Обрання ключового антикорупційного прокурора країни: чому затягування конкурсу може бути вигідне Зеленському
Ще у вересні Верховна Рада призначила свою квоту в конкурсну комісію з відбору керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Тоді комісія і отримала змогу почати свою роботу в повному складі.
Цьому передувала ціла епопея: проголосувати склад вдалося лише з третьої спроби, включивши до комісії осіб, яких рекомендувала проросійська ОПЗЖ та проолігархічне "За майбутнє". Окрім того до складу увійшли представники "Слуги Народу" та депутатської групи "Довіра".
Виявилося, що більшість членів від квоти парламенту не відповідає критеріям закону, через що били на сполох наші міжнародні партнери: голосування поставило під загрозу безвіз та фінансову допомогу Україні.
Адже чесний і прозорий конкурс на цю посаду — основна вимога міжнародних партнерів.
Нагадаю: сама комісія складається з 11 членів: 7 призначає парламент за пропозиціями депутатських фракцій, а 4 членів визначаються Радою прокурорів. Саме остання і призначила до комісії визнаних міжнародних експертів та одного українського.
Попри те, що ці призначення відбулися досить давно, сам конкурс досі не розпочався. А йдеться про обрання ключового прокурора в країні, який керуватиме топсправами щодо корупції.
Із практики ми вже розуміємо, як саме антикорупційний прокурор лише одним своїм підписом може "злити" справу на десятки мільярдів, а може навпаки — довести її в суді до логічного завершення.
Що ж стосується поточного деструктиву з нерозпочатим конкурсом — то він, серед інших політичних гравців, точно може бути вигідний Офісу Президента, бо без незалежного керівника САП відкриваються можливості керувати антикорупційними справами на свій лад.
Що вже вирішила комісія
Перше ключове і довго обговорюване питання — це порядок голосування й ухвалення рішень. Комісія розглядала це декілька днів.
Окремі представники парламентської квоти, яких більше в силу закону (7 з 11), наполягали на тому, аби рішення ухвалювалися простою більшістю. Їхня ціль була проста — нівелювати роль міжнародних експертів.
Зрештою все ж вирішили, що всі рішення ухвалюватимуться більшістю в 7 голосів, з яких щонайменше 2 голоси — це квота Ради прокурорів (тобто міжнародні експерти) і щонайменше 5 голосів — від представників Верховної Ради.
Завдяки цьому принципу наразі вдається збалансувати роботу і блокувати будь-які непродуктивні пропозиції окремих членів комісії. Але й далі фактично на кожному засіданні цей принцип намагаються переглянути.
Наприклад, член комісії від ОПЗЖ, Андрій Гуджал пропонує голосувати простою більшістю (тобто без міжнародних експертів). Такі ж пропозиції надходять і від інших членів комісії, наприклад від Катерини Коваль.
Друге рішення — комісія 9-ма голосами вже обрала Катерину Коваль на посаду голови комісії, а секретарем — Олену Бусол. Обидві членкині делеговані Верховною Радою України за квотою групи "За майбутнє".
Які дискусії веде комісія та кому вигідне затягування
Далі комісія взялася за затвердження порядку своєї роботи, порядку здійснення конкурсу та методики оцінки кандидатів. Цей процес виявився теж не з легких.
На жаль, самі проєкти документів до їх затвердження і в процесі затвердження комісія не публікує. Тому деталі та повну картину того, як вони зрештою виглядатимуть, поки знати неможливо, але з дискусій можна зрозуміти суть основних положень та цілі, що їх перед собою ставлять члени комісії.
Робота над цими документами часто виглядає навіть деструктивною, оскільки комісія змушена обговорювати на засіданні всі пропозиції членів, які інколи бувають просто абсурдними.
Наприклад, уже згаданий Гуджал від ОПЗЖ на одному із засідань запропонував узагалі видалити із принципів роботи комісії доброчесність. Аргументував це тим, що і принцип взагалі незрозумілий, та й під час призначення парламент уже нібито перевірив доброчесність людей, яких призначав.
Проте навіть судячи з реакції на квоту ради суспільства і міжнародних партнерів — авторитет і компетентність частини з цих людей викликає більше питань, ніж відповідей.
Читайте також: Червона лінія. Корупція. УП представляє документальний фільм про антикорупційну інфраструктуру
Посли G7 оприлюднили заяву щодо ситуації довкола обрання нового керівника САП
Узагалі питання доброчесності представнику ОПЗЖ під час обговорень положень конкурсу часто не дає спокою. Зі свого боку він надав низку пропозицій, спрямованих на нівелювання цього критерію під час оцінки потенційних кандидатів.
Такі пропозиції зводяться до спроб визначити оцінку доброчесності фактично за формулою, що має ґрунтуватися винятково на оцінці документів. Це абсолютно нівелює підхід, який застосовувався, наприклад, під час обрання суддів Вищого антикорупційного суду чи керівника НАЗК.
Адже комісія — не суд і не слідство, аби продукувати вердикти за найвищим стандартом доказування. Натомість, обґрунтовані сумніви в доброчесності кандидата повинні трактуватися точно не на користь призначення на таку важливу посаду.
Інший член комісії — Богдан Романюк від "Довіри" — запропонував оцінювати доброчесність кандидатів, орієнтуючись лише на фактичні дані замість принципу обґрунтованих сумнівів. Він без жодних вагань заявив, що "комісія обирає професіонала прокуратури, а не доброчесну людину".
Цю позицію підтримала і секретарка комісії від групи "За майбутнє" Олена Бусол, яка вважає, що оцінка доброчесності під час конкурсу на керівника НАЗК та під час атестації прокурорів уже негативно себе проявила.
Тут варто зазначити, що оцінка доброчесності справді є суб'єктивною. Наприклад, Верховний Суд чітко вказав в одному зі своїх рішень стосовно оскарження конкурсу до Антикорупційного суду, що:
"Оцінюючи дії ВККС щодо прийняття оскаржуваного рішення, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в умовах, коли законодавець не визначив критеріїв оцінювання, а особливо коли йдеться про оцінку таких загальних категорій, як "доброчесність" і "суспільна довіра", оцінювання завжди має суб'єктивний характер.
За таких обставин вирішальним є особисте переконання кожного члена спільного складу ВККС та Громадської ради міжнародних експертів, яке, зрештою, і визначає характер їх голосування.
Достатнім є наявність конкретної інформації, яка, з урахуванням наданих кандидатом пояснень та аргументів (які не сприйняті як переконливі), не спростовує уяву (сприйняття) визначених законом осіб щодо його достатньої відповідності цим критеріям".
Саме тому на практиці багато залежить від того, хто і як підходить до такої оцінки.
Адже під час співбесіди на будь-якому конкурсі всі сумніви щодо кандидата можна відкинути, поставивши йому формальні питання і не вдаватися при цьому в аналіз відповідей, як це, наприклад, часто робила Вища кваліфкомісія суддів під час оцінювання кандидатів на конкурсі до Верховного Суду.
І зовсім інакший підхід був, наприклад, під час відбору суддів Антикорупційного суду, коли міжнародні експерти надретельно опитували кандидатів та не підтримували тих, чиї відповіді не мали логіки. За цих умов низка недоброчесних кандидатів ще до співбесід знімалася з конкурсу, бо не бажала потрапляти під такий публічний рентген.
Очевидно, що у випадку із САП члени комісії за квотою парламенту, частина з яких самі мають проблеми із власною доброчесністю, чудово розуміють, що міжнародні експерти за умови обов'язкового врахування їхнього голосу не пропустять сумнівних кандидатів або креатур від зацікавлених сторін на керівника САП.
Вони очевидно обрали стратегію максимального затягування й обговорень непотрібних дрібниць. Мета — зморити суспільство і саму комісію та спробувати максимально знецінити цим сам процес, аби в подальшому звинуватити у зриві саме міжнародних експертів.
Але фактично саме залучення в конкурсні процеси міжнародних експертів під час конкурсу до Антикорупційного суду та Національного агентства з питань запобігання корупції і справді адекватне використання ними критерію доброчесності і стало ключовою запорукою успіху цих конкурсів.
Конкурс до НАЗК, наприклад, вдалося провести досить швидко — за три місяці.
При цьому варто віддати належне, що досі керівництво Генпрокуратури в процесі поводилося досить конструктивно і максимально сприяло прозорості. Вони підтримували призначення міжнародних експертів та допомогли зі створенням робочої групи для комісії, до якої увійшли представники Офісу Генпрокурора і міжнародних донорів.
Водночас не слід забувати, що саме "Слуга Народу" підтримала такий деструктивний склад комісії. У тому числі — за сприяння Офісу Президента. Це може означати, що затягування конкурсу і внесення деструктиву в процес цілком влаштовує і владу.
Адже поки комісія місяцями обговорює дрібниці, саме Венедіктова фактично керує САП та безперешкодно втручається в їхні з НАБУ справи. Нагадаю, що, за законом, окремі повноваження може здійснювати лише керівник САП або Генпрокурор за його відсутності: наприклад, висунути підозру судді або ж призначити чи змінити групу прокурорів у справі.
Цей деструктив вигідний Офісу Президента, бо без незалежного керівника САП можна в ручному режимі керувати справами.
Наостанок і на підтвердження цього нагадаю про нещодавню різку зміну прокурорів у справі заступника керівника Офісу Президента Татарова та про відмову змінювати упередженого прокурора у справі "Роттердам+".
Олена Щербан, для УП
Колонка — матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
