Громадському здоров'ю в Україні — бути чи не бути?

Завдання кожної держави — думати про здоров'я своїх громадян. Як збільшити тривалість їх життя та якість цього життя.

І система охорони здоров'я має бути побудована таким чином, щоб це забезпечити. У всіх цивілізованих державах для цього існує окремий напрям — громадське здоров'я. 

Чим воно займається? Тим, щоб діти не хворіли на інфекційні захворювання, наприклад. Чи щоб жінки і чоловіки жили однаково довго.

Для цього держава вживає різноманітних заходів, як-от, обов'язкова вакцинація дітей, заборона куріння у громадських місцях, систематичний скринінг на ракові захворювання. Головне — комплексна оцінка ситуації і стратегічний підхід до її вирішення. 

В Україні з цим завжди були проблеми. Тому з громадським здоров'ям у нас не дуже склалось.

Але якщо ми хочемо європейського майбутнього, то це потрібно виправляти. Адже питання громадського здоров'я — одна з умов Угоди про асоціацію України з ЄС.

Що в нас не так із громадським здоров'ям? 

Громадське здоров'я в Україні ніколи не було виділено в окрему складову системи охорони здоров'я. Його питаннями завжди займалась санітарно-епідеміологічна служба. І теоретично це могло би працювати. 

Єдина служба опікувалася всім, що стосується здоров'я людини: від інфекційних хвороб до якості повітря, води, харчових продуктів, впливу мобільних телефонів тощо.

Але на практиці це призвело до того, що служба найбільше опікувалась контролем за бізнесом і увійшла в топ-3 органів в Україні, які тиснуть на бізнес, згідно зі звітом Міжнародної фінансової корпорації та Світового банку.

До того ж поза увагою санітарно-епідеміологічної служби залишились такі важливі функції громадського здоров'я, як вакцинопрофілактика, протидія туберкульозу та ВІЛ, тютюнокуріння.

Читайте також: Інвестиції у профілактику. Підписати не можна відхилити

Чому інвестиції у профілактику громадського здоров’я – це вкрай потрібно та важливо

Зрештою, санітарно-епідеміологічну службу ліквідували. І розпочалася трансформація того, що в результаті має стати системою громадського здоров'я. На сьогодні це:

• залишки санітарно-епідеміологічної служби у вигляді лабораторних центрів МОЗ України, на які впав тягар протидії епідемії; 
• новостворені регіональні центри громадського здоров'я, які часто не до кінця розуміють свою роль і погано координуються;
• Центр громадського здоров'я МОЗ України, якому не вдалося відігравати керівну роль у цій системі. 

Це зародки системи громадського здоров'я, яка поки що не існує в законодавчому полі України.

Виправити це має законопроєкт "Про систему громадського здоров'я", який нещодавно було ухвалено Верховною Радою України в першому читанні.

Куди ми рухаємось? 

Прийняття законопроєкту "Про систему громадського здоров'я" може стати великим кроком вперед до побудови європейської системи громадського здоров'я в Україні. 

Крім того, що він нарешті введе поняття "громадського здоров'я" у правове поле, законопроєкт передбачає врегулювання низки важливих аспектів.

Наприклад, скасування необхідності висновків санітарно-епідеміологічної експертизи як дозвільного документу, заборону використання азбесту в містобудуванні. 

Але очікування від законопроєкту значно більші — привести до ладу всю інституційну структуру, яка наразі існує.

Необхідно чітко визначити відповідальність і місце кожного гравця у ній, щоб створити ефективну, дієву систему громадського здоров'я на довгострокову перспективу. 

А Центр громадського здоров'я МОЗ має стати ключовою установою в організації здійснення епідеміологічного нагляду та оцінки ризиків. На місцях цим мають зайнятися центри контролю та профілактики захворювань. 

На жаль, така модель не була чітко викладена у законопроєкті, ухваленому у першому читанні, і потребує доопрацювання до наступного розгляду у Верховній Раді України. 

Крім того, суперечливим у законопроєкті виглядає пропозиція наділити головного санітарного лікаря, заступника міністра охорони здоров'я, повноваженнями надавати обов'язкові до виконання доручення іншим державним органам влади.

Це аж ніяк не сприятиме інституційному розвитку системи в цілому, тому від цієї ідеї краще відмовитись. 

Законопроєкт також пропонує запровадити обов'язкове щеплення перед виїздом за кордон. Це обмеження конституційних норм громадян щодо свободи пересування, тому цього не можна допустити. 

Із законопроєкту необхідно забрати і деякі радянські норми. Як-от, про титули головних державних санітарних лікарів, які у цивілізованих державах є незалежними від політики і міністерств професіоналами.

Натомість, доповнити законопроєкт необхідно сучасними ефективними політиками і процедурами, які зможуть відповісти на такі виклики сьогодення, як епідемії інфекційних та неінфекційних захворювань, безпека пацієнтів, здоров'я дітей, антибіотикорезистентність.

Не змарнувати шанс

Верховна Рада України не може змарнувати шанс прийняти якісний законопроєкт "Про систему громадського здоров'я". Адже він має стати фундаментом системи громадського здоров'я, передбаченої в Угоді про асоціацію України з ЄС.

Та прийняття якісного законопроєкту — це не лише питання євроінтеграції України, а насамперед питання захисту громадян від викликів, з якими ми зіткнулися сьогодні. 

Любов Акуленко, Наталія Кириченко, для УП

Колонка — матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.