Фінал міфу про 890 га в Бучі: то чи забудовували ліс?
На початку жовтня в Київському апеляційному суді завершилась історія міфу про 890 га лісу, які нібито були розкрадені чиновниками в Бучі ще на початку 2000-х. Справу гучно "смакували" в медіа з подачі прокуратури у 2016-му, коли проводились обшуки у міського голови Бучі.
Зараз, коли прокурори програли справу, ажіотажу чомусь не видно. Натомість тепер спокійно можуть зітхнути понад 26 тисяч мешканців нашого міста, які протягом останніх п'яти років перебували у "підвішеному" стані через ймовірність втратити власні домівки та земельні ділянки, на яких живуть з діда-прадіда.
У інформаційному просторі про так звану "Бучанську дачу" активно заговорили в 2014 році. Тоді Ірпінський міський суд під головуванням судді Андрія Мікуліна ухвалив рішення про визнання незаконним рішення Бучанської селищної ради від 2002 року.
Нібито селищна рада неправомірно виділила під забудову землі заповідного лісу величезною площею у 1200 футбольних полів і в подальшому, протягом 2002-2014 рр. безпідставно роздавала їх людям.
Мовляв, оскільки це були землі "за межами" населеного пункту, розпоряджатися ними мав Кабінет міністрів України, а оскільки це був "ліс", то зміну цільового призначення мали погодити державні органи національного рівня. Відповідно, прокуратура вимагала повернути землю із "лісом" державі, тобто Кабміну.
Слова "дерибан", "розбазарювання", "розкрадання" безапеляційно звучали з уст громадських активістів, зі шпальт газет та телеекранів. Оскарження цього рішення тривало шість років. В результаті навесні 2020 року воно було скасовано судом першої інстанції, а 7 жовтня законність цього рішення підтверджено в Київському апеляційному суді.
В чому міфологія? Якщо коротко, ніякої ділянки розміром 890 га, принаймні виділеної в натурі, відділеної межовими знаками чи якось по-іншому виокремленої від основної частини міста Буча не було і немає.
890 га – це третина території Бучі, на якій проживає понад 26 тисяч мешканців, знаходиться більш як 6 тис приватних і 120 багатоквартирних будинків, школи, садки, медичні заклади, дороги, а також будівля прокуратури, об'єкти інженерно-транспортної інфраструктури, автогаражні кооперативи, церкви, кладовища, ведуть господарську діяльність понад 700 суб'єктів підприємницької діяльності.
"Бучанська дача" – територія, відома з початку 1900-х років як один із декількох масивів, об'єднаних згодом у селище. Як виявили проведені експертизи, "дача" – це центр сучасної Бучі, яка починала розвиватися в 1900-х роках саме як дачне містечко під Києвом, і аж ніяк не території за межами міста.
Прокуратура на основі сумнівних документів 1980-х років намагалася довести, що існував певний "ліс", і саме його нібито в 2002 році взялась "прибирати до рук" очільники Бучі.
Слідчі розповідали нам, що у міста немає своїх земель, що вони приєднані незаконно ззовні, тобто фактично стверджували, що Бучі як самоврядного органу, що розпоряджається своєю власністю, не існує.
Такий парадокс виник через бажання окремих осіб переглянути розмежування земель державної та комунальної власності через майже 10 років після прийняття відповідного рішення.
Хоча історично територію, що стала предметом розгляду в судах, почали насправді забудовувати ще на початку ХХ століття. В Генплані 1968 року та іншій документації ці території уже входили до складу селища. Тому неможливо було "роздерибанити ліс", якщо він входив у склад населеного пункту.
Варто відзначити, що межі Бучі – включно із цими уявними 890 га – були затверджені Київською обласною радою після численних перевірок, оскаржень та судових рішень ще в середині 2000-х років. Ще тоді численні скарги не призвели до скасування рішення 2002 року, а законність дій місцевої влади була повністю підтверджена перед тим, як Буча набула статусу міста в 2007 році.
Після винесення судом рішення 2014 року розпочалися незрозумілі процеси – спроби заарештувати ділянки, на яких давно (задовго до 2002 року) живуть люди. Прокуратура погрожувала мешканцям Бучі виселенням, поверненням ділянок в державну власність.
Таких позовів нараховувались десятки, під "каток" потрапили і соціально незахищені родини, і сім'ї воїнів АТО, і навіть будинки деяких громадських активістів, які ратували за "повернення 890 га лісу державі". Потім мали місце гучні обшуки, пред'явлення підозр і навіть відсторонення міського голови від посади.
Однак згодом історія почала розкручуватися в інший бік. Ми підняли сотні томів архівних матеріалів, які підтверджували приналежність земельних ділянок місту, провели низку експертиз, які підтвердили право Бучанської селищної ради розпоряджатися цими ділянками.
Власне розслідування провела спеціальна комісія Київської обласної ради, яка не встановила порушень в діях чиновників Бучі.
У процесі з'ясувалося, що документи, якими прокуратура аргументувала свої позови, взагалі невідомого походження, бо Держлісагентством чи його попередниками не затверджувалися. А проти чиновників "Укрдержліспроекту", які видавали ці документи прокуратурі, відкрито кримінальне провадження.
Прокуратура декілька разів вилучала в судах матеріали справи, порушувала провадження проти суддів, історія отримала низку господарських і цивільних відгалужень, зокрема з'явилась низка позовів про витребування земельних ділянок у мешканців Бучі.
Проте на початку 2020 року громада все ж вийшла на фінальний раунд протистояння і суд першої інстанції. А тепер і апеляційний суд скасував абсурдне рішення 2014 року.
***
В одному зі своїх інтерв'ю "Українській правді" колишній слідчий Генеральної прокуратури України Дмитро Сус стверджував, що справа про 890 га в Бучі мала замовний характер і політичний підтекст.
Звісно, цього не можна виключати. Як не можна виключати і комерційного інтересу окремих прокурорів у отриманні в розпорядження частини арештованих чи (потенційно) вилучених земельних ділянок із цього "міфічного масиву".
Утім, у будь-якому разі, якщо справа не підкріплена доказами, то рано чи пізно – за умови наполегливої роботи з боку захисту – вона розвалиться в суді. Шкода, що на доведення такого протистояння із несправедливістю до логічного фіналу не у всіх вистачає сил і нервів.
Тарас Шаправський, для УП
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
