Чи є місце для України на інноваційній мапі світу?
У 2020 році ми зіткнулися з викликами, які впливають на весь світ. Глобальна фінансова криза 2020 року станом на сьогодні перебуває в активній фазі і отримала статус "найгіршої кризи з часів великої депресії і 2008 року".
Безумовно, це вплине на економічний та соціальний стан кожної окремої країни, але, що важливіше, це докорінно прискорить зміни глобальної економіки в цілому. Її грані розмиваються, різні сфери та галузі тісно переплітаються та взаємодіють між собою, як наслідок – сьогодні існує один глобальний ринок.
Стара економічна система не працює, а сировинний вектор розвитку немає жодних конкурентних переваг у глобальному форматі. Важка промисловість – це про минуле, сьогодні так зване "майбутнє" настало і у ньому переважають новітні технології індустрії 4.0.
У технологічній ері ключовим джерелом конкурентних переваг стають технології, смарт-спеціалізація та модернізація виробництв. Конкуренція глобальної економіки — це конкуренція інтелектуальної власності і конкуренція талантів.
А що ж Україна? Усі говорять про необхідність трансформації української економіки від сировинного придатку до інноваційно-креативної економіки, адже тепер нематеріальні активи стають ключовими.
Усі говорять про залучення інвестицій, але економіка, у якій відсутнє сприятливе середовище для генерації об’єктів права інтелектуальної власності, де не працюють механізми її захисту та комерціалізації, апріорі не може бути інвестиційно привабливою і може стати аутсайдером конкурентної гонки.
Історично ми маємо міцні традиції винахідництва в науці, техніці, математиці. До того ж Україна має колосальний технологічний кадровий потенціал. Тільки от українські винахідники, проєкти, стартапи і компанії мають успіх не в Україні, а закордоном.
Проблема трудової міграції – не нова, про "відтік мізків" з України усім відомо давно. Відомо не означає, що проблему вирішено. Ми продовжуємо втрачати кваліфікованих фахівців, які шукають перспективи вищих заробітків, кар'єрного розвитку, кращих систем соціального забезпечення не в Україні. Ми продовжуємо втрачати таланти, які створюють інновації і могли б трансформувати економіку. Ось приклад:
- Олексій Пахунов з Житомира, працює IT-розробником у компанії Ілона Маска SpaceX в США у групі Flight Software. Отже, це цілком реально здобути освіту в Україні (Хмельницький Технологічний університет "Поділля") та сприяти запуску в космос корабля Crew Dragon;
- Максиміліан Левчин – винахідник з Києва, який був одним із творців електронної системи PayPal. Після придбання eBay цієї системи, він як один із співзасновників отримав 34 млн. дол. США. Згодом у 2004 році він запустив стартап Slide – сервіс використання та розміщення фотографій у соціальних мережах, і вже у серпні 2010 року компанія Google придбала Slide за $182 млн.
Правда з настанням цифрової ери та глобалізації усіх процесів, частина винахідників може залишатися і в Україні. Тепер не обов'язково мати офіс за кордоном, бізнес можна вести тут – це дешево і зручно. Нібито непогано, але користі ніякої не дає, бо існує інший вид міграції – патентна.
Патентна міграція – це своєрідний неконтрольований витік з України інноваційних технічних рішень за кордон.
Українські винахідники та інноваційні компанії подають заявки на винаходи (корисні моделі) безпосередньо в інші країни, без подачі заявки в Україні, що, в свою чергу, суперечить ст. 37 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі".
Законодавча заборона такої міграції проблему не вирішить, а рівень її постійно зростає і в 2019 році вже становив близько 10-12% щорічного обсягу патентування. Може здатися, що це невеликий відсоток, але переважна більшість цих винаходів із конкурентоздатних і перспективних напрямків – ІТ, штучний інтелект, медичні технології, фармакологія тощо.
Довго шукати рішення не потрібно, воно на поверхні: потрібна зручна інфраструктура, яка сприятиме розвитку інновацій. В свою чергу, розвиток інновацій не може бути стрімким без реформування сфери інтелектуальної власності. Тут розуміємо потребу винахідників у правовому захисті, інвесторів у захищеності вкладених коштів, нових проєктів у можливості комерціалізуватись та масштабуватись.
Якщо система інтелектуальної власності буде функціонувати добре, то бізнес зможе отримувати більші прибутки, рости, створювати нові робочі місця, покращувати рівень життя.
Зараз таким "покроковим планом" є проєкт Національної стратегії розвитку сфери інтелектуальної власності, яка розроблялася за підтримки Всесвітньої організації інтелектуальної власності, у її розробці брав участь 31 експерт, кожен з яких є провідним фахівцем у сфері інтелектуальної власності. Вона пройшла декілька етапів національних обговорень та отримала схвальні відгуки на парламентських слуханнях.
Стратегія визначає поточний стан та наявні проблеми й має на меті визначення необхідних умов для успішного завершення законодавчої, інституційної та судової реформ у сфері інтелектуальної власності для створення, охорони, управління, комерціалізації інтелектуальної власності, максимального використання потенціалу інтелектуальної власності у розбудові інноваційної системи тощо.
Одним із фундаментальних кроків Стратегії є інституційна реформа, а саме створення в Україні національного органу інтелектуальної власності (НОІВ), який запроваджує дворівневу систему державного управління сферою інтелектуальної власності. І це вдалося!
16 червня 2020 року Верховна Рада України прийняла Закон №2255 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення національного органу інтелектуальної власності". До слова, створення такого органу було передбачено ще Концепцією реформування державної системи правової охорони інтелектуальної власності в Україні, яка була затверджена КМУ у 2016 році.
До розробки законопроєкту та сприянню його ухвали долучилась велика кількість учасників української інноваційної спільноти з державного та приватного секторів, науковців, експертів та представників у справах інтелектуальної власності. Пророблена колосальна робота, але попереду її ще більше – ми переходимо до реалізації проєкту в життя.
Створення НОІВ – це власне крок до створення інфраструктури, просвітництва та популяризації знань, формування культури споживання інтелектуального продукту. Розширення функцій Органу дає можливість орієнтуватися не тільки на експертизу, а й на побудову якісної сервісної моделі у сфері ІВ.
Потрібно працювати над тим, щоб парадигма відносин у ІР-сфері базувалася на принципі взаємодопомоги та оперативній взаємодії владних органів, залученні громадськості до реформ. Сьогодні держава декларує, що вона про людей і для людей. Держава – це сервіс! Тоді давайте доводити це.
Якщо нам потрібна сильна економіка, давайте вивчати досвід країн, які вкладали сили у розвиток освіти, технологій та інфраструктури і яким вдалося досягти успіху.
Маємо сконцентрувати наші зусилля на спільній роботі, побудові якісного містка між державою та бізнесом і підтримці задля розвитку, а не для виживання. Ось основна стратегія для успішної роботи державної системи правової охорони інтелектуальної власності України.
Данило Цьвок, для УП
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
