"Зелена" промисловість: мрія чи реальність? 

Промисловість та енергетика сьогодні продукують до 70% світових шкідливих викидів в атмосферу. Найбільше в Сполучених Штатах, Індії та Китаї. 

Уряди більшості країн розуміють, що рухатися старим шляхом нарощування індустріальних потужностей надто ризиковано. Це не лише провокує зниження якості життя мільйонів людей, але й безпосередньо впливає на планетарні кліматичні процеси. 

Звичайно, мова не про те, аби відмовитись від промисловості та повернутись в доіндустріальну епоху. 

Потрібен баланс між потребами розвитку економіки та досягненням екологічних стандартів. І найрозвинутіші країни намагаються його досягнути за рахунок застосування низки важливих інструментів: 

• впровадження жорстких квот на викиди шкідливих речовин в повітря; 
• посилення вимог стосовно мінімізації концентрації у промислових викидах діоксиду азоту, діоксиду сірки, оксиду вуглецю, пилу та інших небезпечних з’єднань;
• створення сучасних автоматизованих систем контролю за димовими газами та якістю повітря на територіях, прилеглих до промислових об’єктів;
• контроль часових і середньодобових показників викидів;
• неперервність спостережень за якістю повітря у просторі, не в окремих локаціях, а на всій території;
• встановлення нормативів безпеки для здоров’я людей та для екосистеми;
• планове зниження наднормових показників в тих зонах, де вони зафіксовані;
• відкритість інформації про стан довкілля. 

Читайте також: Якщо ми реально прагнемо євроінтеграції, ми не уникнемо приєднання до Європейського зеленого курсу

В Євросоюзі екологізація промисловості відбувається відповідно до Директиви про промислові викиди 2010 року. Вона зобов’язує 50 тис. найбільших підприємств мінімізувати шкідливі викиди в повітря, воду та ґрунт. 

Директива щодо установок середнього спалювання охоплює до 143 тис. менших промислових об’єктів, в тому числі енергетичних, і встановлює для них свої нормативи викидів. 

Для дрібних побутових приладів аналогічну функцію виконує Рамкова директива з екодизайну. Разом із системою торгівлі квотами на викиди в атмосферне повітря це створює правову базу для захисту довкілля від тиску індустрії. 

Ключовим інструментом модернізації промисловості є різноманітні стимули, гранти та преференції тим, хто готовий оновити свої потужності відповідно до останніх екологічних стандартів. Це надто затратно і часто підприємці без крайньої потреби воліють уникати таких змін. 

Читайте також: Економіка vs Екологія. Європейський зелений курс: український пріоритет

В Європейському Союзі за рахунок національного та міжнародного фінансування комбінують в різних пропорціях податкові пільги, гранти під конкретні модернізаційні проекти та кредити під низькі відсотки. 

Результат такої цілеспрямованої політики країн Євросоюзу – зниження за 10 років викидів аміаку, оксидів азоту та діоксиду сірки на 27%, оксидів вуглецю та метану – на 24%. А вмісту промислового пилу в повітрі за 1990-2018 роки – на 50%. 

Звичайно, не все так просто. Особливо в пострадянських країнах, які стали членами ЄС, але отримали у спадок від СРСР технологічно застарілий промисловий комплекс. 

Наприклад, Естонія, де найбільший забруднювач – це сланцева промисловість. З одного боку, завдяки їй країна отримала енергетичну незалежність, а з іншого поставила під загрозу довкілля. Проте, уряд Естонії докладає зусиль для її модернізації. 

Так, на промислових та енергетичних об’єктах встановили системи десульфуризації (видалення SO2 з димових газів), що допомогло суттєво знизити викиди  діоксиду сірки. 

Одночасно, з 1990 по 2012, вдалось вполовину зменшити викиди діоксиду азоту та аміаку. Знайдені нові способи утилізації шахтних відходів. 

В 2011 році стартував масштабний проект будівництва доріг, в якому ці рештки використовували як матеріал для насипу. В результаті частка утилізованих шахтних відходів зросла до 90%. 

Надходження Естонії від екологічних податків є одними з найбільших в ЄС, в 2017 р. вони складали 2,8% ВВП. Одночасно зростають і прямі інвестиції в захист довкілля, до 800 млн. євро в 2007-2013 рр. 

Лише на закриття напів коксових гір біля міста Кохтла-Ярве в повіті Іда-Вірумаа витратили 36 млн. євро Євросоюзу. 

На одній з таких гір поблизу міста Ківіилі, найвища штучна гора в Прибалтиці, влаштували великий лижний центр. А колишній сланцевий кар’єр в Айду перетворився на комплекс для занять водним спортом. Проте, цей регіон  все ще залишається екологічно депресивним і потребує подальшої санації. 

Читайте також: Перший рік Green Deal: як Україна інтегрується у нову екологічну політику ЄС

Естонські урядовці стверджують – завдяки модернізації промисловості вдалося уникнути екологічної катастрофи, що насувалась, скоротити промислові викиди парникових газів на 58% в порівнянні з 1990 роком та розвинути "зелену енергетику". 

Ще до крайнього строку реалізації державної програми в 2020 році країна генерувала 29% енергетичних потужностей завдяки відновлювальним джерелам  —  це один з найкращих результатів в ЄС.  

На цьому Естонія не зупиняється і до 2030 року прагне досягнути показника в 50%.  

І все це на фоні промислового зростання, а не стагнації. Наразі індустріальний сектор  складає 14,5% економіки країни, що відповідає середнім показникам по Євросоюзу. 

Визнанням успіху Естонії в екологізації є той факт, що кілька років поспіль Таллінн виходить до фіналу престижного конкурсу на звання "зеленої" столиці Європи. 

Досвід Естонії та інших країн Прибалтики дуже важливий для України, бо на старті незалежності ми отримали схожі проблеми, в тому числі в екологічній сфері. Але як по-різному ми розпорядились часом! 

Естонія здійснила модернізацію і знизила тиск промисловості на довкілля, а Україна має деякі результати лише завдяки падінню рівня промислового розвитку. 

Тому сьогодні, коли ми імплементуємо європейські правові норми в національне законодавство, варто уважно придивлятись до своїх сусідів, аби зрозуміти, як на практиці їх застосувати та до яких це призведе результатів. 

Андрій Мальований, для УП

Колонка — матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.