Дякую! Чотири спостереження після місцевих виборів
25 жовтня в Україні відбувся перший тур місцевих виборів. Нижче — кілька спостережень про те, як проходили кампанії і сам день голосування, а також кілька висновків, що варто і чого не варто робити під час наступних виборів.
Не публікувати дані екзит-полів до завершення голосування
Публікувати злиті дані екзит-полів, поки ще не закінчилося голосування, — погано. Навіть якщо ви використовуєте евфемізми чи вважаєте себе прогресивною людиною. Робити таке і при цьому вимагати від інших поваги до виборчого процесу — лицемірство. Здається, цього стає менше, але це все ще існує.
Не поширювати стереотипи про літніх людей
Злочини не мають віку. Твердження, що старші люди нібито частіше беруть участь у підкупах чи фальсифікаціях, — це упередження. З кожним роком зустрічаю все менше закликів "забрати в бабусі паспорт", але нарікань, що на дільниці одні пенсіонери, все ще багато. Це дискримінація.
Люди пенсійного віку мають таке ж право голосу. Їхня участь у виборах також є добром, а не злом. У нас немає достатніх підтверджень, щоби стверджувати, що літні люди більше залучені до фальсифікацій, ніж молоді. На кожну "бабусю Черновецького" є свій "Вадим Тітушко", "Ігор Гладковський" чи "волонтер опитування президента". Але навіть не це головне. Важливіші не ті, кому дають гречку, а ті, хто дає. Важливіші не ті, хто фальсифікують, а ті, хто організовують фальсифікації. Людей якого віку серед них більше? Ми не можемо стверджувати.
Літні люди є однією з найвразливіших і найбільш виключених груп українського суспільства. Навіть якщо цю вразливість використовують з недоброчесною метою, звинувачувати в цьому треба не жертв. Навіть якщо якась конкретна старша людина чи група людей була залучена до фальсифікацій, це не означає, що потрібно узагальнювати цей факт і пов'язувати з фальсифікаціями усіх літніх людей. Якими світлими намірами ви б не керувалися і якими прогресивними не були б — це упередження, і це погано. Поширення упереджень не допомагає вирішити проблему, а лише погіршує становище вразливої групи.
Аналізувати і рахувати, а не нарікати на "поганих виборців"
Є причини, чому люди голосують так, а не інакше. Є причини, чому люди не беруть участі у виборах. Вірити в добро і надіятися на краще — чудово і важливо. Але не варто засліплювати собі цим очі і переставати помічати реальність.
З одного боку, дуже багато виборців справді не розуміє, як функціонують різні рівні влади. З іншого боку, уявлення про те, що їхній голос мало на що впливає порівняно із впливом великого бізнесу, важко назвати абсолютно позбавленим сенсу. До цього додається те, що більшість важливих соціальних питань надто мало відображені в політичному дискурсі, а "молоді і прогресивні сили" ще більше за "старих" використовують неоліберальну логіку і не є чутливими до соціальних проблем. Програми і повідомлення дуже часто суперечливі і не пропонують систематичної і внутрішньо узгодженої картинки "щасливої України майбутнього". Просто бути "чесними проукраїнськими професіоналами", на жаль, недостатньо.
Довготривалу роботу з виборцями мало хто веде, ще менше хто використовує для цього ті канали комунікації, якими користуються виборці. Це не добре і не погано. Але існують причинно-наслідкові зв'язки, які можна аналізувати і використовувати. Якщо цього не робити — одні лише добрі наміри рідко коли спрацьовують.
Більше балотуватися і брати участь у кампаніях
Попри все, здається, цього разу балотувалося все більше людей з не фінансовою, а ідеалістичною мотивацією. Це круто, бо без цього буде складно подолати корупцію. Це добре також тому, що це змінює ставлення до політики. Якщо вона сприймається чимось апріорі брудним, з чим чесній людині ліпше ніколи не зв'язуватися, це не дає шансів на якісну зміну статусу-кво.
Навіть якщо нові політики не близькі мені ідеологічно, їхня участь все рівно здається важливою. Якщо політична участь — це круто, якщо можливість бути обраними мають не лише представники олігархічних кланів, то це дає шанс на те, що одного дня представницькі органи справді репрезентуватимуть різні потреби та інтереси різних соціальних груп. Можливо, це надто амбітна мрія, але я не уявляю, як її досягнути краще, ніж поступальним шляхом.
Навіть якщо не всі нові кандидати переможуть за підсумками цього голосування, їхня участь усе рівно є дуже важливою. Це досвід і це популяризація політичної участі. Це те, що, сподіваюся, приведе до ще більшої політичної участі під час наступних кампаній. Розумію, що це складно і виснажливо, це заслуговує на повагу.
Саме тому я хочу подякувати всім, хто вперше балотувалися на цих виборах. Спасибі за те, що витратили свої сили і час на розвиток демократії і політичної участі в Україні!
Спасибі тим, хто проголосували! Але в жодному разі не варто засуджувати тих, вибором кого було не голосувати.
Демократія — це вибір. Добре, що ми всі маємо цей вибір сьогодні.
Іван Вербицький, для УП
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
