Понад 5,5 мільйонів українців не можуть отримати якісний фіксований інтернет
Право українців на інформацію визначено Конституцією. А в наш час головне джерело інформації – це інтернет. При цьому сучасний контент потребує значних ресурсів – відео, аудіо, графіка, багато інтерактиву. І щоб отримувати саме такий контент, людині потрібен вдома широкосмуговий доступ до інтернету (ШСД). Але далеко не всі українці мають таку змогу. І завдання Мінцифри це виправити.
Як не дивно, але за майже 30 років незалежності в Україні жодного разу не проводили дослідження покриття широкосмуговим інтернетом. Відповідно не існувало чіткої державної політики з цього приводу. Ми вперше зробили детальне дослідження і тепер точно знаємо, де є проблема і як її вирішувати.
Ситуація з підключенням до оптичного інтернету в нашій країні досить непогана. Усі міста мають волоконно-оптичні мережі, нерідко навіть декількох операторів.
Але набагато гірші справи в сільській місцевості. Понад 17 тис. населених пунктів (загальна кількість – близько 28 тис.) не охоплені оптичними мережами жодного оператора.
Тобто понад 4 млн українців мешкають у селах, де немає якісного фіксованого інтернету. І таку кількість людей можна порівняти, наприклад, з населенням цілої країни – Грузії чи Естонії.
До того ж 1,55 млн мешканців проживають у віддалених ділянках населених пунктів, у яких присутні оптичні провайдери, але вартість підключення перевищує 150% від середньої ринкової вартості підключення (понад 2500 грн).
До якісного оптичного інтернету також не підключено 40% шкіл, 92% бібліотек, 37% лікарень. І здебільшого вони теж розміщені в селах та невеликих містах. Це зокрема означає, що школи не можуть організувати дистанційне навчання в період карантину, а лікарні – впроваджувати телемедицину та повноцінно консультувати онлайн.
Цифровий розрив
Отже, йдеться про суттєвий цифровий розрив між селянами та містянами. Мешканцям великих міст навіть важко уявити, як це може бути, що вдома неможливо встановити швидкісний Wi-Fi, вибираючи найбільш підходящий варіант підключення серед декількох провайдерів.
До того ж мешканці сіл, які мають менші доходи, ніж містяни, вимушені платити за підключення до ШСД значно більші суми. Адже навіть коли у селі є оптична мережа, оператор встановлює більші тарифи, щоб окупити свої вкладення у побудову мережі за невеликої кількості абонентів.
У результаті багато людей, що живуть у селі, не можуть навчатись, працювати, підвищувати свій професійний рівень, урізноманітнювати дозвілля.
Такий цифровий розрив є однією з причин, що призводять до соціальної проблеми – надмірної урбанізації, яка наразі спостерігається в Україні. Селяни масово переїжджають до міст. Урешті-решт міста швидко зростають і стають занадто густонаселеними та дискомфортними – безкінечні затори на дорогах, розповсюдження вірусів, нестача місць у школах, садочках, лікарнях.
Ще один факт: наявність якісного фіксованого інтернету давно стала одним з критеріїв під час вибору помешкання в сільській місцевості. Люди швидше придбають дім чи дачу, якщо там є можливість отримувати якісний інтернет.
Чому фіксований оптичний доступ не можна повноцінно замінити мобільним?
Звичайно, за відсутності можливості отримувати послуги якісного фіксованого інтернету залишається можливість використовувати мобільні мережі. До речі, така можливість є далеко не завжди, адже високошвидкісний мобільний інтернет 4G є не на всій території України. І це окрема проблема, над якою активно працює Мінцифри разом з іншими державними органами та операторами, і тема для окремої статті.
Існує технічна проблема, яку простими словами можна описати так. Якщо у певній локації відсутня оптична мережа, то базові станції мобільного зв'язку з'єднуються з основною мережею оператора за допомогою радіотехнологій.
Загальна пропускна здатність таких базових станцій недостатня для декількох населених пунктів та ще й її робота залежить від погодних умов. За одночасного підключення великої кількості людей пропускна потужність розподіляється між ними, тож інтернет працює дуже повільно.
Отже, мобільна та фіксована технології мають працювати паралельно, людина повинна мати доступ до обох варіантів: вдома та на роботі – якісний фіксований інтернет, на вулиці – мобільний інтернет.
У чому унікальність нашого дослідження?
Мінцифри вперше за всю історію України змінило підходи до статистичного збору інформації. Раніше це була сумнівна інформація, яка ніким не перевірялася. Зокрема це стосується соціальних об'єктів, на підключення яких держава виділяє кошти.
Це інколи призводило до зловживань та втрат бюджету. Наприклад, завдяки можливості вказувати у звітності відсутність оптичного підключення за його фактичної наявності. А потім отримувати державні субвенції на нове підключення.
До того ж у перевірці статистики щодо підключення ми покладаємо велику надію на CDTO – заступників голів облдержадміністрацій з цифровізації. Вже маємо вдалий досвід.
У співпраці з CDTO у Херсонський області Андрієм Богдановичем ми провели пілотний контроль якості інтернету у всіх школах цього регіону. Безпосередньо з шкільних мереж проводили заміри швидкості. І в третині випадків інформація з офіційної звітності шкіл не відповідала даним зі спідтестів. Ми плануємо розширити таку практику на всю Україну.
Ми також зараз активно працюємо над тим, щоб в Україні запрацювала інтернет-платформа, на якій кожен зможе перевірити наявність та якість підключення до оптичних мереж та покриття мобільним інтернетом у будь-якому населеному пункті.
Таким чином можна буде ретельніше контролювати державні закупівлі у сфері телекому. Наразі вони неефективні, бо відбуваються подвійні, а інколи і потрійні фінансування одних і тих же об'єктів. За нашою попередньою оцінкою, щороку держава від цього втрачає від десятків до сотень мільйонів гривень.
Як вирішимо проблему?
Отже, отримавши достовірні дані щодо підключення з мінімальною похибкою, ми змогли ретельно розрахувати фінансові потреби. Тобто у нас є чітке бачення, як зробити так, щоб кожен українець мав доступ до якісного інтернету. І вона викладена у розробленій фахівцями Мінцифри Національній стратегії розвитку ШСД в Україні.
Оскільки в Україні дуже розгалужена мережа соціальних об'єктів, ми вважаємо що найбільш ефективний підхід полягає у підключенні соціальних об'єктів (шкіл, лікарень, бібліотек) до оптичних мереж. І таким чином мешканці населених пунктів, де розміщені такі соцоб'єкти, отримають можливість підключення.
Ми плануємо підключити 95% закладів соціальної інфраструктури до 2024 року і майже усе населення матиме можливість підключити оптику у своєму помешканні.
За нашими розрахунками, на це потрібно близько 3,3 млрд грн. Сума у масштабах країни цілком підйомна, враховуючи важливість проєкту. Крім того, ми активно співпрацюємо з міжнародними організаціями, від яких отримуємо експертну підтримку.
Зрозуміло, що ми зіштовхнемося з величезною бюрократичною проблемою, пов'язаною із тендерними процедурами. Але ми налаштовані оптимістично і будемо долати перепони, підключаючи до цієї роботи CDTO у відомствах та регіонах.
Важливо також, що відповідно до нашої стратегії ми плануємо надати адресну компенсацію для осіб з інвалідністю та малозабезпеченим сім'ям для того, щоб всі категорії населення могли як підключитись до якісного фіксованого інтернету, так і користуватись ним.
Ми переконані, що крім соціального ефекту, розширення покриття ШСД позитивно вплине і на зростання економіки, збільшення робочих місць. Звичайно, це важко розрахувати в абсолютних показниках, але ми можемо спиратися на міжнародний досвід.
За дослідженнями Світового банку, зростання проникнення швидкісним інтернетом на 10% може призвести до зростання ВВП на 2%. Враховуючи те, що за даними телеком-регулятора НКРЗІ, в Україні проникнення фіксованого ШСД становить 46%, у нас є великий потенціал для покращення економічної ситуації в країні та забезпечення права кожного українця на якісний, швидкісний та доступний інтернет.
Михайло Федоров, для УП
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
