Реформа політичних партій — це шлях до подолання політичної корупції
Засади державної антикорупційної політики в Україні, або Антикорупційна стратегія — це масштабний і амбітний документ, який охоплює різні сфери державної політики.
За відповідний урядовий законопроєкт № 4135 "Про засади державної антикорупційної політики на 2020–2024 роки" в першому читанні проголосували 320 народних депутатів.
Антикорупційною стратегією визначено як проблему "Надмірний вплив на політичні партії та виборчі кампанії з боку окремих фізичних та юридичних осіб, який призводить до превалювання у представницьких органах приватних інтересів над публічними".
Проте очікувані стратегічні результати жодним чином не вирішують, а навіть поглиблюють згадану проблему.
Так, для вирішення проблеми автори пропонують встановити заборону на підтримку політичних партій юридичними особами, усунути можливості для здійснення внесків фізичними особами, які не мають достатніх легальних доходів для здійснення таких внесків, встановлення заборон щодо витрачання партіями коштів.
Ці заходи не сприятимуть зменшенню впливу на партії з боку олігархічних груп, адже цей вплив здійснюється не через офіційне фінансування, а через тіньове.
Навпаки, встановлення штучних обмежень та перепон для офіційного фінансування політичних партій сприяє їх тіньовому фінансуванню з боку олігархічних груп та блокує розвиток партійних організацій.
На мою думку проблема не у самому факті фінансування партійних організацій "з боку окремих фізичних осіб", а у непрозорості такого фінансування.
Тому не потрібно встановлювати жодних обмежень щодо фінансування партійних організацій, але потрібно встановити відповідальність за приховане фінансування чи підтримку політичної партії у будь-якій формі, і ретельно таку підтримку відслідковувати.
Для того, щоб партійні фінанси вийшли з тіні, партії повинні отримати повну фінансову свободу як щодо отримання коштів, товарів чи послуг (у т. ч. на волонтерських засадах), так і щодо їх використання, у тому числі і на оплату праці агітаторів, спостерігачів чи офісних співробітників.
Читайте також: Нова Антикорупційна стратегія: що вона змінить для України?
Антикорупційна стратегія може приносити державі до 200 млрд грн щороку
З метою унеможливлення політичної корупції та залучення більшої кількості громадян в політичні процеси, зокрема і в діяльність політичних партій, змін має зазнати і інше законодавство щодо політичних партій.
Так, однією з причин підконтрольності політичних партій олігархічним групам є відсутність внутрішньопартійної демократії. Члени політичних партій абсолютно безправні і жодним чином не впливають на партійне керівництво, партійні статути не виконуються, а всі процедури відбуваються виключно на папері.
Саме це дає змогу партійним босам самостійно формувати виборчі списки і отримувати хабарі від кандидатів за прохідні місця, або хабарі від місцевих олігархічних груп за купівлю "франшизи" для місцевих виборів.
Ця проблема може бути вирішена за рахунок прозорості в діяльності політичних партій та дотримання ними партійних статутів. Що для цього потрібно?
Створення відкритого реєстру політичних партій, на якому можна було б ознайомитись із усією актуальною інформацією про партію, а саме: зі статутом, програмою, інформацією про керівні органи, чинних і попередніх керівників, історією змін у назвах та у програмних засадах, адресами партійних офісів та іншими контактами, результатами цієї партії на всіх виборах, а також із річними планами статутних партійних заходів.
При цьому засідання керівних органів щодо прийому чи виключення з членів партії, обрання керівних органів, прийняття партійних програм, затвердження партійних списків, створення та ліквідації партійних організацій мають відбуватися публічно та відкрито, а недотримання партійними організаціями власних статутів має бути підставою для їх ліквідації.
Саме такі кроки унеможливлять або суттєво ускладнять політичну корупцію, зокрема "продаж франшизи", продаж місць у партійних списках, і загалом унеможливить існування "фейкових" партій.
Партії нарешті належатимуть своїм членам, а не партійним босам-диктаторам та їхнім спонсорам, а виборці зможуть відстежувати діяльність своїх партій і давати їм належну оцінку.
Щодо державного фінансування політичних партій, то тут я теж хотів би запропонувати певні зміни. Станом на сьогодні державне фінансування відбувається залежно від отриманих результатів на парламентських виборах, а всі позапарламентські партії позбавлені будь-якої підтримки.
Розмір державного фінансування залишається незмінним протягом всієї каденції Верховної Ради, не зважаючи на те, чи зберегла та чи інша партія суспільну підтримку.
Такий стан справ не зменшує вплив олігархів на політичні партії, навіть навпаки — державне фінансування призводить до економії олігархічних коштів на утримання партій, при збереженні їх контролю над партійними організаціями.
Щоб партії дійсно були залежними від своїх виборців, необхідно надати самим виборцям право визначати отримувачів бюджетних коштів та змінювати своє рішення залежно від дій самої партії.
Тобто, я пропоную здійснювати фінансування політичних партій за рахунок 1% від сплаченого ПДФО, з можливістю змінювати свій вибір щоквартально або щорічно.
Унаслідок запропонованої вище реформи партії почнуть конкурувати за частку доходу фізосіб, як за одне з головних джерел своїх доходів, розробляючи та комунікуючи оптимальні для громадян секторальні політики, агітуючи громадян віддати саме їм частину своїх податків.
Щоб мати велику мережу поширення своєї політичної програми виборцям, партії нарешті розпочнуть будувати партійні структури, розуміючи, що в кожній громаді потрібно мати свої осередки та агітаторів, які системно займаються політичною роботою.
Політичні партії нарешті почнуть здійснювати позитивний відбір кадрів, припинивши корупційну практику "продажу франшизи", бо інакше ризикуватимуть втратити фінансування від громадян. Люди переважно жертвують не партійному бренду, а іншим людям, яким довіряють.
Рядові члени партій будуть захищені від порушення їхніх прав з боку партійного керівництва, їх роль та вплив у партіях зросте, виборці ж зможуть контролювати свої фінансові інвестиції у політичні партії через прозорість діяльності партійних організацій.
Ще одним позитивом стане розвиток внутрішньопартійної демократії. Партії почнуть боротись за залучення авторитетних та досвідчених місцевих лідерів.
Відтак звичною практикою для всіх партій стануть справжні внутрішні праймеріз, а керівниками партійних організацій ставатимуть найдостойніші партійці, такі ж ставатимуть кандидатами на виборах усіх рівнів.
Політичні партії нарешті почнуть цінувати власну репутацію, вони будуть менше обіцяти та більше виконувати з обіцяного, оскільки розчарування громадян-жертводавців, які природним чином голосують за свою партію, потягне відмови від фінансування тих, хто не виконуватиме обіцяне.
Збудувати велику партійну структуру буде довгим і дорогим процесом, тому політики не ризикуватимуть втратити все через намагання позагравати з виборцем на одній виборчій кампанії і піти в небуття назавжди.
Популізму та непрофесіоналізму в політиці ставатиме дедалі менше, а відповідальності та осмислених рішень — більше.
Партії почнуть зважати не лише на інтереси власників великих ФПГ та корпорацій, а й на малий та середній бізнес, які зможуть в складчину акумулювати в своєму політичному фонді співмірні великим гравцям бюджети. Такі політичні фонди стануть важливим джерелом фінансування партій.
Резюмуючи, я пропонував би внести відповідні зміни до Антикорупційної стратегії, щоби врахувати в ній необхідність повноцінної партійної реформи як одного з найголовніших напрямків протидії політичній корупції.
Дмитро Сінченко, для УП
Колонка — матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
