Діти анексованого Криму – біль України
Перші числа травня насичені повідомленнями та сюжетами "побєдобесія запарєбрікової країни". Соціальні мережі переповнені інформацію про дітей у військовій формі, дітей зі зброєю, дітей, що зображують солдатські могилки тощо.
Наразі важливо розрізняти проблему мілітаризації дітей Російської Федерації та проблему мілітаризації дітей окупованих Російською Федерацією територій, зокрема дітей окупованого Криму.
Залишимо дітей Росії для самої Росії та інших досліджень.
Для окупованих територій проблема не стільки в тому, що дітей привчають любити Російську Федерацію та російську армію, а в тому, що любити російську армію привчають наших, українських, дітей. Дітей громадян України. Дітей, які є громадянами України. Дітей, які проживають на тимчасово окупованій ворогом території.
Важливим чинником формування свідомості дитини є середовище, в якому дитина зростає, цінності, на яких побудоване виховання. Що в окупованому Криму діти бачать? З ким/чим вони себе ідентифікують? Які маркери та символи дитяче око зчитує як "моє рідне"?
На сьогодні Крим зачищений окупантами від всього, що може нагадувати про Україну. Мілітаризація суспільства відбувається на фоні знищення української ідентичності. За час окупації Московія повністю знищила українську культуру.
Мова
Доступ до освіти українською мовою в Криму де-факто відсутній – немає шкіл, немає класів, немає вчителів, немає матеріалів для навчання.
Якщо на 2013/2014 навчальний рік українською мовою в Криму навчалося майже 13 тисяч дітей, то навіть вже в 2015 році їх стало менше однієї тисячі.
Станом на цей навчальний 2020/2021 рік освіту українською мовою отримувало лише 214 з 212090 кримських учнів (0,1%).
Освітня програма предмету "українська мова" в анексованому Криму прямо містить головне завдання ворога – "формирование чувства принадлежности к многонациональному народу России, содействие становления гражданских и патриотических чувств".
А результатами навчання українській літературі в молодших класах повинно бути "формирование этнической и общероссийской гражданской идентичности".
Завдання окупанта – зросійщити українських дітей.
Читайте також: Back in the USSR. Як змінюється Крим під російською окупацією. Спецпроєкт
Православна церква України
Московія намагається знищити українську церкву (Православну Церкву України) – кількість парафій за час окупації зменшилася з 48 до 6, а існування трьох з них під прямою загрозою.
Кількість священиків зменшилася з 23 до 4, частина з яких працює вахтовим методом, періодично приїзжаючи в окупований Крим для проведення богослужінь.
Показовим є спроба забрати приміщення Кафедрального собору святих рівноапостольних князя Володимира та княгині Ольги в Сімферополі та примушення парафіян церкви в Євпаторії самостійно знести раніше побудований своїм коштом храм.
Пам’ятники та монументи
Окупант повністю захоплює символічний простір Криму – українськи пам’ятники знесені, натомість у всіх куточках півострова натикано монументів і пам’ятних дошок на славу російської імперії та російської зброї.
Як підкреслюють науковці, за сім років окупації Російська Федерації встановила в Криму пам’ятників більше, ніж за майже триста років володіння Кримом Російською імперією династії Романових.
Московія створила в Криму такі умови життя та виховання, за яких дитина громадян України, що народжена та зростає на території України, де-факто не має можливості вирости громадянином України.
Діти зростають в російськомовному середовищі, бачать навколо лише пам’ятники – сліди Росії-завойовника, щодня чують про фашистів в Україні, отримують російські документи, тощо.
Навколо і скрізь – лише російська культура, російська мова, російська історія, російська церква. Дітей змалку привчають слухати старшого за званням та безумовно виконувати накази, що виключає критичне мислення та спроможність до спротиву.
Ці діти – потенційне гарматне м’ясо Путіна, як і діти Російської Федерації. Вони зростають як громадяни РФ/Московії. Росія виховує їх в дусі ненависті до матері України.
Діти – жертви окупації, вони позбавлені можливості чути нашу мову, вивчати нашу історію, зростати в нашій культурі, молитися в нашій церкві.
І біль України в тому, що діти окупованих територій, яких ворог привчає любити свою країну та свою армію, це наші – українські – діти.
Сергій Мокренюк
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
