Перемога Бучі: межі міста та ліс першої категорії
22 червня Верховний суд оприлюднив остаточне рішення про "скандальні" 890 га в Бучі, які місцева влада нібито незаконно віддала під забудову ще в 2000-х роках і які доблесна прокуратура протягом останніх семи років намагалась повернути у державну власність.
Попри очевидну замовність цього переслідування і необґрунтованість звинувачень, ми навряд чи дочекаємось вибачень від прокурорів, слідчих та політиків, які будували на цій справі свою кар’єру.
На щастя, для громади Бучі ця історія – вже перегорнута сторінка, а рішення Верховного суду – підтвердження того, що ми рухаємося в правильному напрямку.
Ні для кого не секрет, що Буча та інші населені пункти навколо Києва були і залишаються ласим шматком для чиновників і силовиків, які хочуть або жити тут, або заробляти на зростанні вартості землі у передмісті столиці.
За понад 20 років керівництва містом ми переживали атаки не раз – і щоразу з політичним тиском та численними перевірками з боку правоохоронних органів проявлявся чийсь економічний інтерес, який мала задовольнити громада.
У 2014 році нова "революційна" влада на хвилі вуличних протестів зробила спробу переділити приватизовану за попереднє десятиліття землю передмість.
Серед іншого певні "правоохоронні органи " благословили на "окучування" не лише Бучі та Ірпеня, а й інших великих міст Київщини.
Було поставлене завдання у будь-який спосіб тиснути на мене як міського голову з метою отримати доступ до якомога більшої кількості земель. Зокрема, щоб повернути з комунальної та приватної у державну власність ділянки загальною площею 890 га землі.
Це третина території сучасного міста Буча, що включає найбільш заліснену її частину – Лісову Бучу – найближчого до Києва мікрорайону, що став привабливим для елітної котеджної забудови.
Коли перший тиск ні до чого не призвів, з’явилася тепер уже "сумнозвісна" справа про "890 га лісу" біля Бучі, які місцева рада нібито незаконно ввела в межі міста, розподіляючи під забудову ще з 2002 року – в часи, коли земля під Києвом не мала ціни і не цікавила навіть місцевих.
Пам’ятаю, як ми вмовляли старожилів приватизовувати ділянки і городи, а вони, навпаки, відмовлялися від наділів, бо не мали змоги їх обробляти.
Ситуація почала змінюватися з запуском ринку землі в середині 2000-х.
Ми як місцева рада оформляли межі селища, яке переростало в місто обласного значення, і з’явився зовнішній інтерес до нашої території, розташованої на межі Бучі й Гостомеля. Отоді вперше землі, заселені ще із середини минулого століття – зі школами, садочками, підприємствами, оздоровчими базами відпочинку, приватними будинками вирішили заднім числом оголосити державним лісом першої категорії, яким мав право розпоряджатися лише Кабінет Міністрів України.
Наші юристи боролися за межі Бучі двічі – у 2004-2007 і в 2014-2021 роках.
Напевне, це єдиний випадок в Україні, коли процес розмежування земель комунальної і державної власності, який от-от має завершитися з реформою децентралізації, відбувався з такими масштабними переслідуваннями.
Події останніх семи років із судовими рішеннями, обшуками, відстороненням мене від посади, численними гучними публікаціями в ЗМІ і акціями місцевих "активістів", залякування землевласників Бучі, що в них відберуть землю, на якій вони живуть з діда-прадіда, лише підтвердили, що питання далеко не в законності рішення, а в тому, що я не йду на контакт із правоохоронними органами. Згодом ця інформація стає публічною.
У 2017 році ми знайшли важливі документи, які підтверджували, що територія "Бучанської лісової дачі" умовною площею 890 га була забудована і входила до складу Бучі щонайменше із 60-70-х років минулого століття. Це був поворотний момент для судового розгляду, і в подальшому ми з цими історичними паперами на руках змогли довести безпідставність звинувачень і законність наших попередніх рішень.
Остання постанова Верховного суду на 139 сторінках містить всю аргументаційну базу, яка, гадаю, буде цікава моїм колегам з інших міст та юристам.
На жаль, ні прокурори, ні судді, які ухвалювали незаконні рішення проти Бучанської громади, ані ті активісти, які ратували за повернення 890 га державі (а насправді – в негласне управління прокуратурі) не принесуть вибачень і не визнають, що весь цей час грали суспільною думкою – розповсюджували недостовірну і неповну інформацію від прокуратури, демонізуючи навіть не міського голову, а цілий регіон західного передмістя столиці, створюючи для нього імідж кримінального ґетто.
Читайте також: Фінал міфу про 890 га в Бучі: то чи забудовували ліс?
Ми не повернемо назад час, витрачений на судову тяганину, інвестиції, які не прийшли до Бучі та області через сумнівну репутацію, підприємства, які не були створені, і нових жителів, які за цей час могли з’явитися у нашому регіоні. Бо хто б там не боровся з перенаселенням передмістя, агломерація навколо Києва буде розростатися – це європейська тенденція, яку не спинити в Україні. Її можна лише спрямовувати, розбудовуючи інфраструктуру та робочі місця.
З іншого боку, попри шалений тиск, якого ми зазнали за цей час, Бучі вдалось отримати статус центру нового району, утвердитися в якості регіонального лідера, стати прикладом для інших малих міст України з питань розвитку і формування об’єднаних територіальних громад.
Із рішенням Верховного суду ми отримали не лише "фінальну крапку" у міфологізованій політичній історії. Ми отримали також підтвердження правильності наших кроків протягом останніх 20 років, відчуття справедливості і якісний фундамент для подальших змін у житті не лише Бучанської громади, але й країни в цілому.
Анатолій Федорук
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
