Імунна система української демократії
Уже тиждень топ темою в Україні є акція під Офісом президента, що відбулась у день народження активіста Сергія Стерненка із назвою "Не чуєш? Побачиш!".
Приводом акції стало мовчання президента України Володимира Зеленського на заклики активістів дати політичну оцінку політичним в’язням, зокрема, Стерненку та Антоненку. Причини ж протестів у несправедливості, котра коїться в українських судах.
Оскільки президент не звертав увагу на чисельні попередні демонстрації, суботню акцію почули і побачили усі. Правда, кожен побачив своє: дехто – розлючених громадян, яких ігнорує влада, а дехто – вандалів і екстремістів, які ігнорують публічний порядок.
Я теж був на Банковій – і минулої суботи, і 1 грудня 2013 року. Можливо, мої спостереження щодо подій і людей допоможуть краще уявити, що ж сталося.
1 грудня 2013 я вийшов на вулицю, адже хотів звернути увагу громадян і тодішнього гаранта Конституційних прав цих громадян на те, що беркутівці звіряче потовкли людей. Я особисто у такому свавіллі жити не був готовий.
Тоді вийшли, за різними оцінками, мільйон, а може і більше громадян. І у мене були очікування, що гарант відреагує, а суспільство не заспокоїться, доки не отримає забезпечення захисту своїх конституційних прав.
Я тоді думав: от просто варто нам гуртом вийти і усе відбудеться, варто лише гарно попросити чи покричати, щоб влада зрозуміла, що не так. Та от були люди, які вважали мої сподівання наївними і доносили свої вимоги в інший спосіб.
Я тоді навіть вступив із ними у суперечку, і так, власне, і познайомився з Ігорем Маляром. У Інтернеті легко знайти його фото з ланцюгом навпроти силовиків. Спілкування наше, правда, не призвело до консенсусу, тож я продовжив "ходіння з плакатом".
Пройшло два місяці, впродовж яких, на наші плакати і заклики влада не реагувала, нас далі били, катували, а потім усіх оголосили злочинцями, ухваливши "драконівські закони".
В січні ми знову зустрілись з Ігорем на вулиці Грушевського, але уже не дискутували, а просто робили, що могли.
І, врешті-решт, Янукович опинився у Ростові, а ми отримали шанс на зміни правоохоронної і судової системи.
З того часу, ті ж люди вимагають реформи правоохоронної системи, яка далі гамселить, ґвалтує, і оголошує злочинцями неугодних.
Ті ж люди не дочекалися реформи судової системи, котра працює на замовлення, та ще і на замовлення проросійських персонажів на кшталт Портнова! На усе це гарант Конституції Володимир Зеленський мовчить. А у суспільстві дискусія щодо суті вимог до гаранта не на першому місці, бо "там усе не так однозначно".
Коли, очікувано, протест радикалізувався, у суспільстві понеслась жвава дискусія щодо прийнятності форми. На усіх національних політичних шоу це головна тема, а у четвер заступник міністра внутрішніх справ Антон Геращенко навіть приволік двері як доказ екстремізму і вандалізму протестувальників.
Проте, ціль досягнута: увага і влади і суспільства на проблему несправедливо засуджених у судах привернута, а влада фактично визнала ув'язнення цих людей політичним і пообіцяла не збільшувати їх кількість. Як зізнався радник керівника Офісу президента Олексій Арестович "Ми шукаємо вихід, і вихід полягає в тому, що не можна збільшувати кількість людей, ув’язнених за політичними причинами або з політичних мотивувань. Вистачить Ріффа і вистачить Стерненка".
Отже, сьогодні в Україні, на тридцятому році незалежності від тоталітарної імперії, є політичні в’язні, а це геть не демократична ознака.Проте, ми не диктатура, але ще і не демократія (у "Індексі демократії" статус нашої країни "гібридна демократія").
То хто ж ці люди, котрі змушують влади чути вулицю і рухатись у бік від тоталітаризму до демократії такими радикальними методами?
Мені спадає на думку соєрідна метафора: я б назвав їх частиною імунної системи демократичного суспільства, бо ж демократія – то не лише громадяни, котрі готові жити у демократії, а й ті, котрі готові за неї помирати.
Нагадаю, що імунна система — сукупність органів, тканин, клітин, які забезпечують захист організму. Імунна ж система демократії – це сукупність механізмів, котрі забезпечують захист демократичного режиму: виборча система, правоохоронна і судова системи, вільні медіа, свобода слова, активне громадянське суспільство.
Звісно, що у стабільній демократії, де усі системи працюють, громадянському суспільству залишається хіба коментувати їх роботу, критикувати, хвалити, давати пропозиції. У державі з хронічною патологією по кожній з описаних систем, активісти це перша реакція Імунітету нації.
Не очікуйте від них страху, але і не очікуйте особливої розважливості, адже вони перші у боротьбі за виживання організму, а це означає, що молоді та не завжди розважливі. Саме ці люди були серед перших добробатівців.
Хорошою новиною є і те, що сьогодні уже підросло нове покоління патріотів. Під час Майдану їм було 10-12 років, і сьогодні їм стільки ж років, скільки було хлопцям на фото з війни.
Поганою новиною є те, що як у організмі людини, так і у організмі країни надмінна реакція імунної системи може призвести до біди.
З огляду на це, прошу громадян з розумінням і повагою ставитись до тих, хто вище власного життя цінує свою і вашу свободу вибору, а від влади вимагаю не носитись з дверями по ефірах, а негайно відпустити політичних в’язнів і взятися за системні реформи!
Олександр Ябчанка, громадський активіст
Колонка — матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
