В Україні почнуть визнавати самоосвіту
Закон "Про освіту", ухвалений у 2017 році, дає українцям право на освіту впродовж життя шляхом формальної, неформальної та інформальної освіти. Але поки це лише право, реалізоване у частині формальної освіти у закладах профтехосвіти, вищої і фахової передвищої освіти.
Практично офіційного визнання неформального й інформального (самоосвіта) навчання не існує, якщо тільки не хочете бути "кухарем 3-6 розрядів". Чомусь саме цю професію із понад 600, за якими заклади профтехосвіти готують фахівців, Мінсоцполітики чотири роки тому виділило як актуальну і надало право двом своїм центрам професійно-технічної освіти Державної служби зайнятості і одному ПТУ підтверджувати кваліфікацію. За даними Державної служби зайнятості України, з 2016 по 2019 роки близько 200 осіб скористалися цією послугою.
Людина може бути кваліфікованим зварювальником, електриком, муляром, але мати проблеми з офіційним працевлаштуванням. Бо у неї немає підтвердженої кваліфікації, немає документу, який засвідчить вміння і який визнає держава.
Світова тенденція полягає у тому, що роботодавцю не важливо, де саме працівник навчався – у закладі освіти, на виробництві чи інформально. Головний критерій – людина повинна вміти робити те, що вимагає ринок праці від конкретної професії.
Економіці, бізнесу потрібні фахівці. І ці фахівці потрібні сьогодні, а не через три роки. Для прикладу, зараз є запит на енергоаудиторів, працівників у сфері будівництва доріг, а заклади профтехосвіти не надто рухливі й досить повільно реагують на потреби ринку.
А поки що бізнес не може чекати і кожен вирішує проблему хто як може. Так, для прикладу, компанія ДТЕК створила "Академію ДТЕК", Укрзалізниця має власний кваліфікаційно-атестаційний центр, корпорація "МакДональдз", компанія "Нова пошта" проводять навчання власних співробітників. Однак це визнання – у межах однієї компанії. Не сформовано національної системи, яка б працювала на рівні країни.
На сьогодні не існує механізму визнання самоосвіти чи неформальної освіти на державному рівні. Але невдовзі українці зможуть конвертувати свої вміння, навички і компетентності у сертифікат, з яким можна офіційно влаштуватися на роботу. Бо в Україні запрацюють кваліфікаційні центри, котрі присвоюватимуть кваліфікацію без необхідності навчання у закладах освіти. Головна умова – пройти оцінювання: теоретичну і практичну складову.
Займається цим питанням новий державний орган – Національне агентство кваліфікацій, яке вже розробило Положення про акредитацію кваліфікаційних центрів. Документ пройшов громадське обговорення у Міністерстві освіти та науки України і невдовзі буде винесений на засідання Кабінету міністрів України.
Фактично, Національне агентство створює таку систему, яка дасть змогу підтверджувати кваліфікацію уже кваліфікованим працівником, а відтак – отримувати більшу зарплату та мати соціальний захист.
Кваліфікаційні центри дозволять підтвердити спеціалісту свою кваліфікацію за одними правилами у різних куточках країни у відповідності до європейських стандартів. Більше того, центри матимуть процедуру визнання професійних кваліфікацій, здобутих за кордоном.
Однак, кваліфікаційні центри не зможуть працювати без професійних стандартів. А наразі в Україні з цим проблема. Чинний порядок розроблення стандартів, на думку бізнесу, є занадто зарегульованим і незручним у роботі. Тому НАК робить все, аби осучаснити процес розроблення і введення у дію професійних стандартів.
Перші кваліфікаційні центри мають, за оптимістичними сценарієм, запрацювати вже восени. Частину таких центрів створить бізнес у тих секторах економіки, де бракує кваліфікованих працівників. Це металургія, промисловість, будівництво доріг.
За нашими очікуваннями, центри будуть створюватися і на базі закладів професійно-технічної освіти. Бо зрештою ми маємо дійти того, що навчатимуть заклади професійно-технічної освіти, а оцінювати випускників і присвоювати кваліфікації будуть кваліфікаційні центри.
Юрій Баланюк, для УП
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
