Виняткові перші з інавгурації Джо Байдена
20 січня 2021 року, у день інавгурації 46-го Президента США, Камала Гарріс склала присягу віцепрезидентки країни — перед суддею Сонею Сотомайор, на Біблії, яка належала Турґуду Маршаллу.
Цей історичний момент об'єднав виняткових перших.
Пані Гарріс — перша жінка, перша афроамериканка та перша американка індійського походження, яка отримала другу головну роль у виконавчій владі США.
Пані Сотомайор — перша латиноамериканська суддя Верховного суду США і лишень третя — після Сандри Дей О'Коннор і Рут Бейдер Ґінзбурґ — жінка у найвищому суді своєї країни за його понад 230-річну історію.
На цю посаду її номінував тодішній президент Барак Обама, перший і досі єдиний Глава США афроамериканського походження.
Після смерті легендарної Рут Бейдер Ґінзбурґ у вересні 2020 року та поспішного контроверсійного призначення її наступниці, суддя Сотомайор залишається головним ліберальним голосом Верховного суду США. Її приклад украй важливий, особливо зараз.
Чи не найбільш тривожною спадщиною експрезидента Трампа, яку мало обговорювали порівняно з іншими його вчинками, є призначення ним молодих і досить консервативних суддів — не лише до головного суду країни, а у всій федеральній системі.
З огляду на вік та юридичну ідеологію призначенців Трампа, можна очікувати зростання судових рішень, які обмежуть репродуктивні права та доволі ліберально адресують питання вогнепальної зброї.
За таких обставин цінності, принципи, життєвий і юридичних досвід судді Сотомайор, її емпатійну та юриспруденційну противагу тій судовій динаміці, яку створив експрезидент Трамп, не можна переоцінити.
Окрім цього, пані Сотомайор має винятковий письменницький хист. Її мемуари "Мій коханий світ" (My Beloved World) — це винятково щира оповідь непростого руху з найбідніших районів Нью-Йорка до двох найпрестижніших університетів, прокурорської, адвокатської практики та, врешті, до головного суду країни.
Читайте також: "Зробити Америку знову великою": що може отримати світ від президентства Байдена
Чому бізнес-спільнота покладає великі надії на президентство Байдена
Пані Соні також завжди важливо спілкуватись із юною аудиторією. Вона написала дві книги для дітей і підлітків — "Просто спитай!" (Just Ask!) і "Гортаючи сторінки" (Turning Pages).
У них суддя Сотомайор розмірковує про своє непросте дитинство у постійній боротьбі з діабетом, важливість освіти та державної підтримки рівного доступу до неї, а також про те, як справжня інклюзія може змінити не лише життя людини з інвалідністю, а і все суспільство.
І, нарешті, Турґуд Маршалл. Людина-епоха, поборник рівності, який у 1954 році виграв ключову справу — Браун проти Освітньої ради (Brown v. Board of Education).
У цьому спорі Верховний суд США погодився з паном Маршаллом, що расова сеґреґація в американських школах суперечить Конституції США. Справа Браун стала величезною перемогою Руху за громадянські права (Civil Rights Movement) у США та вагомим каталізатором ширшого руху за рівність у країні — на рівні суспільства, законодавства та держуправління.
У 1967 році пан Маршалл став першим афроамериканським суддею Верховного суду США. Останньому, станом на 2021, і досі бракує расової і гендерної репрезентативності.
Рут Бейдер Ґінзбурґ, спершу як академік і юристка ("затята феміністична адвокатка"), а пізніше як суддя федерального апеляційного, а згодом і Верховного суду США, надихалась особистим і професійним прикладом пана Маршалла.
Рут часто зазначала, що будувала свою аргументацію у справах про гендерну рівність за логікою, яку Турґуд Маршалл використовував у своїх справах про расову рівність.
Тим не менш, пані Бейдер Ґінзбурґ однозначно не погоджувалась, коли їй приписували титул "Турґуд Маршалл рівності статей". Рут завжди підкреслювала кардинальну відмінність у ставленні — і небезпеках, — які супроводжували діяльність Турґуда та її ініціативи:
"Коли Маршалл перебував у якомусь південному місті нашої країни, він не знав, чи лишиться живим до кінця дня. Моє життя ніколи не було в небезпеці. У цьому принципова різниця".
Уособленням цінностей і результатів роботи Турґуда Маршалла та Рут Ґінзбурґ на інавгурації Джо Байдена стала ще одна унікальна перша — 22-річна поетеса Аманда Ґорман.
На церемонії 20 січня Аманда зачитала свій вірш "Пагорб, на який ми підіймаємося" (оригінальний текст вірша англійською тут, дві наступні цитати з вірша — у перекладі Богдана Печеняка).
Вражена зростаючим розколом своєї країни, апогеєм якого став штурм Капітолію за підбуренням експрезидента Трампа, Аманда спромоглася згадати всі загострені болі трампівської Америки, проте не дозволила їм стати лейтмотивом свого виступу.
Натомість, її вірш випромінює один із найвідоміших посилів Рут Бейдер Ґінзбурґ — будувати мости, а не спалювати їх:
Якщо ми хочемо зустріти виклик нашого часу,
Перемога буде не на вістрі меча,
А на всіх мостах, які ми збудуємо.
Аманда закликала своїх співвітчизників і всіх нас пам’ятати: для того, щоби бути ціннісними громадянами своєї країни та цього світу, недостатньо просто перейняти гордість за минуле від наших предків.
Важливо глибинно подивитись цьому минулому в очі та навчитись працювати — над ним і над собою:
Тому що бути американцем — це не лише гордість спадщини,
це також минуле, яким ми ступаємо,
і як ми його направляємо.
"Можливо, я і перша, але — точно не остання", — так прокоментувала свою номінацію на посаду Віцепрезидентки США Камала Гарріс. Це твердження однаково стосується Соні Сотомайор, Турґуда Маршалла, Рут Бейдер Ґінзбурґ і Аманди Ґорман.
Який же осяйно-надихаючий приклад — приклад, підкріплений дією, спрямованою на благо, — вони подають суспільству й особливо молоді. Не лише у США, а в усьому світі. Адже, як нагадала всім нам із серця — свого та Вашинґтона — Аманда Ґорман:
Світло є завжди,
якщо лишень ми достатньо сміливі, щоби його побачити,
якщо лишень ми достатньо сміливі — щоби самим випромінювати світло.
Сміливості — такої, світлої, — усім нам.
Катерина Бусол, для УП
Колонка — матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
