Окружний Конституційний суд України. Хто і чому знищує антикорупційну реформу?
Конституційний суд України розпочав свою діяльність восени 1996 року одразу після прийняття Конституції. Він став єдиним органом конституційної юрисдикції у молодій демократії та був покликаний забезпечувати верховенство Конституції, тлумачити її, а також перевіряти закони України на відповідність їй.
І КСУ справді часто ставав на її захист, от тільки так само часто він ставав інструментом боротьби у політичних ігрищах. Згадати хоча б дозвіл Леоніду Кучмі кандидувати на третій президентський термін, допомога в узурпації влади Януковичем, підтримка розпуску парламенту у 2019 році.
28 жовтня суд прийняв чергове політичне рішення, яке може знищити усю антикорупційну реформу, і до турботи про Основний Закон країни воно не має жодного стосунку.
Лише 3 тижні тому Конституційний суд України почав розгляд справи про неконституційність окремих положень Закону України "Про запобігання корупції", Кримінального кодексу України та низки інших законів, що стосуються антикорупційної реформи, за поданням 47 народних депутатів, в основному з фракції ОПЗЖ та "За майбутнє".
Депутати вимагали визнати неконституційними:
- статтю Кримінального кодексу, якою встановлено відповідальність посадовців за незаконне збагачення (ст. 368–5 ККУ);
- статтю Кримінального кодексу за декларування недостовірної інформації (ст. 366–1 ККУ);
- вимоги щодо конфіскації незаконно набутого майна посадовців;
- відкритий цілодобовий доступ до Реєстру декларацій;
- обов’язок посадовців зазначати в деклараціях: інформацію про членів сім’ї (зокрема, їхні статки); дані про нерухомість, якою володіє декларант; фінансові зобов’язання посадовців (кредити, позики тощо);
- проведення Національним агентством із питань запобігання корупції (НАЗК) моніторингу способу життя публічних службовців та забезпечення доступу НАЗК до державних реєстрів.
Положень багато, як і багато необхідно часу, щоб заслухати позиції сторін і детально розібратись у безлічі правових інститутів. Однак КСУ так не подумав. Суд дуже швидко перейшов у закритий режим розгляду і вже 27 жовтня, з порушенням своїх же процедур розгляду видав на-гора рішення, яке може знищити усю антикорупційну реформу.
Тексту досі не опубліковано, однак, за повідомленнями журналістів та джерел у самому КСУ, точно визнана неконституційною стаття 366-1 КК, яка передбачає відповідальність за недостовірні дані у декларації, та частина повноважень НАЗК — ключового органу у всій системі запобігання корупції.
Фактично, мова йде про знищення системи електронного декларування руками конституційних суддів, а також будь-якої відповідальності за її порушення, включно із незаконним збагаченням (уже повторно!).
Спроби підірвати легітимність антикорупційної системи не припинялись ні на мить з моменту її запуску, але саме останні пів року вони стали такими системними.
Читайте також: КС скасував е-декларації, незаконне збагачення та ще низку антикорупційних норм – ЗМІ
Зеленський спробує повернути електронне декларування, якщо його заборонить КСУ
Чому система декларування та відповідальності за неї у такому вигляді законна?
- Покладення на особу, яка уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, обов'язку з декларування відповідно до Закону України "Про запобігання корупції" не може розглядатись як втручання у приватне (особисте) та сімейне життя цієї особи. Публічні інтереси суспільства тут переважають можливі обмеження прав і свобод окремої особи.
- Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) визнає право громадськості отримувати суспільно важливу інформацію і таке обмеження є необхідним у демократичному суспільстві, відповідно до статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Права на особисте і сімейне життя в осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та в осіб, які таких функцій не здійснюють, не є однаковими.
- Межі втручання у приватність публічних осіб, у тому числі шляхом доступу до інформації про них, є ширшими порівняно з приватними особами, які не мають публічного статусу. Це підтверджується рішеннями ЄСПЛ (наприклад, Karhuvaara and Iltalehti v. Finland).
- Публічне декларування статків є одним із дієвих антикорупційних інструментів і ґрунтується на міжнародному законодавстві: Цивільній конвенції про боротьбу з корупцією 1999 року, Кримінальній конвенції про боротьбу з корупцією 1999 року, Конвенції Організації Об’єднаних Націй 2003 року.
- Моніторинг способу життя, який проводить НАЗК, не містить жодних ознак оперативно-розшукової чи слідчої діяльності. Здійснення такого моніторингу стосовно суб’єктів декларування є всього лише формою контролю держави за доброчесністю осіб, які виконують певні функції держави або місцевого самоврядування.
- Декларування статків посадовців — це ефективний інструмент відстеження майнового стану осіб, уповноважених на виконання функцій держави та місцевого самоврядування з тим, щоб запобігти їх незаконному збагаченню та вчиненню посадових злочинів.
- Тягар доведення вини у кримінальних правопорушеннях (в тому числі і корупційних) покладається саме на органи досудового розслідування, які повинні зафіксувати такі факти, зібрати докази і довести провину у судовому провадженні в рамках кримінального процесу.
Тому конституційне подання колишніх регіоналів є необґрунтованим та таким, що не виправдовує порушення українського законодавства.
У Конституційного Суду України не було підстав приймати рішення на його користь, оскільки оскаржувані норми повністю відповідають Конституції України.
Однак КСУ вже не вперше використовується у політичних іграх корупціонерів, які не бажають жити за правилами. Так, саме впливом на КСУ хвалилися судді ОАСКу на славнозвісних плівках про політичну проституцію. І саме петиція про ліквідацію ОАСК днями набрала необхідну кількість голосів для реагування Президента.
В око впадає і синхронність рішень Окружного та Конституційного судів у справах, пов’язаних із антикорупційною інфраструктурою.
Навіть більше, судді КСУ приймали рішення в умовах конфлікту інтересів, адже самі підозрюються у вчиненні кримінальних правопорушень, які хочуть скасувати. Так, за повідомленнями НАЗК, у декларації Сергія Головатого за 2019 рік виявлено 3,6 млн грн. недостовірних відомостей, а у декларації Ірини Завгородньої за 2018 рік виявлено недостовірних відомостей на 615 тис. грн, у декларації за 2019 рік — 754 тис. грн.
Також у НАЗК є питання до суддів Володимира Мойсика та Ігоря Сліденка. Усі ці судді були прямо зацікавленні у послабленні позицій держави у справах, які стосувалися їх персонально.
Скасування відповідальності за недостовірне декларування (ст. 366-1 КК) — це сотні знищених кримінальних справ, це мільярди гривень з державного бюджету, витрачені впусту, і це вкотре відсутність справедливості та невідворотності покарання за корупцію.
І чіткий сигнал усім топчиновникам: робіть що завгодно, ви все одно не сядете.
Президент учора пізно ввечері пообіцяв виправити ситуацію і подати новий законопроєкт. Тільки насправді це дуже нагадує спробу зробити гарний вираз обличчя, погано граючи на роялі. Бо вже 9 місяців офіс президента блокує призначення нових суддів у Конституційний суд України за квотою Верховної ради.
Тобто цілком і повністю задоволений тим, що відбувається в КСУ і не планує міняти. А про умивання рук і нереагування на ситуацію в ОАСК, хоча лише президент може ініціювати реорганізацію цього суду, не говорить тільки лінивий.
Антикорупційна реформа знищується руками партнерів президента з групи Коломойського за активної участі проросійських сил. Усе це призведе до безкарності фігурантів справ щодо корупції, а також зруйнує співпрацю України з ЄС та НАТО. Отже президент — або співучасник корупційно-проросійського реваншу, або настільки безхребетний, що боїться йому протиставитися.
Ми на майданчику Верховної ради захищали й надалі будемо захищати антикорупційну реформу. Шкода, що цей шлях доводиться проходити знову і знову, як уже було після скасування КСУ відповідальності за незаконне збагачення.
Але, на відміну від президента, ВРУ захищатиме право українців на справедливість та європейський вектор розвитку. Навіть коли його атакує проросійсько-корупційна більшість за допомогою окружних конституційних судів.
Ярослав Юрчишин, для УП
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
