Плюралізм Зеленського. Чим президент ще може "зачепити" виборців
За даними КМІС, опозиційні політсили "відкушують" у Зеленського рейтинг. Ті 26% виборців, які розчарувалися в політиці президента і не підтримують проєвропейський курс розвитку держави, відтепер перекочували до "ОПЗЖ" і Шарія.
Але у світлі останніх подій, коли рейтинг Зеленського почав падати через компроментивні маніпуляції опозиції, виглядає так, що в президента не все так погано.
Нагнітання негативу цілком штучне. Зеленський і досі має великі переваги у порівнянні зі своїми конкурентами, адже його внутрішня й міжнародна політика все більше набуває ознак плюралізму.
Політика гуманності
Якщо проаналізувати рейтинги влади упродовж року, то ми побачимо, що рівень довіри народу до уряду і парламенту постійно коливається, з переважанням динаміки падіння. Натомість рейтинг президента істотно впав лише нещодавно – після протесту Шарія.
У чому ж причина такої рейтингової стабільності Зеленського? Відповідь очевидна: простота і людяність – це те, чим він зачепив українців ще напередодні президентських виборів. І цю рису характеру він вміло відточував протягом року.
Можливо, для когось цей пункт здаватиметься незначущим, але з політтехнологічної точки зору, бути гуманним, розуміючим та "своїм в дошку" – значить бути привабливим для виборців.
Будь-який електорат зазвичай ділиться на дві категорії: прагматики, які сприймають інформацію ментально, та емоціонали, які спираються на власні почуття. І президент це чудово розуміє, знаходячи підхід і до тих, і до інших, але з акцентом на емоції.
Зверніть увагу на поведінку Зеленського під час останніх надзвичайних подій – вибуху в житловому будинку в Києві та повенях на Західній Україні. Президент оперативно відреагував на ситуацію, а головне – зробив акцент на потрібних речах – пообіцяв допомогу потерпілим, а тим, хто позбувся житла внаслідок вибуху, уже видав ключі від квартир.
Для критично налаштованих політсил подібні прояви гуманності Зеленського здаються звичайним популізмом та самопіаром. Але як би там не було, якщо президент й далі буде взаємодіяти з народом "на рівних", не цураючись емоцій, це ще більше приверне до нього електоральну увагу. А в світлі останніх подій з протестом опозиції та зниженням рейтингу монобільшості – йому це вкрай потрібно.
Не забуває про Схід
Як із самого початку своєї каденції Зеленський впевнено демонстрував "жорстку руку" (розпуск ЦВК, "свої" люди на посадах, законопроєкт про медіа), так він і досі залишається доволі авторитарним політиком, незважаючи на свою начебто гнучкість.
Але дещо змінилася риторика Зеленського щодо питання війни на Сході та загравання з жителями Донбасу. І це дійсно важливо. Адже раніше він не був такий сміливий та все-таки не наважувався зачіпати, наприклад, мовну тему, розуміючи, що вона може викликати бурю негативу.
Наразі особливо поширені тези, що нібито мовне питання взагалі не на часі. Сам я частково погоджуюся з цією риторикою, тому що, дійсно, у країні є набагато більш нагальні питання, ніж мовне. Але останні події (конфлікт із МакДональдсом) вносять свої корективи. І стає більш очевидним, що принцип "одним – усе, іншим – нічого" лише розпалює ворожнечу між різномовними українцями.
Отже, Зеленський передбачає, що мовне питання може бути принципово важливим для жителів Сходу. І якщо цю тему не піднімати саме зараз, напередодні виборів, президенту буде важко привернути увагу східного електорату, а значить і вплинути на прискорення реінтеграції Донбасу.
Зміни до мовного закону та тези в дусі "мовне питання повинно влаштовувати всіх" – це крутий передвиборчий піар. І для Сходу України він цілком виправданий.
Ватажки ДНР із 2014 року залякують донбасців тим, що нібито із Заходу прийдуть "злі бандерівці", захоплять Донбас та повністю заборонять російську мову. Наївні діти та пенсіонери особливо піддаються подібній пропаганді.
Тож для Зеленського наразі важливо запевнити жителів Сходу, що ніякого мовного захоплення не буде. Українська мова залишиться єдиною державною мовою, але, наприклад, будуть збільшені квоти на російськомовну продукцію в українському телерадіопросторі. Або, як того вимагає Венеціанська комісія, прирівняються умови використання російської мови до інших мов.
Тому можливими змінами до мовного закону влада нібито йде на поступки заляканим жителям Сходу. І їм ці поступки, дійсно, потрібні.
У цьому друга перевага Зеленського, якщо він й далі буде апелювати мовним питанням. І Схід його в цьому підтримає.
Політика компромісів
Щодо міжнародної політики президента, то вона все більше набуває гнучкості та м’якої сили, яку так, на жаль, недооцінюють сучасні політики.
На травневій пресконференції Зеленський зазначив, що буде йти на відкриті перемовини з Путіним, якщо від цього залежить питання миру на Сході.
Подібні тези для здебільшого радикально налаштованих патріотів здаються "зрадонькою". Але ж люди мусять розуміти, що Путін – крутий маніпулятор. І війна ніколи не припиниться, якщо він натомість не отримає щось "цікаве" та корисне від України. На жаль, українській владі прийдеться йти на компроміси, але не всупереч державним інтересам. Можливо, це можуть бути вигідні економічні пропозиції для Росії.
Уявіть собі. Якщо Путін запропонує Україні запустити воду в Крим, але водночас українська армія зможе взяти під контроль територію ОРДЛО, а бойовики будуть роззброєні.
Чи піде президент на такий крок? Розуміючи, що життя українських військовослужбовців та місцевих жителів, які майже кожного дня гинуть на Сході, важливіші за "водне питання". Побачимо.
Адже його нинішня взаємодія з Путіним – це стратегія м’якої сили та реальне розуміння всіх складнощів "східної" проблеми.
І це третя вагома перевага Зеленського перед радикальною опозицією.
Політика плюралізму, гуманізму і компромісів – це те, що наразі вкрай потрібно нашій державі в питанні міжнародних і внутрішніх відносин, зокрема Сходу.
І, якщо Зеленський й далі буде дотримуватися цієї стратегії, вміло балансуючи "на грані" за принципом "і тим, й іншим", це неминуче призведе до чергового підвищення його рейтингу. І вже на місцевих виборах завдяки такій політиці президент буде отримувати "додаткові бали", навіть попри помилки своєї команди.
Олег Петровець, для УП
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
