Наука, ув’язнена в уста політиків, або як подолати комунікаційний бар'єр

Уже майже рік людство протистоїть мікроскопічному ворогу, проти якого наукові знання є нашою найпотужнішою зброєю. Вчені всього світу, об'єднавши свої зусилля, поспішають дізнатися більше як про сам коронавірус, так і про COVID-19 — хворобу, яку він викликає.

Разом з тим, людство в останні роки стикається з іншою загрозою, яка в моменті стає все більш помітною: зростання скептицизму і навіть ворожість до науки, що, безумовно, перешкоджає глобальним зусиллям зі скорочення поширення коронавірусу й захворюваності на COVID-19, а також має наслідки, що виходять далеко за рамки поточної кризи.

Сьогодні, як ніколи гостро, стоїть потреба в розробці політики, заснованої на фактичних даних і ретельних наукових дослідженнях, які, крім конкретних відкриттів, здатні генерувати альтернативні способи бачення проблем, використовувати широкий спектр методологічних інструментів і часто висувати ідеї, що змінюють парадигму і підхід до вирішення питань, що виникають.

Результати наукових досліджень часто не потрапляють в поле зору розробників державної політики з різних причин, в тому числі через нормативні, політичні, інституційні, культурні та фінансові перешкоди.

Втілення наукових знань у життя все ще залишається складним завданням, а громадські активісти та представники ЗМІ, в погоні за аудиторією і сенсацією розносять відверто перекручені факти та наукові дані, маніпулюючи суспільними настроями, часто ціною життів людей.

Звичайно, наука зі своїми тривалими дослідженнями виглядає неповороткою, особливо в умовах необхідності розробки державної політики в дуже стислі терміни, в умовах бюджетних обмежень і в умовах інтересів різних груп впливу. Заради справедливості, важливо відзначити, що наукові дослідження теж не захищені від такого тиску і не повинні ідеалізуватися як суто об'єктивні, тим не менш, наука часто створює більше місця для збереження відносної автономії та об'єктивності.

Також важливо відзначити, що наукові дослідження не завжди узгоджені з громадськими потребами і пріоритетами, а політики часто недооцінюють час і ресурси, необхідні для ретельного та відповідального збору даних, їх аналізу і розробки рекомендацій, що в умовах необхідності прийняття швидких рішень в режимі реального часу призводить до певних негативних ефектів.

В епоху тотальної дезінформації особливе значення набувають відкриті онлайн-джерела і препринт-ресурси, такі як arXiv, medRxiv тощо, які є просто цифровим накопичувачем записів поточних досліджень і дають можливість вченим швидко обмінюватися даними і проміжними результатами досліджень.

Так ось, якщо новинні інформаційні агентства дуже хочуть випустити будь-який сенсаційний матеріал у світ, або пропагандисти бажають затопити інформаційне поле мракобіссям (і неважливо, на чиє замовлення) — жодні обмеження, що їх учені вводять стосовно серверів препринтів, і правила публікації матеріалів у цілому не впливають на маніпулятивне поширення брехні, прикритої такими статтями.

Ба більше, коли в ЗМІ з'являється голос розуму і факти досліджень, пропагандисти маніпулятивно наповнюють інформаційний простір настільки інтенсивно, що не дають можливості кожному зрозуміти, чому ж, урешті-решт, вірити. Антивакцинатори й антимасочники — яскравий тому приклад.

Інший приклад — світові ЗМІ й так звані лідери думок посіяли необґрунтований страх перед повторним зараженням, посилаючись на рекомендації СDC (з англ. Centers for Disease Control and Prevention — Центри з контролю та профілактики захворювань в США — прим. ред.) і перекрутивши "люди захищені як мінімум три місяці" на "до трьох місяців". Якщо подивитися, що насправді йдеться в рекомендаціях CDC, то там узагалі немає нічого про докази того, що імунітет слабшає через три місяці.

Радше, вчені дають рекомендації, ґрунтуючись на позитивних доказах того, що імунітет не слабшає раніше, ніж через три місяці. І той факт, що вони пропонують тримісячний інтервал, зумовлено наявністю твердих доказів.

Що поширили ЗМІ? Прочитавши рекомендацію, вони зробили висновок про наукове відкриття, якого немає, і посіяли страх повторних заражень. Подібні помилкові заяви дуже швидко поширюються і, безумовно, впливають не тільки на настрої людей, але і на політичні рішення.

Хочу нагадати відомий принцип асиметрії наукової брехні Брандоліні: кількість енергії, необхідної для спростування нісенітниць, на порядок більша, ніж на її виробництво.

Ситуація з авторитетом науковців в Україні дуже подібна. Я особисто, ще в кінці літа, була присутня на зустрічі з міністром охорони здоров'я Максимом Степановим на обговоренні математичної моделі другої хвилі поширення епідемії COVID-19 і можливості масового скринінгу безсимптомних людей в Україні, зокрема школярів, що є потужним інструментом контролю поширення захворюваності, не вимагає тестів з високою чутливістю і не обтяжує бюджет.

Зміна стратегії тестування в бік масового недорогого щоденного самостійного тестування протягом двох-трьох тижнів розірвала б ланцюжок передачі вірусу в Україні.

Однак гучні заголовки про те, що експрес-тести мають найнижчу точність і журналістські міркування про те, хто на цьому заробить (але це не точно) — стали нездоланною перешкодою для прийняття і реалізації простого і правильного рішення. Таким чином, під тиском громадських активістів, МОЗ відмовився визнати цінність масового скринінгу за допомогою низькочутливих експрес-тестів, тести для якого можуть бути вироблені в Україні менш ніж за долар, а реалізація такого тестування можлива силами самих громадян кожен день або через день без залучення медичних працівників.

Хоча експрес-тести і не такі чутливі, як ІФА- і ПЛР-тести, утім, вони ефективні у виявленні вірусу тоді, коли людина найбільш контагіозна і, якщо всі, хто отримають позитивний результат, залишаться вдома на 2 тижні, то широко розповсюджений ефект буде аналогічний ефекту вакцини, перериваючи ланцюги передачі інфекції по всій країні.

Доти, доки вчені, практичні епідеміологи і лікарі не мають достатньої ваги в розробці законодавчих актів та гайдлайнів, ми не просто зазнаємо поразки, але і повністю підриваємо віру в державні органи на кожному кроці. Це неймовірно виснажливо для всіх.

Одне із запропонованих рішень для зближення цих двох світів і поліпшення співпраці між вченими і політиками передбачає налагодження діалогу на паритетних засадах між професійними спільнотами, громадянським суспільством і державними органами, що визначають політику.

Однак, навіть коли державні діячі, що визначають політику, мають доступ до різноманітних і широких наукових знань, — здатність інтерпретувати і втілювати ці знання в політику є сама по собі серйозною проблемою. Наукова і політична мови часто не просто сильно відрізняються одна від одної, а між ними існує нездоланний комунікаційний бар'єр.

Передача складних і тонких ідей простою і зрозумілою мовою рідко буває легким завданням. І навіть в тих випадках, коли результати наукового дослідження успішно переводяться в доступні формати, наприклад в аналітичні огляди, часто буває важко передати їх в руки державних діячів, що визначають політику, проте ще складніше забезпечити, щоб ті вчені, до кого звернулися розробники політики, мали бажання і можливості впливати на формування такої політики.

Тому цілком логічно в найкоротші терміни створити на рівні закону ефективні взаємини держави з найбільш активними соціальними і професійними групами, однією з яких в Україні може виступати інтелігенція, яка, своєю чергою, може бути співорганізована в таку форму, як самоврядні медичні палати.

Законопроєкт №2445-д дозволить встановити рівень діалогу на більш професійному та адекватному рівні, в тому числі в законодавчій площині, забезпечить прозорі правила і зрозумілу для всіх термінологічну лексику.

Завдяки таким зусиллям, можливо, ми на один крок наблизимося до побудови моста між двома світами науки і політики та до просування змін, які зараз необхідні як ніколи.

Лариса Дахно, для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.