Укроборонпром: реформа або смерть
"Краще нічого не робити ніж робити "нічого"
Лев Толстой
Україна наразі підійшла до того моменту, коли далі імітувати ключові реформи подібно до смерті.
Ми або продовжуємо в нашій політичній та бюрократичній традиції імітувати бурхливу діяльність (робити "нічого"), або нарешті почнемо здійснювати реальні кроки і досягати реальних результатів в здійсненні життєво необхідних для майбутнього країни реформ. Серед таких реформ, очевидно, є і реформа сектору безпеки і оборони, і, зокрема, реформа сфери виробництва озброєння.
Трохи історії. За радянських часів сектор оборонної промисловості був завжди пріоритетним в країні, тому що країна перебувала в стані постійних перманентних воєн, гарячих та холодних. І саме армія та оборонна промисловість забезпечували виживання радянської системи в "ворожому" для неї середовищі.
Крім того, головна комуністична держава світу успадкувала від царської Росії імперські амбіції та прагнула поширити свою "месіанську" комуністичну експансію якщо не на весь світ, то принаймні на значну його частину.
До слова, сучасна Росія теж успадкувала імперські амбіції та "месіанські" прагнення "рятувати" світ невідомо від чого і для чого. Але про це пізніше.
Таким чином, підприємства оборонної промисловості СРСР, значна частина яких була розміщена на території України, мали виробляти озброєння не тільки для всього Радянського Союзу, але і для півсвіту, який Союз контролював.
До речі, в кінці-80-х СРСР виробляв більше танків, ніж всі інші країни світу разом узяті! Оборонні підприємства часто були містоутворюючими підприємствами великих і маленьких міст країни, давали роботу і засоби для існування значної частини їх населення.
Після розпаду Радянського Союзу, очевидно, Україні така потужна оборонна промисловість була не тільки не потрібною, але й дуже обтяжливою для утримання. З іншого боку, злий жарт зіграла з оборонною промисловістю та армією величезна кількість надлишкового майна оборонних заводів та військової техніки, які мали попит у світі, особливо в країнах третього світу.
Тоді замість того, щоб реформувати оборонну промисловість, залишити і модернізувати те, що потрібно, і вигідно продати надлишкове та непрофільне майно, реформувати та переозброїти армію, політики та чиновники роками заробляли на безконтрольному продажі майна і озброєння армії та оборонних підприємств.
Мораторій на приватизацію підприємств тільки заморозив вирішення їх проблем, які з часом тільки наростали і наразі їх вирішення відкладати вже далі нікуди.
Хоча ймовірність агресивних дій Росії щодо України була очевидною, особливо після нападу Росії на Грузію в 2008 році, українська влада не тільки не готувалась до цього, але й продовжувала розбазарювати та розвалювати оборонний комплекс країни. Звичайно, цьому підігравали і спецслужби РФ, які мали і досі мають розгалужену агентуру в країні.
Читайте також: Кабінетна війна за "Укроборонпром", або Як нишком перерозподіляють мільярдні потоки
Те, що відбувалось в країні в цій сфері до 2014 року, можна трактувати, як державна зрада. І всі, хто в той час керували країною та її оборонною сферою, або були зрадниками, або злодіями, або недолугими керівниками, або "знали і мовчали".
Як результат роботи "міцних господарників", на початок воєнної агресії РФ в 2014 році Україна фактично не мала ні дієвої армії, ні сучасного ефективного озброєння, що здатні протистояти воєнній агресії навіть не на той час зовсім сучасної та ефективної армії РФ. На що власне і розраховувала Росія, і до чого "приклала свою руку" через агентів впливу в тому числі у владних коридорах.
Тоді, в 2014 році, країну фактично врятували волонтери та добровольці.
Але питання залишається відкритим: чи здатна країна себе захистити, зважаючи на те, що Росія нарощує свою агресію та воєнний потенціал?
Чи має наша армія сучасне, надійне та ефективне озброєння, здатне реально конкурувати із аналогічним російським озброєнням на полі битви, якщо таке станеться?
Чи здатна наша оборонна промисловість забезпечити армію сучасними озброєнням в достатній кількості в мирний час, і ефективно ремонтувати та поповнювати його у воєнний?
Ці питання, на жаль, є відкритими досі і, на жаль, не мають однозначно позитивної відповіді. А, отже, ворог, прораховуючи всі "за" і "проти" можливої повномасштабної агресії, може наважитись на агресію, якщо вважатиме нашу протидію і свої втрати несуттєвими і меншими від можливих виграшів (вода в Крим, контроль над Чорним морем, захоплення економічного потенціалу та геополітичні переваги).
Ключову роль в забезпеченні обороноздатності країни, звичайно, грає Державний Концерн "Укроборонпром", який наразі з різних причин перебуває далеко не в "найкращій формі".
Щодо доцільності ліквідації МПП є сумніви, а от щодо створення УОП рішення було цілком правильним. Тому що відповідно до стандартів належного урядування ОЕСD, функції створення "правил гри" (формування політики) та функції її реалізації та контролю, до яких належить і функція управління державними підприємствами, мають бути розділеними між суб’єктами урядування.
Концентрація в одних руках функцій замовника, виконавця і контролера завжди приводить до деградації та корупції.
Питання не стільки в доцільності існування такої "прокладки", як "Укроборонпром", питання в тому, чому досі УОП не зміг не тільки наростити оборонно-промисловий потенціал країни, але й не зупинив його деградацію?
Наразі до складу концерну входить 116 підприємств, що складає 2/3 ОПК України. І ТОП-10 його підприємств забезпечують 70% доходів, а ТОП-25 забезпечують 90+% доходів.
70 підприємств УОП – малі та мікропідприємства, 30 з яких втратили своє значення для потреб ЗСУ.
75 підприємств УОП мають зношеність основних засобів понад 50%, 30 підприємств – понад 80%.
До складу Концерну входить велика кількість фінансово нестабільних підприємств, 15 підприємств перебувають у стані банкрутства.
Більшість підприємств концерну потребують фінансової підтримки та оздоровлення.
Протермінована заборгованість підприємств Концерну перевищує 13 млрд грн (!!!), зокрема перед бюджетами всіх рівнів – 4,6 млрд грн, перед працівниками – 1 млрд грн.
Читайте також: Вперед у минуле Або великі апетити Мінпрому та перший цвях в реформу "Укроборонпрому"
Основний контингент працівників підприємств концерну – люди віком 60+. Дохід на 1 працівника підприємств УОП в 20 разів менше ніж по галузі в світі через надлишковий персонал та низьку культуру виробництва.
Більшість підприємств не є привабливими для роботи через нестабільну фінансову ситуацію та совковий менеджмент.
І саме держава "приклала свою руку" до такої жалюгідної ситуації на багатьох підприємствах УОП.
Хоча після початку війни в 2014 році ситуація дещо змінилась в кращу сторону, вона не стала радикально кращою.
Державне оборонне замовлення (ДОЗ) на 2021 рік схвалено на початку року, а кошти на виготовлення та ремонт продукції, як і раніше, починають поступати на підприємства УОП десь із середини року. Через це фінансові проблеми та заборгованості підприємств в тому числі по заробітній платі продовжують наростати.
Дивно, як взагалі в такій ситуації підприємства оборонно-промислового комплексу країни продовжують існувати і випускати доволі конкурентоспроможну продукцію?
Наш основний зовнішній ворог на агресор Росія не жаліє коштів на свій агресивно (не оборонний же!)-промисловий комплекс, давно і успішно провела реформу свого ОПК.
Що ж робити із нашим ОПК?
Оскільки концерн "Укроборонпром", який об’єднуватиме державні оборонні підприємства, в тому чи іншому вигляді має існувати, мова не йде про його ліквідацію, мова йде про необхідність його реформування.
Реально за великим рахунком відповідно до Статуту та чинного законодавства Укроборонпром не управляє і не може управляти 116 підприємствами, що входять до складу концерну.
Основними та самостійними господарюючими суб’єктами концерну є саме підприємства, а концерн може хіба що не продовжити контракт із директором того чи іншого підприємства в разі невиконання фінансового плану чи інших суттєвих причин. А самостійно більшість підприємств не тільки не спроможні розвиватись і виконувати оборонні замовлення належним чином, вони навіть не можуть вирішити власні проблеми, які постійно наростають.
Дійсно, за великим рахунком в нинішньому стані концерн "Укроборонпром" є непотрібною "прокладкою".
На жаль, кризові явища багатьох державних оборонних підприємств наростають. В такому випадку ціна просто неприйнятих вчасно рішень є надто високою з точки зору розвалу ряду важливий підприємств і втрати унікальних виробничих та наукових компетенцій. Тому рішення потрібно приймати НЕГАЙНО, тому що через місяць ситуація буде гіршою, ніж зараз, і така тенденція не зупиниться, поки не почнуться реальні реформи в ОПК загалом та в Укроборонпромі зокрема.
Питання, які потребують відповіді – чи є реальна стратегія реформування УОП? Чи є вона оптимальною з точки зору різних сценаріїв реформування і чому?
І головне – чи здатне керівництво УОП реформувати його як мінімум без втрати наукового та виробничого потенціалу?
Чи є на це політична воля керівників держави, і чи є консенсус, як саме реформувати оборонну галузь країни?
Стратегія реформи Укроборонпрому почала розроблятись ще командою Айвараса Амбромавічуса і завершена вже за призначення нового очільника УОП Юрія Гусєва, і включає в себе декілька ключових рішень:
- створення семи галузевих об’єднань (ГО) – Броньована техніка, Радарні системи, Морські системи, Високоточне озброєння, Авіаремонт, Боєприпаси та спеціальна хімія, Спецекспорт, що об’єднуватимуть підприємства свого напрямку. Сама ці галузеві об’єднання стануть ключовими господарюючими суб’єктами реформованого Укроборонпрому;
- реструктуризація складу підприємств концерну – розвиток підприємств з високим потенціалом та можливостями для включення до ГО (таких виділено 65-70), передача інших підприємств іншим органам управління або на приватизацію у Фонд держмайна, або ліквідація безнадійних. При цьому обов’язково має бути збережені ключові унікальні компетенції підприємств Укроборонпрому;
- зміни ролі центрального офісу УОП, як корпоративного центру стратегування, контролю та формування корпоративних стандартів управління;
- розвиток та модернізація – розробка нових видів продукції та сервісів у перспективних напрямках, залучення міжнародного капіталу, створення міжнародної кооперації, – цифрова трансформація та впровадження інновацій, будівництво нових заводів та реконструкція виробничих потужностей.
Власне реформування концерну має початись із його корпоратизації та корпоратизації тих підприємств, що входитимуть до оборонного об’єднання.
До речі, таких обмежень (а актів законодавства наразі в Україні є більше 90 тисяч), які роками накопичувались і багато з яких діють ще з радянських часів, достатньо в будь-якій галузі, що потребує реформування.
Читайте також: Пауза в реформі "Укроборонпрому": Атака бюрократів
Кожний професійний бюрократ чи саботажник завжди знайде серед цих 90 тисяч актів законодавчу норму, що виправдає будь-яку бездіяльність та унеможливить будь-яку діяльність.
Україна фактично перебуває в стані перманентного "італійського страйку", коли буквальне виконання законодавства паралізує будь-яку діяльність державних органів.
В такому разі навіщо вороги, коли ми самі собі такі "друзі"?
Хто і чому чинить супротив реформам Укроборонпрому – питання відкрите і риторичне. Які мотиви переслідують опоненти реформи – теж. Сподіваюсь, більшість прихильників "нічого не робити чи робити нічого" просто не зовсім розуміють суть реформи і керуються принципом "як би чого не вийшло" і не стало гірше.
Справа в тому що наразі найгіршим є сценарій, якщо не будуть прийняті будь-які рішення.
Сергій Сорока
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної нформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
