База ДНК українців. Чим іще в цій країні керуватиме Аваков?
За традицією, сайт Верховної Ради України потрібно дивитися в період великих медійних подій.
Користуючись тим, що вся увага суспільства направлена на них, законодавець вкидає найцікавіші ініціативи — раптом не помітять.
Це доволі часто спрацьовує, а вести боротьбу з ними в залі засідань набагато складніше.
Схоже, саме цими мотивами і керувалися депутати Олександр Бакумов і Денис Монастирський, коли реєстрували проєкт закону України №4265 "Про державну реєстрацію геномної інформації людини" на наступний день після виборів.
Якщо коротко, то пропонується створення системи державної реєстрації геномної інформації, читай — створення бази ДНК, якою управлятиме Міністерство внутрішніх справ України. Стаття 4 вказаного законопроєкту каже, що це буде робитись з високою метою:
"профілактики кримінальних правопорушень; установлення осіб, які вчинили кримінальні правопорушення; розшуку осіб, зниклих безвісти; ідентифікації невпізнаних тіл (останків) та ідентифікації особи людини, яка за станом свого здоров’я чи за віком не може повідомити відомості про себе"
Однак коли так було, щоб закон працював саме так, як виглядав на папері?
Прийняття цього закону дасть можливість державі збирати ДНК-матеріали тих, хто вже притягались до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів проти життя, здоров'я і статевої недоторканості особи — це кілька десятків тисяч людей.
Також у базу будуть вноситися матеріали ДНК, знайдені на місцях злочинів, останків людей і взяті з речей осіб, зниклих безвісти. Здавалося б чого обурюватися? Давно пора. Поліція отримає прекрасний інструмент для розкриття злочинів, прямо як в кіносеріалах.
Однак, як завжди, диявол криється в деталях. Наприклад, стаття 8 законопроєкту присвячена відбору "біологічного матеріалу в осіб, які добровільно вступають або призиваються на військову службу та військовослужбовців". І варто відразу розуміти, що це будуть дані не тільки військовослужбовців Збройних сил України (до 250 000 осіб), а й Служби безпеки України (31 000 осіб).
Міністерство внутрішніх справ отримає можливість збирати та розпоряджатись найбільшою базою персональних даних не тільки Національної гвардії України (до 60 000 осіб), Державної прикордонної служби України (53 000 осіб), а й працівників інших силових інститутів в країні.
Цікаво, що ДНК працівників Національної поліції України не підлягає збору, хоча, згідно проєкту закону, саме вони будуть мати доступ до даних бази.
Чому вся ця ініціатива "№4265" — самі загрози?
Перерахую тільки те, що стосується прав людини — впевнений, набагато більше можна знайти, якщо провести серйозну антикорупційну і антидискримінаційну експертизи.
Загроза 1. Прийняття цього закону продовжить нищення системи стримувань і противаг у країні
На це прямо вказує прагнення законодавця зробити так, щоб вся система збору, зберігання і управління доступом до ДНК-даних регулювалося виключно МВС України. Проєкт закону говорить, що:
"База даних є державною власністю, держателем якої є Міністерство внутрішніх справ України. Держатель має право доступу до відомостей, унесених до Бази даних, у повному обсязі. Адміністратором Бази даних є Державний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр Міністерства внутрішніх справ України".
Це найбільший ризик цього законопроєкту — адже МВС збиратиме дані (у тому числі й про службовців інших силових відомств), оформлятиме їх, зберігатиме, надаватиме іншим органам доступ, і воно ж видаватиме експертні висновки в разі потреби.
Хто гарантує повну незалежність роботи зі збирання, зберігання та використання зразків? Хто гарантує це під час розслідувань? Чи можливі взагалі такі гарантії в рамках такого інституту як МВС?
Уявіть ситуацію, коли в розслідуванні фігурує чиєсь ДНК і на цьому будується все звинувачення. А тепер уявіть, куди за експертизою повинен звертатися адвокат підозрюваного? Знову в МВС?
Утім, нічого нового. Наприклад, у справі про вбивство Павла Шеремета слідство пропонувало Андрію "Ріфмастеру" Антоненку пройти дослідження на поліграфі у того ж експерта, який робив уже славнозвісну "експертизу ходи".
МВС і так порушує принципи приватності, зібравши під одним дахом стільки всіляких баз даних.
Сьогодні працівники відомства без додаткових запитів і документів можуть отримати величезний обсяг інформації про кожного українця — місце проживання, пересування, штрафи, родичі, володіння майном, судимості, поштові відправлення, з запитами — отримують дані мобільного та інтернет-зв’язку. Тепер їм потрібно ще й ДНК.
Загроза 2. Ефективного контролю за системою збору ДНК-даних та їх використання в законі не передбачено
У статті 18 проєкту закону пропонується покласти "контроль за додержанням прав людини і громадянина при державній реєстрації геномної інформації" на Уповноважену Верховної Ради України з прав людини.
Однак для всіх, хто знайомі з роботою інституту омбудсмена в Україні, очевидно, що це положення закону — велика хитрість.
В Україні слабка модель омбудсмена, і це означає, що в цієї інституції просто немає ані повноважень, ані ресурсів для того, щоб контролювати МВС. Творці законопроєкту №4265 навмисно обрали орган, який не має впливу на Міністерство внутрішніх справ.
Адже максимум, що може зробити омбудсмен, якщо візьметься працювати з порушеннями в сфері збору і використання ДНК — надсилати запити або писати звернення. Як варіант може ще бути виступ в комітетах Верховної Ради.
Іншого захисту для українців від зловживань МВС їхніми ДНК-даними у законодавця не знайшлося.
Загроза 3. Можливості бази ДНК-даних — значно більші, ніж указано в законі
Наступний ризик — це використання бази ДНК-даних для цілей, які не вказані в законі. Зарубіжний досвід показує, що їх можливості не обмежені пошуком злочинців і впізнанням рештків.
Так, наприклад, зразки можна використовувати, щоб установити (і зберігати) дані про батьківство / материнство (або його відсутність) певних осіб. Або, в іншому випадку, використовувати дані бази для оперативних дій стосовно родичів, що мають схожу ДНК з тією, що була здана військовослужбовцями.
Проте з огляду на легкість, із якою зливаються дані з інших державних баз даних або регулярне використання чутливої інформації як компромату, а також відсутність дієвої системи контролю та відповідальності за такі порушення, база даних ДНК може стати небезпечним ресурсом.
Загроза 4. Створення і закріплення бази ДНК — черговий крок на шляху побудови системи тотального збору даних
Досвід не тільки Китаю, а й США і Великобританії показує, що робота зі створення баз ДНК завжди прагне до розширення списків людей, що підлягають обліку. Починають завжди зі злочинців, які скоїли тяжкі злочини, щоб отримати схвалення в суспільстві.
Однак невдовзі перелік осіб, у яких забирають зразки, поступово починають розширювати. Відтак починають збирати ДНК вже у підозрюваних у скоєнні злочинів, потім — у будь-яких затриманих або доставлених, потім — у осіб, що претендують на певні посади, потім — у мігрантів.
Цей список може розширюватись нескінченно. До чого ми прийдемо через 5 років? Чиї дані будуть збиратися в базу? А враховуючи, що відповідно до статті 17 законопроєкту №4265 "геномна інформація зберігається в базі даних протягом 75 років", у мене виникає резонне питання — як, хто і з якими мотивами буде всім цим розпоряджатися наступні 75 років?
Якщо ж дивитися трохи ширше, то впадає в очі, що з моменту приходу на посаду міністра внутрішніх справ, Арсен Аваков зробив так, щоб Міністерство внутрішніх справ ставало більше, а його особистий вплив охоплював усе більше сфер життя українців.
Стратегія спрацювала — тепер це є запорукою його начебто "незамінності". Одна справа — зняти міністра внутрішніх справ зразка 2014 року, у якого була тільки міліція і міграційна служба. Інша справа — міністр зразка 2020 року, який керує поліцією, ДСНС, Міграційною службою, Прикордонною службою та Національною гвардією.
Усі ці відомства мають свої ресурси і свої бази даних, що забезпечує найширші можливості в отриманні інформації про будь-кого або будь-що і надалі її використання (або невикористання). Тож, здається, база даних ДНК — черговий камінь на його перстень влади, яка продовжує розростатися та зміцнюватися.
Денис Кобзін, для УП
Колонка — матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
