Нові завдання у порядку денному деокупації Криму
Пару днів тому у Росії з’явилося декілька новин, які пройшли в нас майже непоміченими.
19 жовтня відомий Левада-центр оприлюднив загальноросійське опитування "Гордість та ідентичність". Росіян запитували, які події в історії викликають в них почуття гордості. Наприклад, "перемога у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років" викликає почуття гордості у 89% росіян і це найбільший показник за останні роки.
А от "приєднання Криму", як у Росії називають його тимчасову окупацію, викликає таке почуття лише у 30% росіян. Хоча у січні 2017 року цей показник був 43%, а у грудні 2018 року – 45%. Тобто падіння на третину на похибку аж ніяк не списати.
Одночасно того ж 19 жовтня російський уряд виділив 50 млрд. російських рублів для вирішення питання водопостачання окупованого Криму. Сума майже у 650 млн. доларів не є "пересічною" навіть для Росії.
А тепер декілька висновків, які б ми мали з цього зробити і, головне, реалізувати:
По-перше, сплеск націоналістичного маразму після окупації починає відчутно вщухати. Це ще не похмілля, але перші ознаки є – для нас відкриваються якісно нові та критично важливі можливості.
Маю на увазі роботу у російських соціальних мережах, спрямовану на поєднання у свідомості росіян соціальних та політичних негараздів в Росії з наслідками окупації Криму. Це не аматорська історія, під це потрібно створити систему і працювати разом з нашими партнерами.
Особливу увагу варто було б звернути на молодь, яка в Росії все більше не сприймає імперську агресивну політику Кремля – останні дослідження це недвозначно демонструють. Тому ТікТок не менш, а може, і більш важливий, ніж "класичні" мережі.
Читайте також: Що відбувається з окупованим Кримом без дніпровської води. 13 фактів
Вода за графіком. Чому в Криму третій тиждень вимикають воду
Давайте будемо відверті: для повернення Криму потрібно зробити його проблемою як за межами, так і насамперед всередині Росії.
Радикальне зменшення "почуття гордості" росіян після окупації Криму відкривають новий простір для дій – саме зараз. У будь-якій війні потрібно намагатися воювати на території противника, а особливо у гібридній.
По-друге, виділення російським урядом ресурсів для водопостачання Криму ставить питання – а чому тільки зараз? Хто заважав окупаційному режиму, який за міжнародним правом повністю відповідає за ситуацію на окупованих територіях, зробити це раніше?
Вся безглузда аргументація Росії щодо начебто створення нами "гуманітарної катастрофи" у Криму розвертається з точністю на 180% у напрямку Росії – це саме вона через жадібність і бажання отримати воду з Дніпра знущалася над кримчанами. Ми маємо аргументовано довести це на всіх міжнародних майданчиках і обов’язково включити до наших позовів проти РФ.
Ну і дуже сподіваємося, що нарешті припиняться маніпулятивні зондування громадської думки щодо постачання води в окупований Крим під будь-яким соусом, включаючи "гуманітарну катастрофу", адже тепер вже всім зрозуміло, що її створювала сама Росія.
Рішення про виділення грошей на водопостачання саме зараз теж невипадкове. Кремль припинив сподівання домовитися про це з українською владою через жорстку реакцію українського суспільства і розуміє, що проблеми з водою починають негативно впливати на імідж окупаційного режиму.
І останнє. Кремль наразі не піде на жоден, навіть символічний, з форматів щодо Криму, оскільки російське керівництво виглядатиме в очах націоналістично налаштованих росіян слабким, а це для нього "початок кінця". Хоча, вважаю, існує можливість дотиснути РФ на взаємодію з гуманітарних, екологічних (питання постачання води не має стати частиною дискусії) та інших питань у перспективі.
Для цього потрібно послідовно та комплексно робити все, щоб окупований Крим для Росії став "валізою без ручки", ситуація для цього очевидно більш сприятлива, ніж раніше.
Причому навіть на тлі високих суспільних очікувань щодо кроків з деокупації Криму, крім публічності, фокус важливо робити на змісті та ефективності – слід грати "на перспективу". До можливостей у майбутньому необхідно бути не просто готовими, їх потрібно створювати.
Павло Клімкін, для УП
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
