Судова реформа: оновити не можна зупинити

Щоб реформувати в Україні судову систему, варто відразу оновити аж три органи – адвокатуру, правоохоронну систему та власне суди, адже вони діють спільно. Сам же суддівський корпус має отримати незалежність і діяти самоврядно.

Недовіра до органів судової влади є однією з причин, чому Україну минають іноземні інвестори. Шкодить це й вітчизняному бізнесу. 

Реформу своєї судової системи Україна почала ще 2016 року. На папері проєкт виглядав добре, однак його втілення успіху поки що не принесло. 

Передусім це сталося через те, що отримавши повноваження, кожна влада прагнула контролювати суд й наповнювати Вищу раду правосуддя та Вищу кваліфікаційну комісію – установи, які відбирають або звільняють суддів, угодними для себе фахівцями. 

Це – помилка, адже щоб збудувати належну судову систему, якій довірятимуть і наші громадяни, і іноземні інвестори, її варто передусім зробити незалежною. А вона стане такою лиш якщо регулюватиме себе сама. І для цього судді повинні самі обирати людей, які їх оцінюватимуть – так, як це нині зроблено в українській адвокатурі, де діє адвокатське самоврядування. 

Читайте також: Як виміряти (не)ефективність українських судів?

Нині в Україні бракує суддів, й вакантними є близько двох тисяч суддівських посад. 

Як наслідок, багато справ, навіть тих, що підпадають під адміністративну юрисдикцію, розглядаються по 3-4, а іноді й 6 років. Це створює для країни ризики, адже втративши доступ до правосуддя, громадяни та бізнес можуть почати вирішувати свої спори по вуличному, а не так, як це прописано в законодавстві. 

Наслідком стане наше повернення в атмосферу 1990-х років.  

Читайте також: Чому українському суду потрібні міжнародні експерти?

Причиною нестачі суддів є не лише їхнє неналежне фінансове забезпечення. Основна причина – у тому, що наприкінці 2019 року було припинено повноваження Вищої кваліфікаційної комісії суддів, яка цих фахівців добирає, і за півтора року, що минули відтоді, нову комісію так і не зібрали. 

Законопроєкти, які би мали запустити роботу цієї установи, не отримують схвалення, бо їх по черзі блокують Вища рада правосуддя, Венеційнська комісія або Конституційний суд. 

Чи потрібно зупиняти реформу? У жодному разі. Розпочате варто довести до фіналу, досконале воно, чи ні, і вже потім, у контексті невдачі, якщо така настане, продовжувати реформу далі. 

Щодо самої реформи. У ній, якої би галузі це не стосувалося, важливий системний підхід. 

Якщо ведемо мову про реформу судової системи, то не можна змінити суд, не змінивши прокуратуру й не налагодивши взаємодії між судом, прокуратурою і адвокатурою. 

Нині ж у нас прокурор не поважає адвоката, той йому платить взаємністю, а разом вони ненавидять суддю. Чому? Бо в них немає взаємодії, адже адвокат керується свім законом, а прокурор – своїм, як зрештою й будь-який інший орган правоохоронної системи – і МВС, і НАБУ, і ДБР – цих відомств нині створено багато, і кожне вважає себе найважливішим. 

Для реалізації судової реформи потрібно встановити чіткі й зрозумілі правила гри. Зокрема, законодавство має описувати й норми роботи суддів, гарантувати їхню незалежність, та те, яке забезпечення, соціальне та фінансове вони отримають сьогодні та згодом, коли прийде час іти на пенсію. 

Читайте також: Чи виживе судова реформа?

Назвати нині суд в Україні незалежним дуже складно – діє телефонне право, на суд і його апарат тиснуть правоохоронці. 

У нас правосуддя і покарання – вибіркові, а коли захист скаржиться на слідчого чи суддю, таку скаргу дуже рідко належно розглядають. Щоб це виправити, усі три інституції – адвокатура, прокуратура й суди повинні взаємодіяти між собою як єдиний організм, і в оновленому законодавстві має бути чітко прописано, що має право робити сторона звинувачення, що – захист, а що – суд. 

А в нас – мало того, що закони, які регулюють громадянські правовідносини, між собою не відповідні, то ще й коли стикаєшся з судочинством, починається хаос. 

Крім реформи суду й прокуратури, щоб ці реформи подіяли, треба ще й працювати зі ставленням громадян до судової та правоохоронної системи. Адже у суспільстві щодо них укорінені негативні стереотипи, мовляв суддя – то обовʼязково хабарник, разом із прокурором, а адвокат їм у цьому допомагає. А це не так, далеко не всі правоохоронці та судді є недоброчесними. 

Реформа судочинства є матірю усіх реформ у країні. Лише вона здатна закласти у нас основу для багатьох інших реформ і покращень.

Сергій Клєц, адвокат, правозахисник, керуючий партнер юридичної компанії Questa Group

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.