Як соціальні мережі впливають на протести в Україні
Соцмережі формують віртуальну реальність, проти якої реальні люди виходять на реальні протести? Чи соцмережі нездатні створити всенародний протест?
Вулиця — інструмент політичної боротьби в Україні. Влада боїться вулиці. У суспільства є запит на справедливість, як би узагальнено та романтично це не звучало.
Інтернет значно спростив організацію протестів та підвищив рівень політичної участі в них населення, якщо порівняти Помаранчеву революцію та Революцію гідності.
Суспільно-політичний вплив соціальних мереж на інформаційний простір має хвилеподібну природу, що приводить до швидкого переходу від індивідуальних закликів до колективних дій.
Соціальні мережі спонукають людей до участі у вуличних акціях по двох каналах: інформаційному та координаційному.
Перший пов’язаний із низькими бар’єрами входу на ринок медіа, тобто легким доступом до інформації. Мобілізація сприяє помітному зниженню витрат на координацію колективних дій.
Вектор мислення людей та їхня поведінка в процесі інформаційної революції все більш керовані цифровими інструментами впливу.
Читайте також: Час дорослішати
Але чи достатньо сили фейсбуку для того, щоб люди вийшли на вулицю?
Кампанія протестів 2000–2001 років "Україна без Кучми". Суспільство вимагає відставки президента Леоніда Кучми, а також проведення незалежної експертизи у справі зниклого журналіста Георгія Гонгадзе.
Перший день акції збирає на Хрещатику близько 100 людей. За чотири дні до Верховної Ради йдуть уже майже 20 тисяч громадян.
Тоді Інтернет був рупором і платформою інформування прихильників і противників протесту, але не засобом згуртування величезної спільноти. Так само як і телебачення, яке не несло посилу об’єднання.
Під час Помаранчевої революції 2004 року відвідуваність Інтернету зросла в десятки разів. Акція виростала через телебачення, друковані видання, політичні сайти та інтернет-форуми. Розклеєні листівки та смс-повідомлення залишалися.
Загалом "Україна без Кучми" та Помаранчева революція — протести ери Web 1.0, тобто односторонні дії користувача щодо контенту.
Тоді як Революція гідності — це революція Web 2.0, двостороння взаємодія, після якої зміст чи форма контенту може змінюватися.
Читайте також: Технології протесту. Як через месенджери та соцмережі борються з диктаторами та запускають світові революції
Після Євромайдану в Україні значно зросла сила соцмереж. Допомога в організації переросла в допомогу для тих, хто її потребував.
Координація між містами, пошук волонтерів, правовий захист, забезпечення потреб фронту.
Соціальна активність українців у той період завдячуючи соціальним мережам, які за викликом обставин та часу стали безпрецедентними платформами, продемонструвала високий рівень громадської мобілізації та стала справжнім рушієм патріотичного піднесення.
Сьогодні найактивнішим сегментом українського фейсбуку залишаються політичні активісти, медіа та волонтери.
Використання соціальних мереж у громадському секторі окрім очевидних переваг має і певні ризики.
Соцмережі є середовищем справляння впливу на свідомість населення. Вони підсилюють маніпулятивний ефект, замовний характер роботи "лідерів думок", поширюють цілеспрямовану дезінформацію, що застосовуються в українському інфопросторі.
Обговорення організаційних питань усередині опозиційних груп у соціальних мережах, так само як і коментарі, репости і лайки, далеко не завжди виходить за межі Інтернету.
Політичні події часовим розривом у 14 років показують, що, безумовно, хід історії без впливу соцмереж міг бути інакшим.
Але, проаналізувавши хронології подій, стає зрозуміло, що суть завжди була вищою за форму. Тому що сто тисяч людей не вийдуть на вулиці тільки тому, що їх закликають вийти через фейсбук, люди мусять свідомо вирішити, чи хочуть боротися.
Фейсбук лише тригер, що безпосередньо впливає на рішення вийти на протест.
Користувачі соціальних мереж, як постійно зростаючий сегмент суспільства, все більше реалізують свою політичну участь через нові інформаційно-комунікативні форми.
Марія Войтко, політична комунікаційниця, прессекретарка нардепа Єгора Чернєва
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
