Чи переходить ВАКС на "американську систему правосуддя"?
Юридичною спільнотою шириться чутка про "мініреволюцію", яку нібито затіяли судді Вищого антикорупційного суду в системі вітчизняного правосуддя.
Мовляв, судді вирішили, що процесуальні порушення під час розслідування і судового розгляду справ або навіть ігнорування практики Верховного суду – прийнятний підхід в разі, якщо він веде до обвинувального вироку для "крупної риби".
У спілкуванні "без краваток" судді посилаються на "американську систему правосуддя", на яку нібито тепер орієнтується ВАКС. Та виглядає це як звичайна підміна понять.
У спрощеному вигляді система правосуддя в Україні виглядає наступним чином. Слідство збирає докази, висуває обвинувачення. Адвокати шукають зачіпки або для спростування доказів, або для доведення їхньої недопустимості, недостатності, недостовірності, подають відповідні клопотання і наводять аргументи. Часто недбалість слідства при збиранні доказів і надто сміливі чи необґрунтовані припущення прокурора в обвинувальному акті цілком логічно і законно стають причиною розвалу справи в суді.
Нещодавній інцидент між суддями ВАКС та адвокатами у справі "Енергоатому", коли суд вирішив покарати захисників за нібито зловживання процесуальними правами, ознаменував "переломний момент" у підходах цього суду до розгляду справ.
"Так тепер буде скрізь. Спочатку у ВАКС, згодом – в усіх інших судах. Це ж так працюють суди в цивілізованому світі", – цю думку доводилось неодноразово чути від суддів і прокурорів.
Мовляв, тепер справи будуть розглядатися лише "по суті", а процесуальні недоліки будуть братися до уваги лише у випадку істотного порушення прав людини (наприклад, докази зібрані під час катувань чи під час обшуку без санкції суду).
Натомість у випадку, якщо протокол складено невірно, або номери помічених банкнот при хабарі "трошки не збігаються", суд не звертатиме на це увагу. Особливо, якщо це веде до гучного обвинувального вироку.
Що ж, той факт, що ВАКС, багато в чому з подачі громадськості, є орієнтованим на "посадки" та по суті продовженням вертикалі створених в Україні антикорупційних органів – НАБУ, САП, НАЗК – ні для кого не є секретом. Однак чи справді "цивілізована/американська" система правосуддя працює саме за таким принципом?
Як різняться системи правосуддя в Україні і США
Система правосуддя в двох країнах (і двох правових системах – відповідно "континентальній" і "англосаксонській") відрізняються разюче.
У США джерелом права є прецедент, в Україні – закон. У Штатах кримінальні справи розглядаються, як правило, судом присяжних, а суддя є лише арбітром, який слідкує за дотриманням процесуальних норм.
При цьому в США саме суддя визначає прийнятність справи для розгляду в цілому (чи достатньо доказів і чи вони допустимі), як правило, ще до початку судового процесу. Тоді як в Україні рішення про прийнятність фактично ухвалює прокурор/слідчий, передаючи в суд обвинувальний акт.
Судді по факту звертають увагу лише на дотримання формальних ознак при оформленні обвинувального акту, хоча повинні ретельніше перевіряти його відповідність вимогам закону. Тож нікчемність аргументів прокурора може бути зрозумілою лише під час судового розгляду.
Щодо збору доказів, то в Штатах дуже розвинутий принцип змагальності сторін, бо і обвинувачення, і захист мають однаковий доступ і до доказів, і до свідків. В Україні ж сили очевидно нерівні на користь обвинувачення. Отримати відповідь на адвокатський запит, а тим більше – отримати певні документи – велика рідкість.
Для порівняння: для НАБУ вже навіть не існує банківської таємниці, адже будь-які дані щодо рахунку клієнта та руху коштів банк зобов’язаний надати на запит, навіть без рішення суду.
Винесення вироку в США лишається за присяжними і саме на них спрямована напівтеатралізована вистава обвинувачення і захисту з метою переконати у (не)винуватості фігуранта "понад розумним сумнівом".
З одного боку, присяжні часто ставлять себе на його місце і тому ухвалюють рішення більше з точки зору логіки і здорового глузду. З іншого – у 90% випадків обвинувачені намагаються піти на угоду зі слідством (іноді навіть обмовляючи себе), бо суд присяжних буває аж надто суворим. І це справедливе побоювання: до 95% вироків в судах США, як і в Україні, обвинувальні.
В Україні ж суддя ухвалює рішення за своїм "внутрішнім переконанням". Надії покладаються на його професійність, сумління, безсторонність і правову культуру. Саме тому тут більш спокійно ставляться до "показів з чужих слів" та інших порушень, які б в США були визнані неприйнятними перед присяжними (адже у них немає юридичної освіти, щоб самостійно "відфільтрувати" і оцінити такого роду докази).
Утім, юридична освіта часто може бути каталізатором для "когнітивного упередження" та професійної деформації: суддя схильний більше довіряти написаному в обвинувальному акті прокурором, ніж вислуховувати аргументи обвинувачення і захисту на рівних.
При цьому не існує правил щодо того, наскільки переконливою і доведеною повинна виглядати версія і докази сторони захисту для того, аби нівелювати версію сторони обвинувачення і виправдати особу. Іншими словами – ті обставини, які в англосаксонській системі права ще потрібно довести аби вони стали фактом, в Україні вже вважаються судом наперед доведеними лише тому, що так написав в обвинувальному акті прокурор і це виглядає переконливо.
Через такий підхід сторона захисту багато надій покладає саме на формальну частину – визнання доказів недопустимими саме з точки зору закону.
Що прикривають "американською" системою?
Підхід "закон можна ігнорувати, якщо він заважає посадити корупціонера", яким послуговуються в НАБУ і САП (про що йдеться, зокрема, в рішенні ЄСПЛ у справі "Золотой Мандарин Ойл"), поступово переймає і ВАКС.
Один із прикладів – розгляд 9 об’ємних клопотань від захисників за 15 хвилин і відмова усім одночасно однією ухвалою – не рідкісний випадок поверхневого ставлення суддів до процесуальних норм. Лише для того, аби фізично перечитати вказані клопотання і заглибитись в суть того, про що йдеться в цих документах, потрібно було щонайменше дві години.
Регулярними стали випадки відступлення ВАКС від практики Верховного Суду, коли це зручно і вигідно для процесу. Приміром, нещодавно у суді вигадали власне формулювання трактовки ст. 191 КК (заволодіння чужим майном), за якою НАБУ заводить до ВАКС багато резонансних кримінальних справ (Мартиненко, Онищенко, Труханов, "Трейд Комодіті", "Укрзалізниця", "Енергоатом" та інші).
У той час, як Верховний суд вважає, що заволодіння чужим майном характеризується, зокрема, безоплатним оберненням чужого майна на свою користь чи на користь іншої особи, у ВАКС вирішили, що безоплатність буває "частковою", чим дали нове тлумачення рішенню ВС.
І навпаки – коли ВАКС це потрібно і на користь прокурора, практика Верховного Суду використовується дуже активно. Приміром, в одній із справ суддя обґрунтував, чому він виносить вирок на підставі "непрямих доказів".
Пояснення такої практики вибіркового підходу до вимог закону і процесуальних норм "американською системою правосуддя" не витримує жодної критики.
Тим паче, що жодних "страшилок" на кшталт "захищайтесь по суті і не вигадуйте процесуальних виправдань" в США немає. До того ж, суди і в США досить часто визнають докази недопустимими і так само не дозволяють присяжним брати їх до уваги при ухваленні рішень.
Що робити?
Як бути адвокатам та обвинуваченим у корупційних злочинах, справи яких розглядаються ВАКС? Чи повинен змінюватись їхній підхід і методика роботи? Чи повинні клієнти переорієнтовуватись з "процесуальних" адвокатів на тих, хто здатний заглибитись в матеріальну сторону висунутого клієнту обвинувачення і розробити грамотну правову позицію "по суті", як того хоче суд?
І навіть в такому випадку – чи не скаже суд, заслухавши позицію сторони захисту, що критично ставиться до всього почутого, оскільки це природно, що підсудні будуть висувати альтернативні версії, бо не хочуть за грати?
І чи не буде принцип "поза розумним сумнівом" заглушений хором громадськості про те, що "корупціонер повинен сидіти"? Чи буде запит суспільства на "посадки" превалювати над законом та обов’язком суду покласти в основу вироку лише достовірно встановлені факти на підставі належних і допустимих доказів?
На більшість цих питань має дати відповідь судова практика і проактивна позиція адвокатської спільноти. У будь-якому випадку – порушення закону і принципу верховенства права на догоду умовній "революційній доцільності" ще ніколи не приводило до демократичного фіналу і встановлення справедливості в суспільстві.
Анатолій Яровий, для УП
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
