Православна Церква України: понад 1033 роки в утвердженні української державності
Хрещення Києва і всієї Руси за правління рівноапостольного князя Володимира Великого має понадісторичний вимір, пов’язуючи земне – з небесним, тимчасове – з вічністю.
Господь наш Ісус Христос у бесіді з праведним Никодимом сказав: "Якщо хто не народиться водою і Духом, не може увійти в Царство Боже. Народжене від плоті є плоть, а народжене від Духа є дух" (Ін. 3:5-6).
Через батьків Бог кожній новій людині подає дар буття, оселяє її на землі, щоби через це тимчасове життя кожен з нас увійшов у життя вічне. І тому Господь закликає нас до нового народження – від води і Духа, щоби ми, народившись за плоттю для тимчасового, скористалися можливістю народитися духовно для блаженного життя вічного.
Хрещення як Таїнство для кожного з нас особисто є цим другим народженням. Через це Таїнство, завдяки вірі, ми стаємо не лише дітьми власних батьків, але і дітьми Божими, для нас відкривається не лише те тимчасове, що можуть дати батьки, але вічність, яку може дати лише Бог-Творець.
І якщо особисте хрещення кожного з нас має таке велике і спасительне значення, то не менше значення має хрещення цілого народу, коли не одна людина, не одна родина чи навіть поселення, але весь народ відроджується для вічності.
Саме така подія сталася для українського народу 1033 роки тому – наш народ завдяки вірі провідників його, таких як свята княгиня Ольга та онук її рівноапостольний князь Володимир, від темряви прийшов до світла, від ідольської омани – навернувся до істинного Бога, від ворожнечі гріховного розділення – прийшов до єднання у Церкві Христовій.
З Києва по всій Русі розійшлося світло проповіді Євангелія. Від Церкви Київської народилися і місцеві Церкви у сусідніх з нами народів на півночі та сході.
І держава княжа Київська, Русь-Україна, через Хрещення утвердилася, отримала ніби нове народження. Бо в основи її було покладено вже не тільки загальні людські пізнання, але істини Євангелія, заповіді любові до Бога і до ближнього.
Саме завдяки цьому в порівняно короткому часі княжа Київська держава в правління рівноапостольного Володимира Великого і сина його благовірного Ярослава Мудрого зміцнилася і зросла.
Що дало християнство тогочасній Київській державі? Найперше - пізнання Богоодкровенної істини, долучення до єдиної Христової Церкви, оновлення через євангельську проповідь і таїнства, тобто міцну духовну основу для життя та розвитку.
Розбудова держави на основі християнських цінностей дозволила Руси-Україні вийти на новий рівень міжнародних стосунків, рівноправно взаємодіяти з європейським світом.
У самій Київській державі поширилося просвітництво, відкрилася можливість для долучення до скарбів світової цивілізації – до книг, досягнень науки, до архітектури, монументального мистецтва, співу. На засадах милосердя і людинолюбності реформувалося право та законодавство.
Позитивні зміни сталися в усіх сферах життя суспільства – як на загальнодержавному рівні, так і на рівні кожної окремої родини.
Подальша історія України лише закріпила ці надважливі аспекти творення нашої державності. А у важкі часи втрати незалежності Церква продовжувала тяглість традиції, оберігала самоідентифікацію та духовно-культурну унікальність нашого народу.
Віра надихала наших предків козаків, українських просвітителів, борців за свободу до праці та звитяги заради кращого майбутнього України.
Від глибини століть і до сьогодні Українська Церква засвідчила словом і ділом, що віра є міцним духовним підґрунтям для нашої незалежності та понад тисячолітнього існування нашого народу як народу християнського і європейського.
Тому коли ми святкуємо чергову річницю Хрещення Руси-України, то маємо не лише згадати про сам факт історії, але нагадати собі про значення того, що відбулося і до чого це закликає нас тепер. Як тоді князь Володимир і весь народ стояли на роздоріжжі між минулим і майбутнім, так і тепер український народ стоїть на роздоріжжі між минулими часами рабства і новими можливостями, принесеними свободою та вибореною державною незалежністю.
1033 роки вшановуємо нині від часу Хрещення Руси, часу оновлення і духовного народження давньої української держави. І 30 років будемо святкувати від часу відновлення нашої Незалежності, народження сучасної України.
Відтак урок минулого, який маємо прийняти для сучасності, полягає в тому, що успіх праці людини, народу та держави буває справжнім, міцним і плідним лише тоді, коли в основу кладеться не тимчасове, а вічне, не плотське, а духовне, не лише людське, але Божественне.
Якщо ми розбудуємо Україну, беручи за зразок істину Господнього закону, справді відчуваючи відповідальність перед Богом, як про це сказано в перших словах української Конституції, якщо кожен до оточуючих, до родини та до всього українського народу буде ставитися за заповіддю "Полюби ближнього твого, як самого себе" (Мк. 12:31) – тоді держава наша матиме успіх.
А якщо розбрат і ворожнеча, заздрість та егоїзм, сластолюбство і пристрасті, дух наживи, а не жертовності, будуть панувати серед нас – тоді не буде мати успіху справа реформ і державного будівництва. Бо тоді не на камені істини, Божого незмінного закону, будуватиметься дім наш, а на піску людських мудрувань і мінливих прагнень та настроїв.
Якщо поглянемо в нашу спільну історію, то побачимо безліч доказів справедливості такого твердження – і в минулому, і в сучасності. Лише єднаючись, виявляючи жертовну любов до України та до рідного народу, надихаючись істинною вірою, ми досягали успіху. А коли відступали від істини предки наші, коли оманою захоплювалися, користолюбством і владолюбством – то зазнавали поразки.
Саме так занепала княжа Київська держава, так прийшла Руїна до козацької Гетьманщини, так зазнала поразки Українська революція початку ХХ століття. Тож нині ми маємо винести добрі уроки з минулого і не повторювати його помилок, не на піску, а на камені розбудовувати Україну – як розбудовував державу нашу князь Володимир.
Дорогий український народе, щиро вітаю кожного з вас з річницею Хрещення Руси-України – наріжного каменю нашої державної та духовної незалежності! Нехай наш спільний дім, який ми всі разом нині відновлюємо, буде непохитним і стійким до будь-яких випробувань.
Боже Великий, Єдиний, нам Україну храни!
ЕПІФАНІЙ, Митрополит Київський і всієї України, Предстоятель Православної Церкви України
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
