"Гібридна" автократія в Росії завершується, справжня починається

Ні в кого не було сумніву, що зміни до російської конституції будуть схвалені. Цифру можна було намалювати будь-яку, вирішили, як бачимо, 78%. 

Оскільки це не вибори і насправді не голосування, а мобілізаційний вотум довіри Путіну та тест на лояльність для еліт, то цифра мала бути "вражаючою", а за путінізм голосували у наметах та багажниках авто, з цього всі кепкують. 

Юридично голосування потрібно лише для схвалення "обнулення" термінів Путіна, так записано в рішенні конституційного суду Росії, все інше "іде паровозом", насамперед "соціальні поправки", що покликані бути стимулом голосування за політичні, яких російські громадяни у своїй більшості просто не розуміють. 

Не розуміють своє місце у майбутньому і різні російські клани, які розгорнули боротьбу "за місце під сонцем", яким поки що в Росії залишається Путін, за принципом "немає Путіна – немає Росії" або "після Путіна може бути тільки Путін".

Після цього голосування, при всій його банальності і непотрібності, на нас очікує інша Росія. Ера "гібридної автократії" добігає кінця.

Зачистка еліт на предмет подвійного громадянства, посвідок на проживання та активів в інших країнах прямо прописана в конституційних змінах. Все інше досить розмито, воно буде в ручному режимі реалізовуватися у федеральних конституційних законах та рішеннях ручного конституційного суду, а ця норма прописана максимально чітко. 

Взагалі зачистка від західного впливу є однією з головних ідей конституційних змін. Наприклад, вимога до кандидата у президенти РФ 25 років безперервно проживати на території Росії. В реальності це означає, що кандидати із західної освітою або ті, хто працювали за кордоном, не важливо в якій якості, шансів на цю посаду не мають. 

Побудова окремої реальності зі своєю контрольованою бюрократією, своїм інтернетом і своєю історичною міфологією є сенсом другого етапу путінського режиму. Ми не знаємо, яким він буде, але вже бачимо, що він буде жорсткішим, біднішим, оскільки ціни на природні ресурси, зокрема, нафту та газ, впали, а значить менш передбачуваним. 

Чого тільки коштує запровадження фактичного вето президента на будь-які закони, включаючи вже прийняті Держдумою та Радою федерації, через механізм визнання їх неконституційними шляхом рішень конституційного суду. Тепер влада президента буде в Росії безпрецедентною, ніяка, навіть теоретична опозиція у майбутньому не зможе провести демократичні зміни парламентським шляхом.

Спробуйте подивитися на основні важливі для нас новели путінської конституції. Пріоритет російських інтересів (саме інтересів, а не російської конституції, адже незалежний конституційний суд в РФ це жарт) над міжнародним правом записаний у статті 67 доволі акуратно, але тільки через необхідність уникнути скликання необхідних для внесення у перший розділ російської конституції конституційних зборів. 

Тепер будь-яке рішення буде розглядатися саме через цю призму. Ба більше, яка гарантія, що Росія буде дотримуватися підписаних угод, особливо якщо вони не ратифіковані Держдумою. Нагадаю, що, наприклад, Біловезькі угоди ніколи не були ратифіковані.

Новела про запровадження "федерально керованих територій" дозволяє у будь-який момент інкорпорувати в РФ вже окуповані території або ті, що можуть бути окуповані у майбутньому, просто шляхом прийняття закону. Це може стосуватися Донбасу або Придністров’я, або будь-чого іншого.

Пряме посилання на правонаступництво Росії від СРСР не тільки політична претензія, але й ідея, здатна радикально ускладнити і без того вкрай непросте питання про остаточний розподіл активів та пасивів колишнього СРСР.

Поправки до статті 69 про "захист інтересів співвітчизників та їхніх прав" не просто створюють конституційну основу для будь-яких втручань під цим приводом, вони створюють рамку для просування "русского мира", там прямо говориться про "збереження загальноросійської культурної ідентичності". 

На фоні тотальної паспортизації окупованих територій Росія створює собі виправдання у конституції для втручання в будь-який момент. Це стосується не тільки України, створюється конституційна основа для гібридної дестабілізації, наприклад, балтійських держав.

Цей перелік можна продовжувати, але є ще декілька поправок, які мають ключове значення і закріплюють російську міфологію "Російська Федерація, об'єднана тисячолітньою історією, зберігаючи пам'ять предків, які передали нам ідеали і віру в Бога, а також наступність у розвитку Російської держави, визнає державну єдність, що історично склалася" та недопущення "применшення значення подвигу народу при захисті Вітчизни".

Чесне і неупереджене ставлення до цих питань буде маркером остаточного переходу України від пострадянської до європейської ментальності, а відсутність реакції на закиди Путіна буде розглядатися як слабкість та відсутність позиції як всередині країни, так і за кордоном.

Нова російська конституція є одночасно засобом консолідації і модернізації режиму та реінтеграції "великої Росії" в тій формі, як це їй дозволятимуть зовнішні та внутрішні обставини – м’якої або жорсткої.

Незважаючи на цифри, сильний мандат в результаті цього голосування Путін не отримав і поставленої задачі створити нову динаміку для модернізації своєї моделі путінізму не вирішив. Частково це пов’язане з невдалим поводженням з епідемією коронавірусу, частково – з тактичними помилками просування конституційних змін. 

Параноїдальні емоції навколо окупації Криму більше не підживлюють рейтинги довіри. Більше того, російська влада все більше заганяє себе у пастку балансу між необхідністю знайти новий modus vivendi у відносинах із Заходом, критично необхідний для модернізації режиму, та неможливості втрати свого ядерного електорату через кроки, які найбільш "ядерна" частина буде сприймати як слабкі. 

Все це означає, що ймовірність емоційних та непередбачуваних кроків Росії зростає на найближчу перспективу, а у майбутньому ми матимемо справу з більш слабкою, але й одночасно більш жорсткою та агресивною російською реальністю, яка діятиме з розрахунку на тотальну дестабілізацію України.  

Павло Клімкін, для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.