Чому питання самоврядування медичних професій вже є перезрілим
Чинний топменеджмент у охороні здоров'я й досі виявився не здатним визначити можливості взаємодії професійних медичних асоціацій з державою щодо забезпечення зростання професіоналізму лікарів. Така ж невизначеність – у тому, чи спроможні і потенційно готові асоціації взяти на себе нові функції.
Ситуація насправді вже є перезрілою, зі створенням медичних самоврядних організацій в Україні ми запізнилися років на 15-20.
Слід зазначити, що членство в професійних медичних об'єднаннях у багатьох країнах є обов'язковим. Якщо фахівець не є членом медичної асоціації або палати, це означає, що контроль за його роботою недостатній. Ба більше, лікар не має права працювати за фахом, якщо не є членом професійної медичної асоціації (палати).
Досвід новітньої історії в Україні показав, що створені в країні всілякі медичні асоціації, за малим винятком, не конкурентоздатні і неефективні. Вони не зіграли значущої ролі в поліпшенні якості медичної допомоги. Розчаровані в їхній ефективності і лікарі, і пацієнти. Держава не стала повноцінним партнером.
Цілком зрозуміло, чому в таких умовах почала превалювати думка немедичних громадських об'єднань, які не розуміють основи охорони здоров'я, але мають великий досвід SMM та звикли споживати грантову та технічну допомогу.
Тим часом саме у цих розвинених країнах, що дотують наших лідерів суспільної думки без медичної освіти, держава активно співпрацює з професійними медичними асоціаціями для підвищення якості надання медичної допомоги.
В Україні функції, які мають бути передані професійним медичним об'єднанням (наприклад, палатам), поки активно дебатуються у фаховому середовищі. Медичні об'єднання сьогодні конкурують між собою за вибір шляху, по якому треба буде йти заради позитивних змін в нашій галузі охороні здоров'я.
Конкуренція серед претендентів на місце лідера помітно послаблює асоціації та інші форми об'єднань і робить можливість їхньої спільної роботи досить проблематичною. На цьому тлі зростає не лише кількість суб'єктів, зростають також неясність щодо уявлень про їхні функції і специфіку діяльності.
Сильні та впливові професійні об'єднання насправді можуть бути провідниками, основними механізмами професіоналізму як контролю в організації зайнятості та в становищі на ринку праці високоорганізованих професійних груп, що надають експертні послуги. Ця форма контролю відмінна від контролю з боку державної бюрократії і ринку.
Її специфіка – у високому ступені професійної автономії і свободи дій. Тут виникає світоглядний розлом та постає питання прийняття закону про самоврядування. В іншому випадку лiкарiв перемелють жорнова діючої концепції ліцензування від МОЗу.
Оскільки наразі в Україні немає розуміння, скільки загалом лікарів практикує і чи достатня їхня кваліфікація для лікарської практики, усі лікарі будуть зобов'язані підтвердити свою професійну кваліфікацію та отримати ліцензію.
Тобто ми усі будемо обов'язково складати комплексний та складний іспит на зразок "Крок 3", після чого Міністерство вирішить, хто з нас буде ліцензованим, а кому можна працювати лише молодшим медичним персоналом.
Логічно, що лікарська практика за відсутності ліцензії буде заборонена. Заборонена за рішенням чиновника, який не завжди, як виявилося, може мати у минулому навіть дотичність до медичної професії.
Отже, МОЗ визначило, що чинна на сьогодні система атестації не виконує своєї функції забезпечення належної кваліфікації лікарів. Тому допуск до подальшої практики усіх практикуючих лікарів не дозволить досягти належного рівня якості медичної практики. Частину з нас просто не допустять до професії до ліцензування.
Ба більше, Міністерство охорони здоров'я не зацікавлено у розвитку цього питання та у передачі важелів адміністративного впливу та знищення корупційних складових, тому вкотре МОЗ пропонує перенести та ввести концепцію до 2024 року.
Так, у 2019 Міністерство охорони здоров'я організувало обговорення ліцензування лікарів в Україні у вигляді публічних консультацій з медичними працівниками по всій країні за підтримки знов-таки іноземних донорів. Але у Звіті публічних консультацій щодо впровадження ліцензування лікарів ми отримали лише кілька несуттєвих висновки.
Чому було поспіхом вирішено таке досить важливе питання? Бо запровадження професійного ліцензування лікарів було компонентом середньострокового плану пріоритетних дій уряду на період 2017-2019 років.
На жаль, професійна спільнота не побачила очікуваних рекомендацій та висновків ані про медичне самоврядування та колегіальне прийняття рішень, ані щодо необхідності передачі частини функцій держави з контролю за професіоналізмом лікарів громадським організаціям (професійним асоціаціям або палатам), ані чіткого розуміння щодо розподілу функцій між об'єднаннями (асоціаціями/палатами) і державою. Стало зрозуміло, що відповіді на ці питання не є і не можуть бути простими та не знаходяться на поверхні.
На думку авторитетних іноземних дослідників, західні професійні медичні об'єднання, зокрема палати, відіграють важливу роль у активному просуванні серед медичних працівників високих стандартів надання медичної допомоги та користуються незаперечним моральним авторитетом як усередині лікарської спільноти, так і суспільства в цілому.
Іноземні консультанти та провідні фахові експерти звертають увагу на те, що професійні об'єднання, зокрема палати, можна розглядати як джерело влади групи в цілому. Зрозуміло, що окремий професіонал має тільки обмежений вплив (навіть, якщо його авторитет найвищий), великі об'єднання (палати) можуть та повинні мати в руках широкі повноваження.
За кордоном функції професійних об'єднань у забезпеченні зростання професіоналізму лікарської спільноти досить різноманітні: формулювання і встановлення жорстких етичних професійних норм, організація наукових конференцій і симпозіумів, курсів підвищення кваліфікації, створення практичних посібників, професійна сертифікація і ресертифікація лікарів.
Це знімає велике навантаження з діяльності урядів та всіляко підтримується державою в особі урядових структур, відповідальних за організацію і фінансування охорони здоров'я.
Що передує становленню? На порядку денному головне – це взаємовідносини з владними державними структурами, пов'язані з правовими підставами визначення професійних зацікавлених груп, яким владні структури надають певні гарантії і укладають регулюючі угоди.
Перш за все у вигляді перемовин та набуття порозуміння щодо питань професійної освіти, ліцензування професійної діяльності, законодавчих норм, що стосуються соціального закриття, контролю над входом в професійну групу, розвитком та відповідальністю. Тобто професійні проєкти найбільш успішні і перспективні там, де починається плюралізм і децентралізація.
В Україні єдиним керівним регулятором є держава, а визначений спосіб управління – виключно адміністрування, тобто нормативно-правовий акт рівня наказу. Законодавством механізм професійного регулювання як система не передбачений.
Отже, щоб перейти від адміністрування до об'єктивного регулювання, ми маємо нову систему професійних об'єднань (палат), до складу яких увійдуть в першу чергу лікарі, організатори охорони здоров'я та науковці визначеного профілю.
Ця модель принципово відмінна від наявних медичних асоціацій та об'єднань громадян. Подібні структури мають бути системою корпоративного управління і регулювання професійної діяльності лікарів, здійснювати свою діяльність за загальним, а краще спеціальним законом, отже, бути складовою частиною національної системи охорони здоров'я.
Чому законом? Бо ця позиція цілком виправдана нездатністю лідерів суспільної думки та професійних спільнот домовлятися між собою, що формує значні обмеження в імплементації зазначеної концепції. В цій ситуації надзвичайно важливі регіональні контексти.
Провінційна та столична медицина живуть із різним баченням та сприйняттям, так само, як по-різному сформовано бачення та готовність фахівців окремих регіонів до участі у повноцінній дискусії.
Не можна очікувати, що готовність київських чи львівських об'єднань лікарів до змін означатиме можливість сформувати єдині фахові системи самоврядування в цілому та готовність медичних еліт до розширення своїх функцій.
Звісно, ці обмеження цілком можуть бути подолані за допомогою прийняття чітких правил гри, які слід державі врешті-решт їм запропонувати. Так простіше їх прийняти як керівництво до дії.
Зміни потрібні, тому заради них можна пожертвувати статусами, адже професійний авторитет при цьому все одно не зникне. Ба більше, у виграші залишаються усі:
- медичні працівники нарешті отримають механізм професійного захисту, механізм захисту честі і гідності, чіткі протоколи взаємодії з пацієнтом і реалізації своїх прав;
- центральна і регіональна виконавча влада у свою чергу, в умовах децентралізації, отримають додаткову систему самовідповідальності медичних працівників за свою роботу, а пацієнти отримають більш якісну медичну допомогу і зможуть нарешті мати довіру до медиків в перспективі.
Час змін настав і для професійного середовища. Отже, ми просто не маємо морального права лишатися осторонь.
Лариса Дахно, для УП
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
УП 100. Поза межами можливого
"Українська правда" представить свій другий в історії рейтинг лідерів — сотню українців, які роблять найбільший внесок в незалежність та майбутнє України.
