Збільшення державних видатків і дефіциту: чому це працює на Заході, але хибний шлях для України

У понеділок Бюджетний комітет погодив бюджет до першого читання. Це сталося на більш ніж два тижні пізніше, ніж цього вимагає закон: "до 15-го жовтня". Насправді не всім це відомо, але до першого читання ні бюджетний комітет, ні Верховна Рада не голосують за бюджет, поданий урядом.

Закон про бюджет — це єдиний закон, який, згідно з регламентом Ради, має право змінювати тільки уряд. Верховна Рада ж голосує за постанову про "бюджетні висновки та пропозиції". Це такий собі набір побажань народних депутатів, які уряд може врахувати або не врахувати (з обґрунтуваннями) до другого читання.

Практика показує, що враховують зазвичай близько половини поданих побажань народних депутатів. Тобто, що б не проголосувала Верховна Рада сьогодні — значна частина пропозицій так і не стане частиною бюджету, за яким країна житиме в 2021 році.

Хоча в підтриманих комітетом "висновках" запропоновано багато змін, ключові параметри бюджету не зміняться порівняно з тим, що подав уряд. Далі хочу окремо сконцентруватись на питанні дефіциту бюджету 2021 і пояснити, чому цей рівень занадто високий для України.

Нагадаю, що в проєкті бюджету на 2021 рік передбачається дефіцит на рівні 6% ВВП (270 млрд грн). Це означає, що видатки державного бюджету будуть на 25% вищі за доходи, які держава заробляє від податків, мита, прибутків державних підприємств і з інших джерел.

До цього, попередні три роки уряду вдавалося підтримувати рівень дефіциту в діапазоні 2-3%, поки в 2020 році, після перегляду бюджету в березні, цю цифру не збільшили з 2,1% до 7,5%.

Я особисто тоді теж підтримував збільшення дефіциту до 5-6% (але не до 7,5%), як "одноразовий захід" через кризу під час пандемії. Але судячи з бюджету-2021, той обіцяний "одноразовий захід" від уряду може стати нормою. І це не добре для України.

З одного боку, високий дефіцит дозволяє збільшити видатки і трохи пожити "не по кишені", але з іншого — "відкладає" проблему на майбутнє, бо доводиться багато запозичувати, а відповідно, колись віддавати.

Ключові пояснення уряду і міністерства фінансів, чому, незважаючи на прогнозований 4,6-відсотковий ріст економіки в 2021, зберігається такий високий дефіцит, були наступні: перше — незважаючи на економічний ріст, криза ще не закінчиться в 2021, тому значне державне стимулювання економіки в 2021 все ще буде потрібне. Друге — усі розвинені країни світу також планують високий дефіцит на 2021, навіть при рості ВВП.

Читайте також: Рада розгляне законопроєкт про бюджет-2021 5 листопада — Разумков

Профільний комітет Ради завершив підготовку бюджету-2021 до першого читання: що пропонують

Дійсно, у часи кризи держава, яка має помірний борг, ймовірно, навіть повинна збільшувати державні видатки за рахунок збільшення запозичень. Це дозволяє стимулювати економіку. Ідея в тому, що при падінні ділової активності приватного сектору держава компенсує втрати ВВП за рахунок державних інвестицій і стимулювання приватного споживання (усі види прямих виплат від держави громадянам).

Перше, у теорії, має кращий і більш довгостроковий ефект, оскільки гроші проходять через економіку кілька разів. Відповідно, одна витрачена державою гривня збільшує ВВП більше, ніж на гривню. Тоді як друге працює значно швидше і може дати "буст" до ВВП одразу, проте не настільки ефективний.

Проте завжди потрібно враховувати локальний контекст, а не сліпо виконувати те, що роблять інші. Український контекст чітко показує, що Україна швидше і легше вийде з кризи, якщо цей вихід більше "довірити" ринку, а не "державі".

Ключові фактори, чому суттєве збільшення державних видатків і, як наслідок дефіциту в 2021 працює на Заході, але хибний крок для України:

1. На Заході держава значно ефективніше тратить гроші, ніж в Україні. Будь-які державні закупівлі на одну й ту ж суму матимуть значно менший вплив на економіку в Україні ніж, скажімо, у Франції. Це не тільки "корупційна" складова (відкати, переплати), це також низька ефективність держави як "замовника" послуг.

Уявімо, що треба обрати між тим, щоб забрати в бізнесу 1000 гривень у вигляді податків, щоб потім держава це вклала в якесь держпідприємство чи міст через Дніпро і між зменшенням податків, залишивши ці 1000 гривень бізнесу. Останнє справить швидший і більший ефект на відновлення економіки.

Сподіваюся, що в майбутньому, зі зменшенням рівня корупції і збільшенням ефективності держави це зміниться, і ми матимемо змогу більше "довіряти" вивід економіки з кризи державі.

2. В Україні ще свіжа пам'ять з тих часів, коли держава неконтрольовано збільшувала видатки, і це призводило до значної інфляції. Яка, зрозуміло, нівелювала будь-який стимулювальний ефект від збільшення державних витрат.

Україна має пожити хоча би 10 років з інфляцією 2-5%. І тільки коли це стане нормою, ми зможемо дозволити собі в часи криз декілька років поспіль суттєво збільшувати дефіцит, не маючи спокуси компенсувати це за рахунок "друкарського станка".

3. В Україні (за винятком періоду 2016-2019 років) не було послідовної податкової і бюджетної політики, а найголовніше — немає її "безперервності". Коли на Заході виникає дефіцит, можна бути впевненим: яка б партія не була при владі, уряд і міністерство фінансів в питаннях бюджету і податків думає на 3-10 років вперед.

Не тому, що вони турбуються про наступників, а тому, що виборець на це також звертає увагу. Тоді як наші уряди люблять залишати проблеми наступникам, які часто є їхніми політичними опонентами, оскільки, на жаль, не завжди для виборця такі речі важливі.

4. В Україні значно "гнучкіші" умови ведення бізнесу. Бізнеси можуть значно швидше пристосовуватись до нових реалій. Це не тому, що у нас ліберальніше законодавство, а тому, що часто бізнес не повністю дотримується законодавства через його несправедливість і суперечність.

Це і трудове законодавство, і податкове і інші закони. Тому в Україні значно гнучкіший ринок праці, гнучкіші ціни і зарплати. А це означає, що фіскальне стимулювання через збільшення державних видатків менш ефективне у нас, порівнюючи з більшістю країн Заходу.

5. В Україні дуже високе боргове навантаження. Я не маю на увазі співвідношення боргу до ВВП (яке за останні 4 роки вдалося знизити до 50%). Я маю на увазі вартість обслуговування боргу. Співвідношення виплачених відсотків за боргом до доходів бюджету в Україні становить 15%.

Це значно більше, ніж у більшості країн, на які орієнтується Україна. Навіть в Італії, де борг до ВВП — більше 130%, обслуговування боргу до доходів бюджету становить близько 9%. Тобто, у нас — іще дуже високе боргове навантаження на бюджет, щоб дозволити собі декілька років підряд витрачати на 25% більше, ніж заробляємо.

Україна може обрати — довірити виведення з кризи державі і значно збільшити державний сектор за рахунок збільшення видатків чи довірити бізнесу / ринку і зменшити податкове навантаження на бізнес і фізосіб для стимулювання приватних інвестицій і споживання.

Хоча на Заході значну увагу в 2021 році приділятимуть першому шляху, проте в українському контексті значно краще спрацює другий підхід.

Володимир Цабаль, для УП

Колонка — матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.