Про Щастя, Україну і Маніфест

На питання "Що таке щастя?" важко отримати дві однакові відповіді. Ба більше: навіть одна й та ж людина у різні періоди свого життя відповідає на нього по-різному.

Ось нещодавно, наприклад, прозвучало ємне — всього з чотирьох слів, але досить знакове, визначення від президента: "Живі — і вже добре!".

Щастя як поняття — постійний предмет вивчення філософії, психології, економіки та інших наук. Не так давно Фонд нової економіки запропонував "індекс щастя".

Для його розрахунку пропонується використання трьох показників — суб'єктивне задоволення життям, тривалість життя і середовище перебування.

Україна протягом останніх десяти років гарантовано входить у десятку найбільш "нещасливих" країн (хоча минулого року результат дещо покращився).

Можна по-різному ставитися до таких оцінок і рейтингів, але тенденції очевидні — українці здебільшого відчувають себе нещасливими. Найбільш явною причиною такого "нещасливого" стану справ є, напевне, загострене відчуття справедливості у кожного українця й українки.

Справедливість, своєю чергою, — також зовсім не простий термін. Найбільш чітко, напевне, його визначив у однойменній книзі Майкл Сендел, виділивши справедливість для максимізації добробуту, поваги до свободи і виховання чеснот.

Не вдаючись у більш детальне трактування, навіть за відчуттями зрозуміло, що українці відчувають, м'яко кажучи, дискомфорт через брак кожного з "видів справедливості".

Чому так відбувається? Формат цієї колонки не дозволяє занурюватися глибоко в історію (хоча, звичайно ж, значною мірою наш світогляд визрівав протягом не одного століття), тому обмежимося подіями історії новітньої.

У 2014 році, після подій на Майдані, сформувалася нова влада, яка отримала "мандат довіри" від українського народу з дуже чітким меседжем — піклуватися про забезпечення гідності країни та її громадян.

Читайте також: "Гідна країна"

Від Революції Гідності до революції гніву?

Українці. Найнещасливіша нація чотирьох континентів

За результатами найбільш чесних і відкритих виборів у історії України країну очолили, без іронії, двоє найбільш підготовлених і професійних державних керівників — досвідчені, прозахідні, з розумінням внутрішніх процесів і без суттєвих суперечностей між гілками влади.

Здавалося б, ідеальна ситуація для якісно нового етапу розвитку країни. Що ж вийшло в результаті такого "успіху"?

За оцінками експертів, що заслуговують на довіру, статки одного зі згаданих виросли з півтора мільярди доларів до, як мінімум, трьох. Другий упевнено перетнув свої "перші сто мільйонів".

Гармонія у взаємодії і відсутність суперечностей закінчилися акцією "Кролику, біжи!". Добробут основної частини населення при всьому цьому, м’яко кажучи, "не продемонстрував співставну динаміку зростання".

Та й із забезпеченням очікуваного рівня гідності не склалося...

Обрана у 2019 році нова влада піднялася на вершини державного управління хвилею загостреного почуття несправедливості, але й вона, здається, не зрозуміла простої істини — при зміні людей у все тій же, незмінній системі координат, реальні якісні зміни неможливі.

"Перезавантаження" — це не про середній вік депутатів і Кабміну. А "нові політики" — це не ті, хто молоді за паспортом, а ті, хто не продовжує "по-старому" працювати на своїх "нових" місцях.

І загалом, із трактуванням паспортних вікових даних, у світлі обрання нового президента США тепер потрібно бути акуратнішими.

Що ж стосується нашого президента — спостерігається "прогрес". Замість президентської "стратегії" — "просинаюся вранці і думаю, що сьогодні зробити хорошого" тепер, як мінімум, у країни є розуміння цілей сталого розвитку до 2030-го року, закріплених президентським Указом.

Проте зазначені цілі визначено ООН у 2015 році для усіх її членів, і указ більше виглядає як черговий піар-крок, що імітує стратегічний підхід.

Утім, будь-які цілі, хто би і як би їх не визначав при розробці стратегій, мають шанси на досягнення, лише якщо визначено:

• ідентичність
• переконання і цінності
• поведінку (необхідні нові навички)
• середовище (опис середовища нинішнього і того, до якого ми прагнемо)

Наразі схоже, що у президента в Офісі нікому займатися стратегуванням.

У зв'язку з цим є пропозиція до всіх небайдужих проявити ініціативу і допомогти йому в цьому.

Починати потрібно з самих основ, з принципів, які можна об'єднати в базовий документ — наприклад, Маніфест про майбутнє України. Проєкт Маніфесту додається для обговорення.

Чому з основ — напевне, тому, що нинішня конституційна криза насправді є реальним шансом для президента на відкриття вікон можливостей не для чергового "перезавантаження" (заміни суддів), а для "перезаснування" країни (нової Конституції).

Із ситуації, коли будь-яке рішення Гаранта чинної Конституції веде до її порушення, на думку автора, існує єдиний гідний вихід.

Окрім того, ймовірно, це — останній шанс президента виправдати надії значної частини тих розумних виборців, що проголосували за нього.

Однак автор особисто в це вже не вірить, і тому втіленням положень маніфесту, скоріш за все, займеться наступний президент. Якщо, звісно, вдасться зберегти країну.

Маніфест про майбутнє України

Національна ідея України — щастя і добробут її громадян і мешканців, основою для яких є взаємодопомога одне одному.

Ідентичність

Україна — вільна і суверенна держава, що не потребує зовнішнього управління.

Україна — полікультурний простір з історично складним шляхом досягнення власної самостійності як держави.

Українська культура — фундамент побудови країни.

Українська мова — головний об'єднувальний елемент для всіх громадян і мешканців України. Наша мова сприяє об'єднанню і культурному збагаченню населення країни та всіх її регіонів.

Російська, польська, татарська, єврейська, угорська, німецька, як і інші мови, якими історично послуговувалися на теренах сучасної України, — невід'ємна частина її культурної спадщини.

Переконання і цінності

 Добробут громадян України базується на:

• створенні сприятливих умов для постійної освіти, самонавчання і розвитку особистості;
• створенні максимальних можливостей для ведення здорового способу життя і розвитку якісної медицини;
• забезпеченні справедливого розподілу результатів суспільної праці і використання природних ресурсів, шанобливого і бережного ставлення до них;
• надійному захисті прав і гідності громадян і мешканців, справедливій судовій та правоохоронній системах;
• шанобливих стосунках між громадами всередині країни, толерантних відносинах з сусідніми країнами і рівноправних — зі стратегічними партнерами.

Захист території і гідності країни — обов'язок кожного її громадянина.

P. S. Такий документ, як Маніфест, зі структурою, детально описаною вище, автор вважає дуже корисним для спроби консолідації громадян.

Але рухатися далі практично неможливо без того, щоб дійти згоди щодо перших двох пунктів.

Автор виступає з ініціативою до редакції УП організувати обговорення в форматі, зручному для її читачів. Також виражає свою готовність брати активну участь у підготовці інших пунктів Маніфесту.

Олександр Морозов, для УП

Колонка — матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.