся, як починалося виробництво МБАК (Малих броньованих артилерійських катерів). Наприклад МБАК "Вишгород" прибув до Одеси 09.09.2017 року, але був введений до складу флоту майже через рік – 01.07.2018 року. 

Не менш цікавою є інформація, що конструкція чотирьох катерів проекту 58155 другої серії, які були спущені на воду у червні 2017 року, зазнала змін, оскільки ходові випробування перших двох МБАКів показали, що вони не виходять на заплановану максимальну швидкість у 25 вузлів. Тобто ситуація з першими двома десантно-штурмовими катерами дзеркально повторює історію початку будівництва МБАКів. 

Звичайно, введення до складу флоту двох десантних "Кентаврів", які радісно вітав сам президент Зеленський в 2019 році, дещо затягнулося, але затримка виконання ДОЗ стала взагалі "візитною карткою" нової влади, яка ніби не розуміє, що йде війна. Доробка вже поставлених катерів, доводка певних вузлів є нормальною світовою практикою (особливо для пілотних проектів, якими є "Кентаври"), оскільки замовник по ходу виробництва висував ряд нових вимог – і на це навряд чи погодилися іноземні виробники. 

Наприклад, проблема виникла з поставкою рушіїв виробництва компанії Rolls-Royce. Бо після початку російської агресії держава Україна не змогла отримати експортну ліцензію для продукції подвійного призначення від уряду Швеції (постачання було заборонено як до України, так і до Росії). 

Зрештою з будь-яким контрактом – це чистий форс-мажор. Проте "Кузня на Рибальському" знайшла інших постачальників: двигунів – у Європі, а водометів – аж у Новій Зеландії. Але ці двигуни і водомети виявилися на кілька тон важчими – звичайно це відбилося на масі суден і відповідно на ходових даних. Також було встановлено нове озброєння на замовлення замовника та розширені можливості десанту. 

Тепер щодо ціни. Зі статті Гліба Канєвського ми дізнаємось про 443 млн грн. за три катери типу "Кентавр", або, якщо грубо розділити на 3 і віднявши ПДВ (бо ціна іноземних аналогів без зброї, без ПДВ та транспортування) приблизно по 4,5 млн доларів за один. Таку ціну автор порівнює з 15 млн доларів за неброньований американський катер "Mark VI" і 4 млн доларів за цивільний без озброєння, призначений для потреб німецької митниці і поліції естонський "Patrol 24". 

Ці естонські кораблі взагалі не призначені для участі у військових діях. Натомість катери "Кузні" виготовлялись виключно під замовлення Військово-морських сил для виконання бойових задач. Отже, 4 мільйони доларів – це вартість беззбройних цивільних суден. Якщо на них навісити важку куленепробивну сталь і поставити стабілізований бойовий модуль з некерованими ракетами – водотонажність катеру зросте, швидкість суттєво впаде, а ціна навпаки суттєво зросте. 

Порівняльна характеристика з реальними цінами виглядає так: 

Чому ж звинувачують директора воєнного заводу "Кузня" Валерія Шандру та бойового генерала Ігоря Павловського, який не віддав ворогові Маріуполь? Чи не тому, що Росія дуже б не хотіла бачити в Україні дієвий і небезпечний москітний флот, що на мілководді може завдати серйозної шкоди неповоротким ржавим монстрам радянського виробництва, з яких складається Чорноморський флот РФ? 

З Глібом Канєвським не можна не погодитись, що замовлення у дружній до України Туреччині великого корвету, завдання якого воювати за межами Чорного моря у той час, коли Росія загрожує нашим теренам, не ефективне. По суті, держава витратить на турецький корвет річний бюджет на переоснащення ВМС України. 

А за 3,4 млрд грн., які підуть лише протягом одного року на виробництво корвету класу "Ада", можна було б зробити аж 28 катерів типу "Кентавр" або "Гюрза". І то з сучасними підвищеними вимогами до броні та озброєння. Власне, з вироблених "Кузнею" - це одні найдорожчих катерів, бо раніше "Кузня" отримувала за свою роботу ще менше. Наприклад перші МБАКи вироблялися за 113 та 114 млн грн. (4,2 млн доларів). Потреби москітного флоту становлять 26 катерів. Таким чином, річні витрати лише на один корвет дозволять побудувати весь москітний флот. 

Водночас в Інтернеті також з’явилося і спростування інформації про початок будівництва корвету в Туреччині: Генеральний консул України в Стамбулі Олександр Гаман не підтвердив закладку першого корвету для ВМС ЗСУ, про яку заявив Володимир Зеленський. Гаман повідомив, що підписана лише рамкова угода і ведуться підготовчі роботи для того, щоб почати будівництво. 

Не менше зауважень, ніж до ціни, викликає і суто юридичний бік справи. 

Стаття, за якою звинуватили директора заводу і бойового генерала все ж таки передбачає альтернативу арешту – заставу. Однак якраз розмір застави і робить її безальтернативною! Адже підозрювані в житті на мали і не мають 475 млн грн., які їм пропонується заплатити. 

Таким чином, порушується сам принцип, закладений в міжнародному праві, бо якщо заплатити астрономічну суму застави неможливо, значить альтернативи немає. А якщо альтернативи немає – значить порушено умову, яка передбачає, що альтернатива арешту має бути. 

Ну не може Ігор Павловський, який навіть не має у Києві власного житла, сплатити ні 475 млн, ні навіть 47,5 млн грн. – що тут ще потрібно пояснювати? Розмір застави за Міжнародною конвенцією з прав людини виглядає як знущання, а утримання в СІЗО не винуватого ні в чому захисника України – як типове катування і тортури, а також елемент тиску для вибивання доказів проти опонентів влади. 

Утримання під вартою директора воєнного заводу – нагадує практику Третього Рейху, коли гітлерівці також арештовували занадто непокірних директорів воєнних заводів, якщо ті не погоджувались з умовами нав’язаного контракту. Найголовніша проблема, що одночасно з директором арештовано і рахунки заводу, що ставить під сумнів виконання замовлення – завершення третього катеру типу "Кентавр". 

Усі справи проти керівництва "Кузні на Рибальському" колектив вважає політичними і замовними. А заборону Міністерства оборони проводити державні випробування катерів, яких сьогодні не вистачає на морі – свідомим ударом по обороноздатності всієї України. 

Працівники Заводу вимагають припинити переслідування їхнього підприємства. У разі продовження цькування, колектив готовий до протесту. Оскільки ми розуміємо, що підприємство свідомо доводять до банкрутства.

Сергій Бєлозубенко, заступник генерального директора ПрАТ "Кузня на Рибальському" з підготовки виробництва, для УП 

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.