Ефект шибениці: що спільного у "епатажної візуалізації" і жартів про бомбу в аеропорту?
Після нещодавніх резонансних рішень Конституційного суду про подальшу долю антикорупційної інфраструктури громадські активісти "завітали" з бутафорською шибеницею до будинку, де проживає голова КС.
Чимало людей навіть серед прихильників діяльності організаторів дійства говорили про перетин "червоних ліній" і надмірний тиск на суддів. У Центрі протидії корупції відповіли, що готові до ще більш жорстких заходів.
Чому такі акції неприпустимі, і до чого може призвести відсутність реакції правоохоронних органів?
Одне з основних правил секьюріті-контролю в аеропорту та в літаку: жодних жартів про бомби. Причина не лише в тому, що справжніх трагічних інцидентів було надто багато, а й у тому, що за неправдивим повідомленням зазвичай іде безумовна відповідальність, яка в деяких країнах може сягати 8-10 років в'язниці.
Ніхто не оцінює креативності й почуття гумору в місці, де йдеться про безпеку людей. Суд виносить рішення за статтею із формулюванням "завідомо неправдиве повідомлення про підготовку теракту" або подібною.
Коли на поліцейського в США направлений бутафорний пістолет, у відповідь на ураження спрацьовує справжня зброя, бо громадський порядок і безпека важливіші, ніж чиїсь вправляння в недолугому гуморі і випробування іграшок.
Коли йдеться про замах на життя чи погрози вбивством — незалежно від того, чи говоримо ми про державного діяча, суддю, працівника поліції, журналіста або будь-якого іншого громадянина — жартам тут не місце.
Ніхто не зобов'язаний перевіряти справжність намірів повісити, розстріляти чи поховати заживо чи то політика, чи то хлопця із сусіднього будинку. А всі заяви про такі злочини повинні розслідуватися за всією суворістю закону, закінчуватися — судовими вироками.
***
Виправдовуючи "епатажну акцію" під будинком голови Конституційного суду, голова ЦПК наводить приклади інших "ефективних комунікаційних кампаній": вивішували труси під будівлею парламенту, "носили гроби під МОЗ, встановлювали під Радою триметрову задницю, на Майдані закидували помідорами фотки народних депутатів".
Це дозволило: а) потрапити в усі праймові новини на ТБ, б) примусити депутатів приймати ті рішення, які активісти вважали правильними.
Читайте також: Акція під КС: люди кидають шини і палять фаєри
Зауважимо: під час жодної з цих акцій нікому не погрожували вбивством, а саме так, з точки зору Кримінального кодексу, має розцінюватися вояж із шибеницею до голови КС (покарання — до трьох років тюрми).
Таким "тиском" (втручання в діяльність судових органів — до трьох років тюрми) навряд чи вдасться добитися чого-небудь більшого, аніж додаткових аргументів про загрозу незалежності правосуддя в Україні, коли справу котрогось із потенційно звільнених суддів КС буде слухати Європейський суд із прав людини.
***
Історія з шибеницею просто найсвіжіша і найзухваліша, але традиція безкарно втручатися в діяльність депутатів і чиновників, переступаючи межі свободи слова, конструктивної критики і права на мирні зібрання, — має глибокі корені.
Принесена під Нацбанк труна з "опудалом" голови Нацбанку, нівечення автомобілів суддів людьми, які згодом ідуть працювати до громадської ради НАБУ, публічні погрози суддям вбивством прямо в залі суду — це "нормальна практика" в Україні, де переходити межу закону в принципі дозволено, якщо це робити впевнено, перед камерами і з покликанням на вимоги "звичайних людей".
Для незаконного ж тиску і втручання в діяльність державного діяча (позбавлення волі до трьох років) не обов'язково навіть виходити на вулицю. Проєкт "Серпом по рейтингу", який започаткував і адмініструє ЦПК — один із таких способів.
Активісти збирають кошти на "покарання" депутатів через поширення негативної інформації та "рекламу" в соцмережах їхніх дій, які активістам здаються не надто "правильними".
"Зашквари", за які "карають" депутатів — це і подання законопроєктів, і направлення подань у Конституційний суд, голосування за одного прокурора і підтримка відставки іншого, голосування / неголосування за "шкідливі" з точки зору активістів законопроєкти, прогули в Раді в дні "важливих" голосувань та інше.
Що це, як не намагання вплинути на роботу депутата, "спрямовуючи" за рахунок суспільного резонансу його діяльність у певне "правильне" русло? Попри те, що всі дії, за які здійснюються "покарання" — це переважно прямі обов'язки народних депутатів.
Здійснення такого тиску — як у вигляді акції з погрозами суддям, так і заходів, спрямованих на "виправлення" діяльності депутатів — можливе виключно через бездіяльність правоохоронних органів.
Із 73 кримінальних проваджень, які було зареєстровано за статтею "втручання у діяльність державного діяча" з 2014 по жовтень 2020 року, підозрою закінчилось аж одне (!), до суду передано — нуль.
Із понад 800 проваджень за статтею "втручання в діяльність судових органів" підозри вручено в 17, а обвинувальні акти — у 7 (!) випадках.
***
До чого призведе відсутність змін у цьому напрямку й подальше ігнорування порушення закону з боку правоохоронців? Сніжний ком безкарності наростатиме, а межа між "акціями" і "погрозами" буде стиратися.
І якщо зараз нормально толеруються заклики до вбивств — то чому б завтра не протолерувати народну помсту і не спалити будинок неугодного чиновника? Тим паче, руйнування парканів і вторгнення на територію приватної власності "неправильної" людини громадськість в Україні сприймає як належне.
Інше питання, що через певний час активісти меншого масштабу можуть почати копіювати "старших" і підуть по хатах виборців, які проголосували "не за того" кандидата. І хтозна, чи шибениця біля дому сусіда буде бутафорською.
Юрій Радзієвський, для УП
Колонка — матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.