Місцеві депутати без зарплати: чому не спрацюють ключові реформи
Ще 5 років тому Україна шукала майже 160 тисяч волонтерів-депутатів. Для тих, хто не знає: депутати місцевих рад ідуть працювати на нас із вами строком на 5 років і не отримують за це жодної гривні.
Реформу децентралізації підганяли під місцеві вибори і виборчу реформу, аби встигнути укрупнити громади, дати їм більші бюджети, якими нові депутати могли б управляти.
Тепер ми шукаємо понад 43 тисячі депутатів. Таким чином, ми у понад 3,5 рази скоротили кількість депутатів місцевих рад.
Цілком логічно, що після такого скорочення кількості депутатів, які тепер мають обслуговувати значно більшу кількість виборців, громади могли б компенсувати депутатам час, витрачений на роботу в раді.
Держава ж сформувала спроможні громади? Ці громади, за задумом реформи, мають за допомогою депутатів отримати більші бюджети і витрачати їх на розвиток власного потенціалу.
Тобто, по суті, розвинути громади як бізнес-модель, яка спроможна вижити і заробляти сама на себе.
Якщо реформа дійсно мала б дати громадам шанс управляти бюджетами в інтересах мешканців, то цілком логічно, що ця громада мала б наймати собі менеджерів, а не шукати волонтерів на 5 років. Тим більше, що зараз зменшилась кількість депутатів, і навантаження на одного депутата зросло.
Наївно думати, що в Україні ми знайдемо 43 тисячі волонтерів, які 5 років працюватимуть на нас із вами за просто так і будуть чесно розпоряджатися невідновлюваними ресурсами: землею, лісами, заплавами, та відновлюваним ресурсом — бюджетом.
Більше того, ці волонтери мали б запустити успішні стартапи у громадах. А стартапи вимагають дуже великих часових інвестицій і можуть бути провальними.
Кандидати в депутати витрачали часові і матеріальні ресурси, щоб отримати мандат. І це все для того, щоб працювати для нас безкоштовно?
Читайте також: Чому так важко знайти порядних депутатів і як це змінити?
Здобули децентралізацію?! Чому майже 200 громад чекають на вибори голів
Якщо в Польщі, США, Німеччині та інших країнах роботу депутата компенсують, то в Україні однозначно не той рівень свідомості, щоб народити армію волонтерів для нас із вами.
Законотворці дискутували про те, чи слід вводити компенсацію депутатам рад, чи це має бути зарплатня. І найчастіше це питання обговорювалося саме під час розгляду законопроєкту "Про столицю".
Тут справді, як свідчать дані, що їх опрацьовує Рух ЧЕСНО, найчастіше відбуваються сесійні та комісійні засідання. Найбільше навантаження припадає на бюджетну комісію.
Київрада в один із попередніх років своєї роботи засідала понад 30 разів, а бюджетна комісія проводилася майже 60 разів. Тобто сумарно ми маємо близько 90 робочих днів, коли працівника не буде на робочому місці.
Більше того, ще треба працювати у приймальні, комунікувати з виборцями. Так, у Київраді на одного депутата в середньому припадає 17,6 тисячі виборців, чиї інтереси депутат має представляти в раді.
Окреме питання — це новели Виборчого кодексу і 25% виборчої квоти, що дало можливість партіям маніпулювати списками.
Як результат маємо от такий нерівномірний розподіл депутатів в округах, що дуже впливає на якість представництва.
Але навіть якщо відкинути всі проблемні моменти Виборчого кодексу і просто подумати про те, що один депутат має представляти 17,6 тисячі виборців, то який роботодавець погодиться на те, що його працівника не буде на робочому місці 4,5 місяці?
А саме стільки знадобиться на сесійні та комісійні засідання в Київраді. І відпустити працівника погодиться лише той роботодавець, якому треба лобіювати в Київраді питання свого бізнесу.
Ось яскравий приклад того, як у Київраді під час голосування за заборону торгівлі алкоголем у вечірній час депутат отримує вказівку, що цього допустити не можна.
Під час обговорень оплати депутатам у контексті ради столиці звучали різні цифри: 30 тисяч гривень, 40 тисяч гривень і навіть 70 тисяч гривень на місяць.
Бюджет столиці багатомільярдний і міг би дозволити компенсацію за роботу депутатів, але для цього немає законодавчої бази.
Але якщо в Київраді кількість виборців, що їх представляє депутат, майже не змінилася, то в ОТГ та райрадах, які суттєво укрупнилися, вона могла зрости в рази.
Якщо кількість депутатів зменшилася в 3,5 рази, то цілком логічно припустити, що приблизно у стільки ж разів зросло середнє навантаження за кількістю виборців і представництва.
Але вона має бути. Якщо ми не платимо за роботу депутату — він точно в більшості випадків 5 років працює не на нас.
Якщо запускати реформу з децентралізації, яка укрупнює округи і зменшує кількість депутатів, і не запустити систему компенсації, то на виході ми маємо дорожчі передвиборчі кампанії, які активістам на місцевому рівні майже не під силу.
Тому до влади приходять ті, хто може собі дозволити витратити багато коштів і кому цікаво представляти в раді не виборців, а свій бізнес.
У результаті ці зацікавлені групи людей отримують доступ до невідновлюваного ресурсу громад, які укрупнили, і всі 5 років вони будуть розподіляти ці ресурси у власних інтересах.
Як наслідок, на наступний виборчий цикл чимало громад втратять значну частину невідновлюваних ресурсів, які зможуть освоїти забудовники і бізнесмени, а збільшений бюджет не дасть проєктів, які працювали б над тим, як принести більші прибутки громаді.
Уже за кілька років країні доведеться визнати, що є значний відсоток неспроможних громад, які знову треба буде укрупнювати.
І якщо й на наступний виборчий цикл ми не запровадимо компенсацію депутатам — це буде біг по колу.
Зрештою громади опиняться в умовах, де вся земля буде розподілена між своїми, і запустити стратегічні проєкти для наповнення бюджету буде вкрай складно.
Ірина Федорів, для УП
Колонка — матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
