"Нічого про нас без нас": навіщо владі прислухатися до громадян у питаннях війни та миру?
Ще на початку червня Україна залучила до роботи групи з політичних питань ТКГ журналістів та громадських активістів – вихідців з ОРДЛО, які наразі проживають на підконтрольній території. Міністерство реінтеграції ТОТ проводило консультації з громадськими організаціями для підготовки Програми діяльності відомства.
За великим рахунком, шість років тому, після Майдану, на початку збройного конфлікту та агресії численні волонтерські й громадські ініціативи вже активно брали участь у вирішенні проблем, породжених війною. Це була допомога українській армії та внутрішньо переміщеним особам, але не тільки – громадськість займалася багатьма темами та докладала зусилля, аби відповісти на безпрецедентні виклики.
Певний час активісти діяли у режимі "гасіння пожеж", але невдовзі вийшли на системний рівень самоорганізації та просування інтересів тих спільнот, які вони представляють.
Вже тоді громадські організації та неформальні ініціативи намагалися зрушити з місця питання щодо відновлення та розбудови довіри, аналізували "прогалини" в соціальній політиці та формували систему адресної допомоги. У такий спосіб закладалося підґрунтя для "безпечної реінтеграції" – повернення тимчасово окупованих територій без створення нових викликів та ризиків для національної єдності.
Втілення подібних настанов у життя потребує узгоджених дій, спільної комунікації, взаємодії між владою, громадським середовищем та експертами. А також – постійного діалогу для прояснення різних позицій та підходів, осягнення і врахування ризиків.
Читайте також: Як написати український сценарій амністії?
Якою має бути національна діалогова платформа: висновки історії з Сивохом
В умовах конфлікту, який тією чи іншою мірою торкнувся всього суспільства, принцип "нічого про нас без нас" не може залишатися формальним.
Фактично своєрідна "громадська" інфраструктура безпечної реінтеграції почала формуватися "знизу" ще у 2014 році. Успішні адвокаційні кампанії на захист прав вимушених переселенців, "інформаційний супротив", реінтеграція дітей з окупованого Донбасу та Криму через відкриття доступу до української освіти, проєкти психологічної реабілітації учасників АТО/ООС та їх повноцінного залучення до життя громад – ці та багато інших кейсів варті того, щоб їх вивчати, систематизувати та поширювати.
Подібний досвід, узагальнений до певних принципів та організаційних алгоритмів, може (і має) бути корисним не лише іншим громадським організаціям, але й тим, хто ухвалює рішення "нагорі". Бо саме тут можна знайти, у хорошому сенсі, прикладний зміст для програм та концепцій, які без "заземлення" ризикують залишитися декларативними.
Виходячи з цього, Національна платформа "Діалог про мир та безпечну реінтеграцію" нещодавно розпочала спеціальний проєкт "Вивчені уроки реінтеграції". У коротких відео представники громадських організацій, правозахисники, журналісти, психологи, соціальні підприємці розповідають про свої "реінтеграційні" проєкти та, головне, аналізують власні успіхи і помилки.
Підводити підсумки надто зарано. Але навіть на початку проєкту ясно, що саме є важливим майже для всіх спікерів.
Ось, дуже стисло, декілька уроків.
- Самі того не розуміючи та виходячи виключно з добрих намірів, ми часто "сегрегуємо" ВПО та учасників АТО/ООС, виділяючи їх в окремі "соціальні категорії".
Так, ці люди потребують уваги, але якої саме – можна дізнатися тільки від них самих. Без прямого залучення так званих "цільових аудиторій", ініціативи з їх інтеграції до громад лише провокуватимуть напругу у суспільстві та непорозуміння з боку так званих "місцевих".
- Вірним є й зворотне. Найбільший успіх мають такі адвокаційні кампанії, які ініційовані самими переселенцями, але обов’язково враховують інтереси "приймаючої сторони" та/або інших співгромадян, котрі знаходяться в подібній ситуації, тобто позбавлені певних прав.
- Відкритість та пошук союзників – не лише красивий девіз, але цілком працюючий інструмент.
Оприлюднення громадськістю своїх вимог та пропозицій під час круглих столів і медіазаходів, та ще й із залученням представників центральних органів влади та впливових міжнародних організацій – дієвий спосіб змусити "відповідальних осіб" прислухатися та почати вирішувати проблему.
До того ж, що ширше партнерська мережа, то більше легітимність ухвалених рішень. У питаннях "війни та миру" це критично важливо.
- Пропаганда не здатна замінити повноцінну комунікацію. Вона спрацьовує тільки на короткій відстані, коли маєш зробити миттєвий "постріл у відповідь". Але у перспективі тривалого процесу реінтеграції та налагодження постконфліктного життя потрібні інші засоби.
Надання людям повної та перевіреної інформації, з якої вони самі зроблять висновки, – крок до встановлення довіри. А навчання критичному мисленню та фактчекінгу – набагато суттєвіший внесок в інформаційну стійкість, ніж просування "своїх" фейків на противагу "ворожим".
- Беручись до написання чергового "документу", автори подекуди дуже приблизно уявляють тих, кому він адресований. Або – ще гірше – виходять з поширених стереотипів про свою аудиторію, її переконання, прагнення та страхи.
Проєктанти політики безпечної реінтеграції мають спиратися на комплексні дослідження суспільної думки та продовжувати їх з потрібною періодичністю. І так саме періодично звірятися з конкретними KPI (а не абстрактними й тому недосяжними цілями).
Адекватною відповіддю на ті виклики, з якими зіткнулася Україна внаслідок збройного конфлікту, можуть бути лише "живі" стратегії, що змінюються згідно нових обставин, а не вкриваються пилюкою на чиновницьких столах.
…"Потрібно посилити тиск на державні органи для того, щоб вони не забували про те, що в нас є окуповані території і там є діти, там є люди, там багато українських громадян", - каже у Сергій Охредько з Центру громадянської просвіти "Альменда".
Хочеться вірити, що обійдеться без тиску. І усі сторони, зацікавлені у безпечній реінтеграції, домовляться між собою про певну візію майбутнього деокупованих територій, а також про тактичні кроки її реалізації.
Юлія Тищенко, для УП
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
