Доля президента

Після моєї колонки "Помилка президента" декілька дуже різних журналістів (Євген Кисельов, Віталій Портников тощо) висловлювали аналогічні тези про необхідність розвантаження президента та надання більшої ваги Кабінетові Міністрів, перетворення його з досить технічної структури на центр формування української політики.

Зокрема, хтось із цих осіб прямо вказував на доцільність призначення сильного прем'єра, який візьме на себе, у тому числі, відносини з новою адміністрацією США та розділить тягар відповідальності з Володимиром Зеленським. 

Можна говорити про те, що політична доля президента залежить від того, наскільки, кому і як саме він готовий віддати частину тієї величезної влади, яку отримав після перемоги "Слуги народу" на парламентських виборах.

Я бачу тут принаймні три аспекти, один з яких цілком залежить від пана Зеленського, другий — значною мірою в його руках, а третій — майже не залежить від нього.

1. Президент і уряд.

З липня 2019 по липень 2020 року президент Зеленський беззаперечно був центральною фігурою української політики, сконцентрувавши у своєму офісі ключові важелі впливу, перетворивши уряд на технічний виконавчий комітет і маючи беззаперечну підтримку парламенту.

Але результати місцевих виборів показали, що така концентрація влади має зворотний бік — за всі недоліки президент несе персональну відповідальність, і будь-який негативний розвиток подій напряму відображається на його рейтингу. Потрібно розвантажувати президента та ділитися владою.

Проблема уряду Дениса Шмигаля полягає в його політичній безбарвності. Можливо, його розглядали як технічний уряд — ідеального виконавця без власних політичних амбіцій? Але у цьому випадку на нього неможливо спиратися.

Крім того, пану Шмигалю двічі не пощастило. По-перше, коронавірус, який був величезним викликом для будь-якого уряду.

По-друге, непродумана та невдала демонополізація енергетичної та нафтогазової сфери, яку він успадкував від попередників і яка не привела до створення конкурентного ринку.

Але й пан Шмигаль теж себе проявив не з найкращого боку — у цій складній ситуації він вдався до командно-адміністративного стилю керування (обмеження, заборони, цінове регулювання).

У підсумку, єдине, що лишається чинному урядові — стати цапом-відбувайлом за всіх попередників, взяти на себе весь негатив та піти у відставку.

Подальша доля президента Зеленського залежить від того, як він використає свій вплив на парламент для формування нового уряду.

Читайте також: Помилка президента

Перша можливість — він і далі використовуватиме формат технічного (не ідеологічного) уряду. У цьому випадку на ньому залишається вся відповідальність. Він у такому разі — гравець.

Якщо він ідеально впорається у такій складній ситуації, то зірве джекпот і майже гарантовано отримає перемогу на наступних виборах, але ймовірність такої ситуації не дуже велика.

Якщо ж пан Зеленський не впорається або навіть впорається не ідеально, то його, цілком імовірно, чекає доля Віктора Ющенка.

Перефразовуючи відоме прислів'я про компроміс, технічний уряд — це добра парасоля, але поганий дах.

Друга можливість — призначення сильного ідеологічного уряду, який перебере від президента всі важелі впливу на виконавчу гілку влади, а президент стане більш церемоніальною фігурою.

Я вважаю, що доцільно було б скористатись моїми пропозиціями, висловленими у колонці "Політика 2.0", де сформульовані засади оновлення політичної системи.

Окрім наявності чіткої ідеологічної бази та готовності брати на себе політичну відповідальність за непопулярні ринкові реформи (на що не дуже готовий іти сам пан Зеленський), у нового уряду має бути висока компетентність та розуміння реалій сучасного світу і відповідальність суворим етичним стандартам.

Підкреслю важливість професійної етики для членів нового уряду. Етика — це фундамент, на якому будується довіра. Її наріжним каменем є доброчесність — чесність та добрі наміри.

Крім того, прозорість структури активів, витрат, відповідність їх задекларованим доходам. Відсутність брехні чи приховування інформації. Невикористання посадових повноважень в інтересах пов'язаних осіб.

2. Президент і парламент.

Після липневих виборів 2019 року пан Зеленський має вирішальний вплив на парламент, але не факт, що він його збереже в подальшому.

А без контролю над парламентською більшістю він автоматично втрачає левову частку наявних у нього де-факто повноважень, і ми, швидше за все, побачимо повторення кейсу Віктора Ющенка у 2007–2009 роках.

Одне з можливих рішень проблеми зміцнення контролю над парламентом — зменшення кількості депутатів. Загроза опинитись поза списком наступного разу може мотивувати чинних обранців зберігати лояльність президентові.

Але це буде мати зворотний знак, якщо рейтинг пана Зеленського впаде до рівня, коли неможливо буде гарантовано провести великий список лише за рахунок його особистості.

Більш доцільною я вважав би побудову ідеологічної більшості серед прихильників ліберальних ринкових реформ та інтеграції України у західний світ і формування нового уряду під егідою такої більшості, а не виключно "Слуги народу".

Хоча здається, що пан Зеленський втратить монополію на контроль за виконавчою владою, він також розділить відповідальність з іншими політичними силами, а не буде тим, проти кого всі вони об'єдналися.

Мені здається, що і "Голос", і значна частина "Батьківщини", і деякі депутати з фракції Порошенка можуть піти на співпрацю у такій більшості.

Я вважаю, що ми отримали важливий урок: формувати коаліцію — це гарна ідея, навіть якщо ви маєте монобільшість у парламенті.

3. Фактор Росії.

Президент Зеленський від початку своєї каденції демонстрував бажання послабити конфлікт із Росією та досягнути якихось домовленостей. Але за існування путінського режиму це неможливо.

Путін, світогляд якого формувався у пітерському підворітті, напівкримінальній спортивній секції та у бандитському оточенні початку 90-х, не сприйматиме пана Зеленського як рівного собі партнера, а тому не буде домовлятися з ним про щось серйозно.

І якщо наш президент та його помічники не мають дипломатичних талантів Талейрана, то, мабуть, не варто сідати за стіл за таких умов. Бо, граючи з шулерами, можна програти найцінніше — власну репутацію.

Але, з іншого боку, пан Зеленський може виграти там, де зараз ми виграшу не бачимо. Є суттєва ймовірність краху путінського режиму в перспективі 1-3 років.

Отруєння Навального, його останнє розслідування щодо палацу Путіна, безпрецедентні протести 24 січня — це найвища точка конфлікту, далі може бути вибух.

Якщо наш президент скористається цією нагодою, навіть до того віддавши значну частину владних повноважень урядові та пішовши на створення коаліції у парламенті, то саме він буде тим головою держави, який відновить суверенітет і територіальну цілісність України.

Це однозначно дозволить йому увійти в історію.

Отже, доля президента Зеленського може скластися по-різному, і багато що зараз залежить від нього. Він може намагатися зберегти всі важелі контролю над урядом і парламентом, поставити весь свій репутаційний капітал на єдине виграшне поле та зірвати джекпот.

Це надзвичайно ризикована стратегія. Якщо щось піде не так, якщо не все вдасться зробити ідеально, пан Зеленський може повторити шлях пана Ющенка — від величезних сподівань до повного розчарування.

Менш ризикова стратегія — хеджування політичних ризиків: відпустити уряд, піти на створення коаліції, розділити відповідальність; можливо, і перетворитися на більш церемоніальну фігуру голови держави, але зберегти потенціал зростання політичного капіталу за сприятливого розвитку подій на зовнішньому контурі.

Валентин Хохлов, для УП

Колонка — матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.