Ефективне державне управління: невидимий рожевий єдиноріг чи реальне завдання?
Якщо ви запитаєте мене чому так прогнозовано провалюються реформи в Україні, я відповім — через українську бюрократію. Вона неефективна.
В цілому, далі можна не читати, бо із цією тезою важко не погодитись, і будь-хто з сотень тисяч держслужбовців та громадян, що мали із ними справу можуть це підтвердити на власному досвіді.
Але якщо ми ще з вами, дорогий читачу, не стикались з цим, значить нам потрібні аргументи і факти за реформу державного управління. Тож, вони у мене є.
Реформа державного управління геть непопулярна: про це говорять дослідження, але спростимо задачу, проведіть такий швидкий мисленневий експеримент прямо зараз.
Про яку реформу ви чули більше, а про яку важко пригадати бодай щось:
а) земельна реформа;
б) медична реформа;
в) децентралізація;
г) реформа державного управління.
Думаю, що про реформу державного управління ви знаєте найменше.
А кому в наш фейсбучно-телеграмний час цікаво мати справу із непопулярними речами? Усім цікава "соціологія", іншими словами – рейтинг, а реформа державного управління не допомагає рейтингу. Отож бо й воно.
Державне управління – це система бюрократичних процесів за допомогою яких держава втілює свої рішення, та й взагалі існує. Якщо ця система в розладі або працює неефективно – встає нагальне питання, питання існування держави. Годі й казати про інші реформи – за такого управління вони або не спрацюють взагалі, або спрацюють неочікувано, непрогнозовано, не за планом.
Те, що ми маємо замість ефективного державного управління сьогодні – дивакуватий мікс з радянської спадщини та окремих поодиноких точкових змін. При чому, саме в цьому випадку радянський не завжди означає поганий, а зміни зовсім не гарантують позитивного ефекту.
Добре, спитаєте ви, це все зрозуміло, так у чому проблема – бери й роби! Так, тут і є питання – наразі державне управління до якого прагне Україна – це загадка.
Відкрите питання: в чому ми досягли успіху, а де провалились і що ми робимо далі? Аби знайти відповідь треба з чогось починати, наприклад, з висновків з попереднього досвіду.
Українська бюрократія переживала вже не одну спробу стати кращою версією себе.
Остання спроба реформувати систему державного управління почалась після Революції Гідності і запам’яталась оновленим Законом "Про державну службу", істотним поліпшенням якості надання адміністративних послуг, запуском конкурсного добору на державну службу та створенням директоратів, метою яких було наповнити державну службу молодими та проактивними професіоналами, які матимуть конкурентні заробітні плати й працюватимуть над аналізом та формуванням політики.
Директорати створили, але вони не є незалежними і часто дублюють роботу в міністерствах. А з огляду на відсутність даних про їхню ефективність з аналізу та формування політики, прогнозувати результати такої роботи у майбутньому – справа геть ненадійна.
Конкурси запустили, але на посади часто йде добір поза ними, і здається, що скандали із призначеннями – популярна рубрика в головних ЗМІ. І це вже питання роботи із репутацією, яка здобувається важко, але втрачається вмить: проблеми із рекрутингом на державну службу підривають авторитет конкурсного процесу.
Більше проколів – важче повертати довіру. "Кадровий голод" зростатиме, оскільки все менше гідних кандидатів будуть витрачати час навіть на подачу документів на посаду, результат конкурсу по якій заздалегідь вирішений. Із 2017 року, коли були запущені конкурси, критика їхньої складності не вщухає, йдеться й про те, що, можливо, варто було б їх полегшити.
На тлі цього реформа державного управління перестала бути частиною порядку денного влади, про неї не говорять, і ця тиша – гнітюча. Точково вирішуються питання, точково є успіхи, точково є й невдачі, але ця реформа більше не розглядається комплексно, а це вкрай необхідно. У цілого тут, насправді, є більше якостей аніж просто у суми частин.
Якщо ми, як держава, хочемо, щоб реформи мали позитивний результат — потрібен стратегічний підхід, потрібне бачення, big picture, helicopter view, холістичний підхід — кому як зручніше.
Україні потрібна ефективна державна служба, а для цього їй потрібна флагманська реформа, якою може і повинна бути реформа державного управління.
Нам усім потрібен підсумок за результатами реформи з 2015 року: залишити те, що працює, покращити те, що може бути покращено, змінити те, що потрібно змінити. Для цієї оновленої реформи потрібні нові ідеї і потрібні люди, які в ці ідеї повірять і захочуть їх втілювати. Якщо в тебе є ідеї — не мовчи та долучайся до нас!
Ukraine now, а все інше — невидимий рожевий єдиноріг.
Іванна Дідур
УП 100. Поза межами можливого
"Українська правда" представить свій другий в історії рейтинг лідерів — сотню українців, які роблять найбільший внесок в незалежність та майбутнє України.
