Чому варто захищати Сергія Стерненка?

Коли радіє Портнов, я точно не радітиму разом з ним ні з якого приводу.

Вирок Стерненку, якого звинувачують у нападі на депутата і колишнього керівника районної організації проросійської партії "Родина" Сергій Щербича і його викрадення (2 частина статті 187, друга частина статті 146 і частина перша статті 263 КК України — це розбій, викрадення людини, незаконне поводження зі зброєю) вважаю жорстким і жорстоким.

Особливо на фоні тотального звільнення від кримінальної відповідальності низки персон, які підозрювалися або ж звинувачувалися у набагато серйозніших злочинах.

Чи варто виходити, щоб захищати і бути почутим? Варто. У правових державах не виходять протестувати проти рішень суду, оскільки репутація суду висока і безсумнівна.

На відміну від рішень українських судів, які все ще замовні і часто мають далекий стосунок до правосуддя і справедливості.

Мене вже запитали, що я думаю з приводу оцього всього, оскільки ми жили в одному місті і точно перетиналися.

Я думала нічого не писати з цього приводу. У нас із Сергієм був особистий конфлікт. Він почався на Євромайдані в Одесі і стосувався невиконання домовленостей з приводу певних дій з боку Сергія. Тоді втрутилося керівництво Правого сектору із Києва і конфлікт було вичерпано.

Читайте також: Суд дав Стерненку 7 років тюрми у справі викрадення і катування людини

Адвокати просять перевести Стерненка в Київ: в СІЗО Одеси є загрози життю

Через вирок Стерненку Львівська облрада звернулася до Зеленського та Венедіктової

Потім я почала працювати в Одеській обласній адміністрації, а Сергієві заманулось мене вкинути у сміттєвий бак. Принаймні він про це широко оголосив.

Цікаво, що потім в ОДА працювали, певне, всі пристойні люди — у Сергія до них претензій не було ніколи. Навіть до лідера сепаратистського з'їзду в Сєвєродонецьку Сергія Гриневецького, нинішнього очільника області.

Мені здається, що "сміттєва люстрація" взагалі почалась з Одеси. Можливо, я помиляюсь і мене виправлять.

Потім Сергій разом з представником Правого сектору з Києва, знову таки, неодноразово приходив на зустрічі з тодішнім керівником Одеської ОДА Ігорем Палицею. Був толерантним і налаштованим на різного роду діалоги.

Але тоді багато хто приходив — і однодумці, і не дуже. Одним були потрібні посади, іншим — гроші, третім — справді серйозна робота задля благополуччя міста. Різне було.

У 2014–2015 роках всі ще відчайдушно боролися в Одесі — за Україну, за європейські цінності, за справедливість. З різними проміжними результатами, але Одеса втрималась.

У мене було багато жорстких протистоянь в ті роки зі своїми і з ситуативно своїми людьми. Але коли потрібне було втручання і захист всіх своїх, втручалась і захищала настільки, наскільки була спроможна.

Так було, наприклад, коли Сергій з соратниками розгромили ігровий клуб і були затримані. Або коли його було затримано після подій в одеському "горсаду".

Ще раз — персональні справи і обрАзи — то одне, а справедливість все-таки важливіша.

Зрозуміло, що Сергій почав вибудовувати політичну кар'єру. Це його шлях, і він має на це право.

Я не вважаю Сергія своїм товаришем чи соратником, ми точно йдемо різними шляхами. Мені страшенно не подобались висловлені ним обрАзи на адресу Порошенка під час виборчої кампанії.

Я випадково бачила той сумновідомий стрім в прямому ефірі від початку і до кінця, і він мене шокував. Я знаю, що на Сергія нападали неодноразово до того, він справді для багатьох незручний і неоднозначний.

Але мені не подобається вирок. Розмежовувати кримінал і справді захист національних інтересів важливо. Проте лише ті, хто пройшов 2013–2014 роки в Одесі, розуміють, що ми тут були як на війні. 

Яка вийшла не зовсім на нашу користь. І вирок — про це теж.

Зоя Казанжи, для УП

Колонка — матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.