Чи завжди використання референдумів свідчить про високий рівень розвитку суспільства?
Йдучи до влади, Зеленський обіцяв збільшити роль суспільства у процесі прийняття суспільно важливих рішень через інститути безпосередньої демократії (референдуми).
Спробу провести опитування можна розглядати і з точки зору мобілізації електорату, і в розрізі виконання передвиборчих обіцянок.
Безумовно, з юридичної точки зору, таке опитування викликає багато питань. Однак так само не слід забувати і ще один важливий аспект подібних заходів.
Використання референдумів не має прямого пропорційного зв’язку з рівнем та розвитком демократії конкретної держави. Отже, не можна/можна заперечити як їхню необхідність у демократичному суспільстві, так і їхню шкоду. Проте одна річ очевидна.
Референдуми, плебісцити, загальнонаціональні опитування є надто небезпечним інструментом, щоб їх використовувати без дотримання загальновідомих формальностей. Ну, наприклад, публічна дискусія щодо питань, винесених на референдум, триває не кілька днів, а кілька місяців після оголошення референдуму, плебісциту чи опитування.
Причина проста: переваги і недоліки прийнятих рішень мають бути зрозумілі, що наближає суспільство до усвідомленого прийняття рішення.
Читайте також: "Почую кожного". Зеленський хоче дізнатись про суперечки на кухнях на всенародному опитуванні
"Референдум" у Криму та всенародне опитування Зеленського: знайди відмінність
Хто я? Що не так з "опитуванням" Зеленського
5 питань від Зеленського – фейк? Провокація? Замах на державний переворот?
Нижче наведені приклади, які доводять, що розвинуті демократії не завжди використовують референдум як надійний механізм вирішення складних питань суспільства.
1) В США референдуми на загальнонаціональному рівні ніколи не проводилися. Річ у тому, що творці Конституції США 1787 року не надто високо оцінювали спроможність тогочасних американців приймати вірні рішення шляхом референдуму.
Не останню роль відігравали і побоювання одного з авторів Конституції Джеймса Медісона, що застосування референдумів може призвести до "тиранії більшості".
В той же час в багатьох штатах та місцевостях низка важливих питань вирішується на підставі рішень, прийнятих на локальних референдумах.
2) Обмежена можливість використання референдної демократії і в Німеччині. Фактично загальнодержавний референдум може відбуватися лише з питань прийняття нової Конституції (чого ще в сучасній історії Німеччини не було) та зміни структури федерального устрою. Загальнополітичні чи суспільно важливі питання виноситися не можуть.
Пояснюється все просто. Німці мають гіркий історичний досвід. Гітлер неодноразово використовував референдуми в цілях збільшення влади та особистої популярності.
Так, референдум в 1934 році дозволив об’єднати вакантну посаду глави держави (після смерті Гінденбурга) та глави уряду, яким був Гітлер. Також референдна демократія застосовувалася Гітлером для аншлюсу Австрії.
3) Часто референдуми використовуються в авторитарних режимах для легітимізації концентрації влади чи боротьби з політичними опонентами. Тому не дивно, що референдуми часто відбувалися на пострадянському просторі з метою збільшення повноважень авторитарних президентів та тривалості їх перебування на посаді.
Так, в Білорусі референдум в 2004 році дозволив Лукашенку балотуватися необмежену кількість раз, хоча початково норми Конституції Білорусі дозволяли перебувати на посаді не більше двох разів.
Втім, інколи розрахунки авторитарних лідерів виявляються хибними. Так, в 1988 році під час плебісциту в Чилі більшість висловилася проти продовження перебування Августа Піночета на посаді ще на 8 років. В результаті Піночет вимушений був залишити свій пост на початку 1990 року після шістнадцятирічного перебування на ньому.
4) Державою, яка найбільше використовує механізм референдумів, є Швейцарія. Щороку там відбувається 3-4 референдуми з різноманітних питань. Строкатість питань дійсно вражає: це і доля голубиної пошти Швейцарії, і максимально дозволена швидкість на автомагістралях, і заборона будівництва нових мінаретів, і мінімальний розмір заробітної плати.
Разом з тим, часті референдуми призвели до зменшення зацікавленості швейцарців в прийнятті в них участі. На сьогодні відвідування референдумів варіюється в межах 40 відсотків, що свідчить про певну втому швейцарців від швейцарської народної забави під назвою референдум.
Олександр Москалюк, для УП
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
