Звинувачення в співпраці з ворогом. Здавалося б – до чого тут приватизація ОГХК? 

Коли ти керуєш таким великим і складним підприємством як Об'єднана гірничо-хімічна компанія, яка лідирує в одній з найбільш стратегічних галузей в державі, то критика, зокрема необґрунтована – твій постійний супутник.

Я давно вирішив для себе не шкодувати часу на пояснення і пошук консенсусу з людьми, яких щиро хвилює доля підприємства і країни, від якої воно невіддільне, а також професіоналами галузі, які можуть вказати на якісь недоліки – погляд зі сторони завжди корисний. 

Що стосується необґрунтованої або такої, що переходить на особистості критики, то відволікатися на неї, як правило, справа контрпродуктивна, оскільки  її автори або озвучують заздалегідь написані кимось третім тези, або максимально далекі від суті питання.

Зараз я змушений порушити це правило. По-перше, через те, що звинувачення на адресу ОГХК належать до сфери національної безпеки, в якій мовчати неприпустимо і, по-друге, – через момент часу, коли вони озвучені.

Почну з другого – з фактора часу.

Трохи більше, ніж через місяць, наприкінці серпня, відбудеться конкурс з приватизації Об'єднаної гірської хімічної компанії. Це перший продаж такого великого об'єкта з часів Криворіжсталі тобто за 15 років і він відкриває Велику приватизацію в Україні. 

На цей  лот претендують більше десятка гравців, серед яких відомі спеціалізовані компанії Австралії і Японії.

Зайве говорити, що від успішного проведення конкурсу залежить набагато більше, ніж просто залучення інвестора на об'єкт. 

Приватизація ОГХК – це маркер, на який будуть орієнтуватися міжнародні інвестори, приймаючи рішення про інвестування в Україну в майбутньому. 

Наше завдання – забезпечити максимальну прозорість, відкритість і юридичну бездоганність, щоб великі стратегічні компанії не просто побачили, що інвестиційні двері в Україну відкрито, але і не побоялися в них увійти.

Також зрозуміло, що будь-які скандали та/або інформаційні вкиди вирішенню цього завдання не сприяють, тому момент їх виникнення я вважаю невипадковим.

Тепер по суті питання. Сьогодні на "Українській правді" була опублікована колонка колишнього полоненого, активіста ГО "Centre UA" Володимира Фомічова "Український титан для Росії: нічого особистого, лише бізнес на 300 мільярдів".

Я не знайомий з паном Фомічова особисто, але про всяк випадок зазначу, що жодну з його регалій я не ставлю під сумнів, так само як і право кожного громадянина висловлювати власну думку, зрозуміло, якщо мова не йде про відвертий наклеп. 

Знову ж переконаний, що в цьому випадку ми маємо справу лише з помилкою і некоректним трактуванням інформації. 

Отже, автор блогу стверджує, що Україна продовжує забезпечувати ВПК країни-агресора титаном, і кочову роль в цьому відіграє ОГХК, як найбільший  його виробник. 

За версією автора, обсяги постачання настільки великі, що одержувач в РФ перепродає сировину міжнародним авіаконцернам, а залишок використовує у власній оборонній промисловості, продукція якої  потім застосовується проти України. Намалювавши цю страхітливу картину, він пропонує всіх причетних  направити на нари або як мінімум – геть з посад.

Отже, по пунктах.

Почну з основного звинувачення: ОГХК – постачальник титану в Росію і закриває потреби ВПК країни-агресора.

Коротко – це маячня, в ОГХК немає жодного контракту з російськими компаніями. Теза про таке ресурсне забезпечення немислима не тільки з огляду на юридичні обмеження, але навіть з точки зору математики.

Всього ОГХК виробляє 300 тис. тонн руди.

Дві третини цього обсягу – 200 тис. тонн – це так званий сульфатний титан, який використовується для виготовлення кераміки, лакофарбових матеріалів – тобто, для цивільних потреб. Він не застосовується і в силу своїх характеристик не може застосовуватися для промислового і зокрема військового виробництва.

З решти 100 тис. тонн, які в теорії могли б збагатити ВПК агресора, 60 тис. тонн (це п'ята частина нашого загального виробництва) не потрапляють на вільний ринок. ОГХК  продає його міжнародній компанії Chemours (дочірня компанія DuPont) за довгостроковим контрактом.

Таким чином лише 40 тис. тонн (13%) продукції ОГХК, яка може використовуватись в промисловості (в тому числі оборонній) в теорії може розглядатися як об'єкт підозр пана Фомічова. Такий обсяг від початку не підтверджує тезу "основний постачальник титану в Росію", але давайте все ж проаналізуємо, як він реалізується.

Титан продається трейдерам, правила роботи з якими закріплені й жорстко регламентуються Правилами співпраці з ОГХК.

Обов'язкова умова таких домовленостей  з кожним контрагентом – заборона постачання продукції на території, які перебувають під міжнародними санкціями, в тому числі в  Росію.

Спробувати порушити пряму секційну директиву – це буквально бути собі ворогом, оскільки за її дотриманням слідкує не тільки регулятор, а й конкуренти, які одразу використаюсь будь-яке порушення, щоб поховати такого гравця. Тому міжнародні трейдери не ризикують грати в ці ігри й це стосується не тільки відносин з ОГХК, але і є загальносвітовою практикою починаючи з 2014 року.

Проте навіть розуміючи це, з метою підвищення відстежуваності кінцевих споживачів своєї продукції ОГХК ввела додаткові методи контролю.

1. Впроваджено процедура комплаєнсу (всебічної перевірки) контрагентів. 
2. Введено листи-гарантії, які підписує посадова особа контрагента, відносно відповідальності контрагента використовувати продукцію компанії лише за цивільним призначенням.
3. Внесені додаткові пункти до контракту відносно підвищення відповідальності контрагента у разі відвантаження продукції не за призначенням
4.  Введено інструмент Performance Bond – фінансова застава, яка може бути використана компанією ОГХК у разі порушення умов контракту. Я б хотів особливо звернути увагу на цей пункт – він безпрецедентний з точки зору захисту і гарантій дотримання правил. Будемо цинічні: можливо менеджмент контрагента і не переймається ситуацією на Донбасі, але що таке багатомільйонний штраф розуміє прекрасно.
5. У разі появи  негативної інформації у ЗМІ або інших джерелах про те, що трейдер поставляє продукцію неузгодженим кінцевим споживачам – компанія.
   
   ОГХК припиняє роботу з такими компаніями після перевірки такої інформації. Це не порожні слова: з 1 травня був зупинення контракт з компанією Belanto й з 1 липня  припинено роботу з компанією IMCO Trade. Це ще раз доводить, як серйозно ми ставимося до будь-якої інформації щодо діяльності компанії в ЗМІ - власне тому я написав, а ви зараз читаєте цю колонку.

Я передбачаю аргумент про те, що офіційним контрагентом може бути сніжно-біла компанія, а реальним покупцем – хтось невідомий.

Поспішаю відповісти: право власності на товар ОГХК переходить на умовах  FCA, тож інформація з митниці містить контрагентів покупців не компанії ОГХК, а трейдерів. Тобто ми розуміємо кому реально буде відвантажена продукція. Тому ще раз абсолютно обґрунтовано повторюю: ОГХК не має прямих контрактів з російськими компаніями.

Правоохоронні органи неодноразово перевіряли інформацію. І відносно постачання продукції ОГХК на території  та контрагентам з санкційного списку та не найшли цьому підтвердження.

Читайте також: Приватизація року: як Україна буде продавати титанового гіганта ОГХК і за скільки

І наостанок про наслідки подібних інформаційних вкидів.

За 2020-2021 рік на нас відбулося 38 інформаційних атак.

Замовниками інформаційних атак є фінансово-промислові групи, які використовуючи неправдиві тези звільненого менеджменту, зацікавлені у зриві приватизації ОГХК або ж зменшенні конкуренції на майбутньму аукціоні. 

Логічно і зрозуміло, що з кожним днем, що наближає конкурс, і в міру того, як стає все яснішою його невідворотність, інтенсивність цього тиску наростає.

Я абсолютно впевнений, що команда ФДМУ і менеджмент ОГХК подолають залишковий опір системи. І приватизація Об’єднаної гірничо-хімічної компанії дасть чіткий сигнал інвесторам з усього світу: Україна – безпечна, цивілізована країна, з неймовірними можливостями для зростання. 

Артур Сомов