Суд над Гідністю та Свободою

За участь у акції до Дня гідності та свободи мене судитимуть 10 грудня 2020 року о 9.10 у Ленінському районному в місті Кіровограді суді.

Так, я не помилився, саме у Ленінському, і саме у місті Кіровограді, адже саме таку офіційну назву має суд, і це дуже символічно.

Хто не в курсі, суди в Україні ніхто не перейменовував, адже вони мали бути ліквідовані в рамках судової реформи. Але судову реформу недоробили, тому Ленінський районний у місті Кіровограді суд знаходиться в Подільському районі міста Кропивницького.

З усіх міст України лише влада Кропивницького вирішила притягнути до відповідальності учасника акції до Дня Гідності та Свободи за нібито недотримання постанови уряду про карантин.

І я виявився саме тим єдиним учасником мирного зібрання, який, на думку поліції, не дотримався правил карантину. Єдиним, хто був на площі одночасно з іншими 80-ма учасниками, адже порушення полягає у тому, що… нас було більше 20 осіб.

Починаючи з 2004-го року, Кропивницький був містом, де свобода мирних зібрань порушувалася найменше порівняно з усією Україною.

За винятком самої Революції Гідності, коли були спроби заборонити зібрання у центрі міста. Однак навіть тоді у Кропивницькому не було переслідувань учасників акцій за сам факт участі в них. Аж до сьогодні.

Читайте також: Ніч, з якої почався Євромайдан. Погляд учасника з 2020-го

До Зеленського приїхав автопробіг із вимогами: від кризи з КС до коронавірусу

Щоби скласти адмінпротокол, поліція прийшла до мене додому. Я не визнаю за собою жодного порушення закону і впевнений, що без особливих труднощів доведу це в суді.

Проте цей факт — свідчення того, що влада знову посилює репресивні дії. Це відбуватиметься все інтенсивніше з кожним нашим протестом. Простежується певна закономірність.

Тиждень перед річницею Революції Гідності став дуже тривожним для всіх тих, хто 7 років тому вирішив боротися за краще майбутнє своєї країни, вийшовши на Майдан.

Спершу Апеляційний суд скасував заочний арешт для президента-втікача Віктора Януковича, потім ми дізналися про обшуки в музеї Революції Гідності, і нарешті — про відкрите кримінальне провадження за статтею про "державний переворот" та допити лідерів Майдану.

Це не може бути простим збігом обставин.

Останнім часом я постійно відчуваю дежавю. Ми ніби перенеслися машиною часу на сім років назад і знову опинилися перед роздоріжжям: здатися Кремлю, чи боротися за європейське майбутнє своєї країни?

Дозволити узурпувати владу, чи відстояти демократію? Мовчки сидіти вдома, сподіваючись, що тебе не чіпатимуть, чи сміливо заявити про свою громадянську позицію і протидіяти репресіям?

Ці самі питання нині лунають і в дискусіях між звичайними громадянами — на вулицях, на кухнях, в соціальних мережах. На ці ж теми сперечаються політики і експерти — в ефірах ток-шоу, на мітингах, чи у стінах парламенту.

Скільки я чув від прихильників Зеленського: "Якщо буде красти — виженемо!", "Якщо не справлятиметься — замінимо, досвід є!", "Якщо згортатиме євроінтеграцію і здаватиме нас Кремлю — перший вийду на Майдан!".

Скільки я чув від найвідданіших прибічників Порошенка: "Коли вже той путч?", "Годі танцюльок, піду лише на справжній Майдан!", "Зеленського треба терміново гнати, бо ще трохи, і розвалить Україну!".

І що ми маємо натомість? Згортання проєвропейських реформ, розкрадання бюджетних коштів, репресії проти патріотів, злив справ Майдану, реванш путінської агентури, яка знову впевнено рулить нашою країною.

А виборці, замість того, щоб вийти на Майдан і вигнати цих зе-негідників, продовжують між собою сваритися! 

Кому від цього краще? Кому це потрібно? Звісно, це потрібно зе-владі. Звісно, це потрібно Кремлю. Саме вони підживлюють взаємну ненависть і роз'єднують нашу країну.

То що, друзі, так і будемо сидіти по домівках, засунувши голову в пісок, і чекатимемо, поки все саме собою вирішиться? Не вирішиться. Тільки спільно, як це було у 2013, як це було у 2004, як це було у 1990.

Мій Майдан, який почався у 2004-му, ніколи не припинявся. Змінювалися лише його форми. Боротьба триває, і ми обов'язково переможемо.

Дмитро Сінченко, для УП

Колонка — матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.