Повірили в байки про ФСБ: як Антикорсуд вбиває ідею декларування
3 червня Вищий антикорупційний суд ухвалив свій перший виправдувальний вирок стосовно екссудді апеляційного суду Дніпропетровської області Олександра Баранніка. Колишній служитель Феміди сам опинився на лаві підсудних через неподання е-декларацій, тобто вчинення злочину, передбаченого ст. 366-1 Кримінального кодексу України.
Ми проаналізували вирок — і висновки невтішні. Судді Лариса Задорожна, Ярослав Шкодін та Олег Ткаченко дали початок небезпечній практиці, яка може нівелювати подання е-декларацій взагалі.
Олександр Бараннік не подав електронні декларації за 2015-2017 роки, а також перед звільненням і після нього за 2018 рік. Це порушення було встановлене Національним агентством з питань запобігання корупції, за їхнім висновком НАБУ розслідувало та направило до суду справу щодо Баранніка.
Свої дії він пояснює небажанням заповнити декларації саме в електронному вигляді, на сайті НАЗК. Тобто за порядком, який існує для всіх посадовців в Україні. Він заповнював декларації у друкованому вигляді, бо відмовився від електронного цифрового підпису.
Бараннік запевняв ВАКС, що мати ЕЦП нібито дуже небезпечно, тому що, як він прочитав в інтернеті, персональні дані можуть викрасти. Крім того, у своїх показаннях він заявляв про можливість викрадення інформації представниками іноземних спецслужб, зокрема ФСБ.
За відмову від ЕЦП суддю покарала Вища кваліфікаційна комісія суддів. Йому оголосили сувору догану, адже всі судді зобов'язані мати ЕЦП для оформлення своїх рішень в судовому реєстрі. Кваліфкомісія взагалі визнала, що Бараннік не відповідає посаді судді.
Тобто він для себе твердо вирішив, що використання державою таких технологій не для нього, він фанат старої школи.
Як трійка суддів Задорожної виправдала ексколегу
Повернімося до виправдального вироку. Звісно, людина може мати будь-яку позицію захисту в суді. Але чому ця позиція виявилася настільки переконливою для суддів ВАКСу Задорожної, Шкодіна та Ткаченка?
Послухавши історію свого ексколеги про шкідливість ЕЦП, вони вирішили, що його версія не просто слушна, а ще й заслуговує на виправдання злочину. Що законодавство нібито не вимагає обов'язкового отримання ЕЦП, а Бараннік міг заповнити декларації на папері.
Трійка суддів за головування Задорожної чомусь вирішила, що прокурор не довів умисел Баранніка. Начебто жоден із доказів обвинувачення не підтверджує прямого наміру не подавати декларацій.
Як аргумент вони за вуха притягнули спочатку рішення Великої палати Верховного суду в зовсім іншій справі, а потім посилалися на дуже сумнівний "оправдос" Верховного суду у січні 2020 року за неподання декларації.
Судді ВАКС зробили фокус на питанні ЕЦП, якого так боїться Бараннік, нехтуючи всіма аргументи сторони обвинувачення.
Ба більше, це рішення не відповідає практиці Європейського суду з прав людини. Подібні випадки вже були в інших країнах і там правосуддя ставало на бік держави.
Для судді Задорожної це не перша спроба глибоко проникнутися історіями обвинувачених. Раніше вона вже після обвинувального вироку ексдепутату за отримання незаконної компенсації за житло написала окрему думку, в якій його дії називала лише "спокусою" отримати зайві гроші і виправдовувала їх.
Інших двох суддів з аналогічним обвинуваченням засудили
Разом із суддею Баранніком в Апеляційному суді Дніпропетровщини працювали судді Надія Посунся та Зоя Пономарь, які також обрали для себе паперові декларації без ЕЦП.
Вони мали аналогіче обвинувачення в Антикорупційному суді, проте їх визнали винними та засудили. Причому аргументи у Баранніка, Пономарь і Посунся однакові: ЕЦП — зло, отримувати його небезпечно, а відповідальності за це немає.
Наприклад, у справі Посунся судді ВАКС Олена Танасевич, Тетяна Гавриленко та Катерина Сікора достойно підійшли до оцінки такої позиції та законно покарали колегу.
Зокрема, вироком щодо неї встановлено, що аргумент про відсутність прямого умислу через не отримання ЕЦП є неспроможним. Суддю Посунся, як і Баранніка, НАЗК кілька разів повідомляло про неподання декларацій. Також там зазначали, що паперова форма не передбачена законом і не є доказом виконання свого обов'язку.
Такий обов'язок послідовно не виконувався. Надія Посунся відмовилася отримати ЕЦП кілька разів. Суд визнав необґрунтованою позицію відмови від ЕЦП через незахищеність персональних даних.
У справі "Випич проти Польщі" ЄСПЛ зазначав, що обов`язок подати декларацію з її подальшим оприлюдненням у вільному доступі в Інтернет є пропорційним легітимному інтересу громадськості, який полягає в дієвому та простому доступі громадян до інформації про фінансовий та майновий стан службовців.
Підсумовуючи, можна прийти до такого: трійка Танасевич вирішила, що небажання отримувати ЕЦП не може бути поважною причиною для неподання декларацій та не усуває злочинного діяння. Цей вирок Посунся не оскаржувала в апеляції. Її можна зрозуміти, оскільки він законний та справедливий.
***
Подвійні стандарти суддів Антикорсуду створюють небезпечну практику. Рішення Задорожної та її колегії без сумніву вивчатимуть адвокати та юристи посадовців, які не подали декларації. І тепер в них буде додатковий аргумент для виправдання свого підзахисного, навіть якщо той реально приховує статки.
А якщо ця практика поширюватиметься, не виключено, що значна частина посадовців різко почне "нервувати" через ЕЦП і свої персональні дані та просто припинить подавати електронні декларації, усвідомлюючи безкарність. Знівелюється і сам формат електронного декларування, який дозволяє автоматично здійснювати контроль в рази швидше і ефективніше, ніж у паперовому варіанті.
Не тішить і така різнорідна практика усередині самого суду, який зветься антикорупційним. Коли судді одночасно засуджують і виправдовують особу за цілком однакове діяння, про яку сформовану практику Антикорсуду може йтися? Про який приклад для інших судів?
Наразі здається, що такі судді, як Лариса Задорожна, опинилися в неправильному місці і не на тій посаді.
Андрій Савін, для УП
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
