Чи потрібна смерть Навального Путіну?
Опозиція – топслово минулого місяця. Протести опозиції в Білорусі і отруєння головного опозиціонера Росії – Олексія Навального геть затьмарили новинне поле України.
Тож наразі політтехнологи і журналісти особливо зацікавилися персоною Навального, будуючи конспірологічні теорії щодо тих, хто міг бути причетний до його отруєння.
Цікаво, що здебільшого українці і росіяни дійсно вважають Олексія справжньою кремлівською опозицією, а Путіна – організатором замаху на його життя. Але ж чи насправді все так просто?
Трохи теорії.
Чи знаєте ви про один із найбільш ефективних політтехнологічних прийомів – створення владою керованої опозиції або так званої "керованої демократії"?
Будь-яка політична система здатна довгостроково бути лише в умовах, коли немає внутрішнього протистояння.
Є декілька методів боротьби авторитарної влади проти внутрішньої опозиції:
1) Репресії
Класичний метод, який використовувався диктаторами минулих століть і котрий, як правило, давав лише короткостроковий ефект. Рано чи пізно усіх диктаторів чекала сумна доля.
2) Створення керованої опозиції
Один із найбільш ефективних методів керування народними настроями. Тут красномовним є принцип "Якщо процес не можна зупинити, його треба очолити".
І всі ми чудово розуміємо, що Путін як вкрай хитрий та авторитарний політик не може допустити існування реальної опозиції в Росії, що може підірвати його авторитет.
Тому чому б не співпрацювати з харизматичним опозиціонером, який є лідером думок для певної частини населення? Навальний для цього підходить ідеально. І навіть є певні непрямі докази того, що він все-таки може бути керованою опозицією.
Звернімо увагу на тих персон, щодо яких здебільшого ініціювалися викривальні розслідування Навального. Як правило, це чиновники та політики, які прямо або побічно пов’язані з російською владою. Це власники держбанків, найбільших нафтових підприємств Росії, місцева влада, але аж ніяк не сам Путін.
До того ж, є цікава думка про те, що Навальний частенько робив викривальні розслідування на тих людей із російської влади, яких згодом Путін хоче звільнити.
У політичних кулуарах є версія, що щось подібне відбулося і з документальною стрічкою "Он вам не Димон", яка стала відправною крапкою для подальшого звільнення Медведєва.
Цілком можливо, що викривальні матеріали щодо корупційної діяльності Медведєва до Навального потрапили не без допомоги російського президента.
Виходить, що і Путін, і Навальний можуть дуже зручно співіснувати один з одним, створюючи ефективний владний симбіоз – опозиції і центральної влади.
Маючи керовану опозицію, Путін убезпечує себе він реальних революціонерів. Водночас для народу та Заходу створюється ілюзія протидії злочинній кремлівській владі.
Щодо отруєння Навального – тут багато питань. Чи здатний на це Путін? Теоретично так.
Але очевидно, що такий метод "зачистки" головного опозиціонера є вкрай недоречним для Путіна. Тим паче, що передусім всі будуть звинувачувати саме його в причетності до вбивства. Замало тонкощів та забагато очевидностей.
Якби він дійсно хотів прибрати опозицію, то діяв би без промахів та шансів на одужання. Наприклад, як це було з Нємцовим.
А поки що це більше схоже на звичайне "залякування" з боку інших політичних опонентів Навального. Або навіть це може бути своєрідним політтехнологічним трюком опозиції.
Олег Петровець, для УП
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
